PROFILPELAJAR.COM

Білл Гекас
Білл Гекас
Народився	1973; Мельбурн, Австралія
Діяльність	фотограф
	; ; ;

Білл Гекас (англ. Bill Gekas, 1973, Мельбурн, Австралія) — австралійський фотограф грецького походження. Здобув популярність у 2013 році за серії фотографій своєї доньки, статті про нього та його творчість були опубліковані в багатьох спеціалізованих виданнях — книгах і журналах з художньої фотографії, а також засобах масової інформації, як-от BBC, NBC, ABC News, «Дейлі мейл» та інших виданнях.

Біографія

Білл Гекас народився в Мельбурні, Австралія, має грецьке та австралійське громадянство. У творчій сфері самоучка, опановував тонкощі мистецтва фотографії по роботах таких майстрів, як Ервін Олаф, Анджей Драган і Паоло Роверсі^[1].

Гекас почав фотографувати у 1995 році на 35-мм плівковий однооб'єктивний дзеркальний фотоапарат. На початку свого творчого шляху він надавав перевагу чорно-білим знімкам і пробував свої сили в різних жанрах, ігноруючи при цьому портрети^[2]. У 2005 Білл змінив плівку на цифру^[3]. Своє захоплення фотографією він пояснює відсутністю таланту художника, який, за його словами, замінюють цифрова камера та сучасні методи обробки цифрових зображень^[2]. У 2010 році він почав знімання своєї доньки, використовуючи як основу для композиції фотографій знамениті твори мистецтва XVII—XVIII століть та кадри з кінострічок, для чого почав шукати відповідні інтер'єри та пейзажі, підбирати костюми. Вже до 2013 року його задум привернув увагу мистецтвознавців та отримав визнання любителів^[4].

Особливості творчості

Мистецтвознавці знаходять у його фотографіях наслідування картин Рембрандта та Караваджо, а також деяка схожість з роботами сучасних фотографів-портретистів Ірвінга Пенна, Сесіла Бітона та Юсуфа Карша (Гекас стверджує, що ніколи не намагався наслідувати будь-кого з сучасних фотографів і його стиль має унікальний характер). На його думку, він просто успішно поєднав внесок кожного з них у своїй творчості. Він говорить: «Тема мого мистецтва — портрет моєї юної дочки, яка є метафорою універсальної дитини у жанровій сценці»^[3]. Гекас зізнається, що не має спеціальної освіти у галузі образотворчого мистецтва, але завжди цікавився шедеврами живопису. Їхні кольорові гами, світло, атмосфера й емоції, що передаються ними, за його словами, «викликали в ньому побожний трепет»^[2].

Фотограф зазначає, що при погляді на твори старого майстра помітно, як правило, що він працював з одним джерелом світла, яким зазвичай є сонце. Саме освітлення надає цим картинам унікальності. Гекас визнає, що спробував відтворити це світло у своїх роботах, але з використанням сучасних методів висвітлення^[5]. На здійснення одного проєкту, що складається з низки фотографій, у фотографа займає близько місяця роботи^[6]. Гекас розробляє композицію майбутньої фотографії в записнику, планує палітру кольорів за допомогою ретельного підбору костюмів, фону та реквізиту, а найголовніше, освітлює сцену в стилі старого живопису^[7]. Фотограф робить ескізи у форматі А4, а потім при фотографуванні намагається імітувати природне світло під час роботи зі штучним освітленням. Яскраве джерело світла розташовується впритул до моделі та йде з одного напрямку^[5]. Перед зніманням Гекас показує доньці старовинну картину та просить її орієнтуватися на настрій зображеного на портреті персонажа^[6]. Саме знімання відбувається протягом можливо короткого часу, оскільки маленька донька втрачає концентрацію через 15 хвилин після початку сеансу. В результаті робота над однією фотографією зазвичай займає кілька днів (а іноді навіть тиждень), включно з задумом і підготовкою до її створення^[8]. Гекас бачить серйозну різницю між живописом і фотографією: «у живописі художник може створити образ з власної уяви, тоді як у фотографії він має бути взятий з натури, і це доволі складна проблема»^[7]. Гекас не намагається (за рідкісними винятками) відтворити конкретну картину за допомогою фотографії. Йому подобається поєднувати різні стилі та сюжети. Так, композицію «Їдці картоплі» Вінсента ван Гога він поєднав з освітленням у стилі Яна Вермера Делфтського^[2]. У своєму інтерв'ю він зізнавався, що його метою є створення витворів, де глядачеві потрібен час, щоб зрозуміти, що це фотографії, а не картини^[6].

Найскладнішим у фотомистецтві Гекас вважає знаходження правильного балансу та гармонії світла, кольору, текстури та настрою в одному знімку. Це вимагає, на його думку, попередньої візуалізації й імпровізації. Так, на одній фотографії спальню п'ятирічної дівчинки у сучасному будинку він перетворив на голландський інтер'єр XVIII століття. Прибрати плюшевих ведмедів і ляльок не було складно, завдання полягало у створенні ілюзії французького вікна там, де його насправді не було (на картинах Вермера світло завжди спрямоване ліворуч, а вікно в спальні знаходилося праворуч). Гекас створив ілюзію присутності вікна завдяки старому пристрою для освітлення фотографій, але не менших зусиль вартувало і змусити дівчинку дивитися у вікно, що не існує^[2].

Донька фотографа Афіна є єдиною постійною фотомоделлю Гекаса (перші її постановочні фото він робив, коли їй було три роки^[6])^[9]. Афіна добре відповідає ренесансному типу краси, що надає додаткової правдивості знімкам. Гекас розповідає у своїх інтерв'ю, що донька любить фотосесії, їй подобається одягатися у химерні костюми та грати різні ролі, немов акторці (серед таких ролей — ролі селянок і придворних дам, купецьких доньок та середньовічних простачок). Дружина фотографа Ніколета допомагає йому з костюмами, зачісками та постановкою світла^[10]. Більшість реквізитів, які він використовує, придбані в магазинах секонд-хенду або знайдені у підвалах будинків родичів, а іноді куплені на eBay. Костюми в більшості випадків не є старовинними, вигляд більш ранніх епох їм надають додані обрізки сучасних тканин, мережив та старого одягу^[2]. У процесі знімання фоном йде музика, а перерви використовуються для дружнього сімейного спілкування.

Джерелом свого натхнення Білл вважає твори старих майстрів живопису, а також тематичні інтернет-сайти, на яких публікуються високоякісні роботи на близьку йому тематику. Фотомистецтво, на думку Гекаса, дозволило йому висловити те, що він був би не в змозі зробити за допомогою пензля, олійної фарби та полотна^[10].

Улюбленим проєктом доньки Гекаса Афіни є цикл «Яйця», у якому дівчинка фотографувалася з живою куркою та знесеними нею яйцями, цей образ сам Гекас оцінив як перехід до більшого реалізму, ніж це було характерно для його попередніх фотографій. У майбутньому він планує знімати масштабніші сцени на відкритому повітрі, зберігши вірність творчості старих майстрів^[6].

Нагороди

У 2014 році отримав золоту медаль у номінації «Діти» на престижному міжнародному фотоконкурсі «Px3» у Парижі за фотографію «Пральня»^[11]. У 2016 році він знову отримав на цьому конкурсі золоту медаль у тій же номінації за фотографію «Sanday»^[12].