Народився у Флоренції у простій сім'ї. Мати померла у 1918 році, коли батько був на війні, тому маленький Васко переїхав до дідуся та бабусі. У 12 років перебрався до Via del Corno, вулицю-протагоніст одного з його кращих романів. Працював вуличним продавцем та в типографії.
Самоук, увійшов у світ літератури завдяки знайомству з Еліо Вітторіні, з яким працював у газеті «Il Bargello». Жадібний читач, використовував кожну вільну хвилину для читання у лікарні (хворів на туберкульоз) з 1935 по 1937. Це довге лікування було відображене у творі «Taccuino del Convalescente». У 1938 році разом з Альфонсо Гатто заснував журнал Campo di Marte, який було закрито фашистським урядом 9 місяців потому.
У 1939 році переїхав до Риму, де працював у Міністерстві Освіти. У 1941 році одружився, опублікував свою першу книгу «Зелений килим». У 1943 році брав участь у опорі німецькій окупації Італії. Ці події відобразив у творі «Моє серце на мості Мільвіо» (Il mio cuore a Ponte Milvio). Після деокупації оселився в Мілані, де працював журналістом в газеті «La Settimana» та викладав в Інституті Мистецтв.
Після війни перебрався до Неаполю, де вів активну журналістську діяльність для газет «Milano Sera» та «Paese Sera». У 1951 році повернувся до Риму, де брав участь у формуванні італійського неореалізму в кіно; написав близько 20 сценаріїв, серед яких «Рокко та його брати» (разом зі сценаристкою Сузо Чеккі д'Аміко) до фільму режисера Лукіано Вісконті та «Пайза» режисера Роберто Росселліні. У 1961 році режисер Валеріо Дзурліні екранізував його романи «Родинна хроніка» та «Дівчата із Сан Фредіано». У 1964 році був номінований на Оскар за сценарій до фільму «Чотири дні в Неаполі» режисера Нанні Лой.
Його творам притаманні автобіографічні елементи, описи побуту та життя простих людей, особливо жителів Флоренції. Стиль творів простий, що відповідає обраній тематиці.
Літературні твори
Серед найважливіших творів є Родинна хроніка (1947), Хроніки бідних коханців (1947), Дівчата із Сан Фредіано (1948), Метелло (1955), Алегорія та зніяковість (1966).
У «Родинній хроніці», дуже особистому творі, Пратоліні описує емоційні стосунки зі своїм братом. Вони розлучаються ще маленькими. Брата досить жорстко виховував дворецький. Рідні знов зустрічаються після кількох років і підтримують тісні стосунки. У книзі поєднується опис емоційних відносин автора з братом та іншими членами родини й майстерне оповідання подій того часу.
Події твору «Дівчата із Сан Фредіано» (Le ragazze di San Frediano) розгортаються в одному з районів Флоренції, де живе група сміливих і рішучих дівчат. Одразу після війни, вони всі закохуються у колишнього партизана Боба (прізвисько, що походить від його схожості з модним тоді актором Робертом Тейлором). Боб ставиться до них як півень до курчат. В творі описується помста сміливих дівчат Сан Фредіано огидному Бобові.
«Хроніки бідних коханців» (Cronache di poveri amanti) — це шедевр італійського неореалізму. Твір оповідає події 1925—1926 років, що сталися на Віа дель Корно, типовій пролетарській вулиці Флоренції, розташованій між Палаццо Веккіо та Санта-Кроче. Через життєві історії простих мешканців автор розкриває соціальні та політичні проблеми Італії перших років фашизму. Сама ж вулиця, в свою чергу, стає головним героєм, оскільки кожна подія, що відбувається на вулиці та поза нею, стає причиною розмови, суперництва, занепокоєння та неспокою. За цю роботу Пратоліні отримав нагороду Libero Stampa в 1947 році, що ознаменувало початок його популярності як письменника в Італії та поза її межами.
«Метелло» розповідає про Метелло Салані, хлопця сироту, вихованого селянами, які переїхали до Флоренції в пошуках роботи. Метелло бере активну участь у страйках та в соціалістичному русі з 1875 року. Паралельно оповідається про емоційні переживання головного героя, який одружується на дівчині Ерсілі.
«Аллегорія та зніяковість» є своєрідним самоаналізом головного героя на тлі історичних подій Італії того часу.
.svg){kind=small}
_crowned.svg){kind=small}
