PROFILPELAJAR.COM

Білл Інгліш
Білл Інгліш
англ. Simon William Bill English
	Білл Інгліш
Прем'єр-міністр Нової Зеландії
	12 грудня 2016 року — 26 жовтня 2017
Попередник	Джон Кі
Наступник	Джасінда Ардерн
Народився	30 грудня 1961 (63 роки); Діптон, Саутленд
Відомий як	політик, фермер
Країна	Нова Зеландія
Alma mater	Університет королеви Вікторії і Університет Отаго
Політична партія	Національна партія
У шлюбі з	Мері Інгліш
Діти	6 дітей
Релігія	Католицизм
Нагороди
Підпис
	national.org.nz/billenglish
	Медіафайли у Вікісховищі

Са́ймон Вільям Білл Інгліш (англ. Simon William Bill English; нар. 30 грудня 1961^[1]) — новозеландський політик, міністр фінансів в 1999 році, лідер Національної партії в 2001—2003 роках і знову з 12 грудня 2016 року, заступник голови Національної партії в 2006—2016 рр. Віце-прем'єр-міністр і міністр фінансів 19 листопада 2008 року — 12 грудня 2016 року, Міністр інфраструктури в 2008—2011 рр. Прем'єр-міністр Нової Зеландії з 12 грудня 2016 — 26 жовтня 2017.

Рані роки та освіта

Народився 30 грудня 1961 у Діптоні, Саутленд. У молодості жив в інтернаті і навчався у коледжі Святого Патріка у Веллінгтоні. Закінчив університет Отаго за фахом торгівля та Університет Вікторії у Веллінгтоні за фахом англійська література.

Після закінчення навчання повернувся у Діптон працював фермером. У 1987 році знову переїхав до столиці, і працював аналітиком у Міністерстві Фінансів.

Політична кар'єра

У 1980 році він вступив в Національну партію. У 1980-х роках займався адміністративними питаннями у регіоні Саутленд. У 1990 році став кандидатом від Національної партії на парламентських виборах у районі Воллес і потрапив до Палати представників. З того часу Білл Інгліш був у кожному складі Палати представників (у 1993, 1996, 1999, 2002, 2005, 2008, 2011 і 2014 роках).

Після виборів в 1996 році був призначений міністром охорони здоров'я в кабінеті прем'єр-міністра Джим Болджер. З січня 1999 року на посаді міністра фінансів у кабінеті Дженні Шиплі.

Після програшу на парламентських виборах Національної партії в 1999 році, коли влада була передана лейбористам на чолі з прем'єром Гелен Кларк, Білл обійняв посаду міністра фінансів у тіньовому уряді.

Лідер опозиції

Восени 2001 року рівень невдоволення керівництвом Дженні Шиплі у Національній партії досяг свого апогею. Це призвело до виборів нового лідера, 8 жовтня 2001 року було обрано керманичем партії Білла Інгліша^[2].

Біллу як лідеру опозиції не вдалося поліпшити імідж і продуктивність партії. На парламентських виборах у 2002 році Національна партія записала найгірший результат в історії, отримавши лише 20 % голосів виборців. У партії було розпочато дискусію про причини поразки, в результаті було вирішено змінити керівництво. І його змінив на цій посаді Дон Браш.

Віце-прем'єр-міністр і прем'єр-міністр

8 листопада 2008 Національна партія перемогла на парламентських виборах. Обраний прем'єр-міністром Джон Кі 17 листопада 2008 представив склад свого уряду, в якому Білл Інгліш отримав посади віце-прем'єра і міністра фінансів^[3]. 19 листопада 2008 року Білл Інгліш офіційно склав присягу на цій посаді^[4]^[5]. Посаду віце-прем'єр-міністра і міністра фінансів він також зберіг у наступному уряді Джона Кі. Крім того, 19 листопада 2008 — 13 грудня 2011 року обіймав посаду міністра інфраструктури^[6].

12 грудня 2016 посів посаду прем'єр-міністра Нової Зеландії, після відставки з посади Джона Кі через особисті причини^[7].. У той же день був призначений керівником Національної партії. У своєму кабінеті він також обіймає посаду міністра національної безпеки^[6] На посаді віце-прем'єра його змінила Паула Беннетт.

Особисте життя та погляди

Інгліш є противником абортів^[8], евтаназії^[9]^[10], цивільних партнерств^[11], і декриміналізації проституції^[12]. У 2013 році він проголосував проти закону, який легалізував одностатеві шлюби у Новій Зеландії^[13].

Одружений з Мері Інгліш, лікаркою загальної практики. Має 6 дітей. За віросповіданням — католик^[14]^[15].

Примітки

↑ Fox News. Архів оригіналу за 13 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
↑ «BILL ENGLISH NEW NATIONAL PARTY LEADER» [Архівовано 20 листопада 2008 у Wayback Machine.], The New Zealand Government Directory, 9 października 2001.
↑ «New Zealand leader forms cabinet» [Архівовано 11 липня 2017 у Wayback Machine.], BBC News, 17 listopada 2008.
↑ "New Zealand government sworn in " [Архівовано 11 липня 2017 у Wayback Machine.], BBC News, 19 listopada 2008.
↑ «John Key sworn in as 38th Kiwi PM» [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.], BrisbaneTimes, 19 listopada 2008.
↑ ^а ^б Rt Hon Bill English (англ.). parliament.nz. 12 грудня 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
↑ New Zealand PM: Bill English to succeed John Key (англ.). BBC News. 12 грудня 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
↑ Laugesen, Ruth (4 вересня 2004). Abortion: is the argument over?. Sunday Star-Times.
↑ Euthanasia bill dies in NZ Parliament [Архівовано 22 травня 2008 у Wayback Machine.], Australasian Bioethics Information, 86, 1 August 2003.
↑ Death with Dignity Bill — First Reading [Архівовано 23 лютого 2013 у Wayback Machine.], Hansard, New Zealand House of Representatives, 30 July 2003
↑ Claridge, Anna (25 квітня 2006). Civil unions 'waste of time'. The Press.
↑ Luke, Peter; Wellwood, Elinore (13 жовтня 2001). The politician. The Southland Times.
↑ Gay marriage: How MPs voted. NZ Herald. 18 квітня 2013. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 5 грудня 2016.
↑ James, Colin (2 грудня 2006). Bill English conservative: a 2000s update. New Zealand Herald Weekend Review. Архів оригіналу за 10 лютого 2012. English doesn't talk easily about his faith. It is personal and the personal and the political are separate, he says. [Архівовано 2012-02-10 у Wayback Machine.]
↑ Church has vital place in our secular society. Challenge Weekly 66 (6). 25 лютого 2008. Архів оригіналу за 4 March 2008. Процитовано 1 жовтня 2009. The National Party’s deputy leader, Bill English, believes the Church still has an important role to play in society and politics. An active Catholic, he spoke to JOHN McNEIL about the way that role has changed in the past decade, where religion fits in the public square today, and what part his own faith plays in his life as a politician.