PROFILPELAJAR.COM

Існує велика кількість буддійських джерел, починаючи з найдавніших часів. Буддійську літературу класифікують на канонічну та неканонічну, по мовам, країнам та школам.

Канони

Першопочатковий буддійський канон був втрачений^[1].

На сьогодні відомо три варіанта буддійського канону^[2]:

Тапітака — канон на палійській мові. Шанується будистами тгеравади Ланки, Бірми (М'янма), Таїланда, Камбоджі та Лаоса;
Сань цзан — Трипітака на китайській мові. Шанується будистами махаяни Китая, Кореї, Японії та В'єтнама;
Ганджур — Трипітака на тибетській мові. Священна для народів Тибета, Бутана, Монголії, Бурятії, Калмикії та Туви.

Твори раннього буддизма були збережені насамперед в каноні Трипітака мовою санскрит, і в аналогічному каноні Тапітака мовою палі.

Вчення Тгеравади спирається на палійський канон. Тгеравада та інші школи раннього буддизму вважають, що канони містять безпосередні слова Будди. Вчені також вважають, що деякі фрагменти палійського канону та агами можуть містити уривки оригінального Вчення (а можливо навіть і реальні вираження) Будди^[3]^[4]. Але це не стосується більш пізніх Сутр Махаяни^[5]. Писання раннього буддизма передують роботам Махаяни по хронології та розглядаються багатьма західними вченими як основне джерело надійної інформації, що стосуються Вчення Будди Шак'ямуні.

Пізніше з'явився Канон махаяни, що містить більше 600 сутр по різних лініях передачі. Вважається також, що цей канон містить безпосередньо слова Будди та бодгісаттв, традиція вважає, що багато сутр передавались через нагів — міфічних змій. Найбільш повний канон махаяни існує на китайській мові, хоча оригінальний канон був написаний мовою санскрит, канон є також в перекладі на тибетську мову.

Тибетський канон, що належить до напрямку Ваджраяна, окрім класичних буддійських текстів раннього буддизма та махаяни вміщує також і тантричні тексти з коментарями.

Буддизм японської школи Сінґон класифікує тексти по відношенню до маніфестацій Будди (Трикая) — ранні тексти належать до Нірманакаї, сутри Екаяни — до Самбгогакаї, а тексти Ваджраяни — до Дгармакаї.

Тексти шкіл раннього буддизму

Віная

Докладніше: Віная

Тексти Віная переважно описують аспекти чернечої дисциплині. По причині більшої важливості, віная алегорично називають «Основа Дхарми». В них описуються правила життя ченця, як ці правила виникли, розвивались та застосовувались. Також в них містяться деякі доктринальні описи, ритуальні та літургійні тексти, біографічні історії та деякі елементи Джатаки.

Сутри

Сутри (палі: Сутта) в більшості є дискусіями, що приписуються Будді та його близьким учням. Всі вони вважаються «словом Будди».

Абгідгарма

Докладніше: Абгідгарма

Абгідгарма — буддійське вчення, що систематично та абстрактно описує світоустрій та явища природи. Абгідгарму можна вважати буддійською світоглядною філософією та психологією. До Абгідгарми належить певна категорія буддійських джерел, що беруть свій початок від Абгідгамма-пітаки — частини Тапітаки — буддійського канону. В Абгідгармі більш фундаментально та методично викладаються ті знання, які епізодично викладені в оповідній традиції сутр.

Неканонічні тексти

Одним із ранніх текстів, що не належать до «слова Будди» є Питання Міліанди. Текст написаний у вигляді діалогу між буддійським монахом Нагасеною та індо-грецьким царем Менандром (палі: Milinda).

Тексти Махаяни

Праджняпараміта

Докладніше: Праджняпараміта

Праджняпараміта (санскр. «позамежна мудрість») — одна з центральних концепцій буддизма Махаяни. Мудрість в цьому контексті означає можливість бачити світ таким, який він є насправді. Тексти Праджняпарамити не містять докладних філософських доказів, а просто описують справжню природу реальності.

Саддгарма-пундарика

Докладніше: Сутра Лотоса

Також звана Сутра Лотоса. Пояснює, що три колісниці (колісниця шраваків, колісниця пратьєкабудд і колісниця бодгісаттв) в дійсності є не трьома різними шляхами, які ведуть до трьох різним цілей, а одним шляхом із однією метою. Також в сутрі описана концепція доцільних засобів (упайї), в якій увага практикуючого акцентується на власних специфічних техніках і методах досягнення просвітлення.

Сутри Цзинту

До даної категорії належать три основні сутри: Велика Сукгаватив'юга Сутра (Сутра Безсмертя^[en]), Мала Сукгаватив'юга Сутра (Сутра про явище Землі Блаженства^[en]), Амітаюрдг'яна Сутра (Сутра про споглядання Амітаюса^[en]). Ці тексти описують походження та природу Східної Чистої Землі, в якій знаходиться Будда Амітабга. В них також описуються 48 клятв, даних Амітабгою, бувши бодгісаттвою, в яких він зобов'язався побудувати Чисту Землю, де всі істоти могли б практикувати Дгарму без складнощів і відволікань. Ці сутри лягли в основу Буддизма Чистої Землі, який фокусує увагу на вірі в клятви Амітабги.

Сутри трансміграції

Сутри, зосереджені на діях, які призводять до існування в різних сферах, а також сутри, які викладають вчення про дванадцять ланок.

Сутри дисципліни

Присвячені поведінки бодгісаттв — Пратимокша.

Сутри протомахаяни

Неканонічні тексти

Буддійські філософи Індії
Нагарджуна
Ар'ядева
Майтрея-Натха
Асанга
Васубандгу
Дігнага
Дхармакірті
Буддапаліта
Бгававівека
Чандракірті
Шантидева
Атіша

Найбільш значимі такі твори:

Нагарджуна: Муламадг'ямикакарика.
Шантидева: Бодгічар'яаватара .
Асанга: (отримані від бодгісатви Майтрея): Madhyantavibhaga, Abhisamayalamkara, Mahayanasutralamara, Abhisamayalamkara, а також самостійні твори Mahaynasamgraha, Abhidharmasamucaya, Yogacabhumi.
Васубандгу: Trisvabhava-nirdesha, Vimshatika, Trimshika, Абгідгармакоша.
Дігнага: Pramanavarttika.
Ашваґгоша: Пробудження віри в Махаяну

Див. також

Вісуддхімагга
Сюань Хуа — засновник Буддійського університету, який перекладає буддійські тексти з китайського на англійський, в'єтнамський, іспанський, та багато інших мов.
Сонам Рінчен — вчитель в Бібліотеці тибетських праць та архівів у Дхарамсалі, Індія.

Примітки

↑ Лысенко, 2003, «Однако позже было признано, что палийский канон — это свод текстов только одной из школ буддизма — тхеравады, а не тот первоначальный канон, который, по буддийскому преданию, был составлен после смерти Первоучителя».
↑ Торчинов Е. А. Очерк истории изучения буддизма в России и за рубежом [Архівовано 24 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Введение в буддизм. — Санкт-Петербург: Амфора, 2005 г. — стр. 16-17 — ISBN 5-94278-805-7.
↑ It is therefore possible that much of what is found in the Suttapitaka is earlier than c.250 B.C., perhaps even more than 100 years older than this. If some of the material is so old, it might be possible to establish what texts go back to the very beginning of Buddhism, texts which perhaps include the substance of the Buddha's teaching, and in some cases, maybe even his words. How old is the Suttapitaka? Alexander Wynne, St John's College, 2003, p.22 (this article is available on the website of the Oxford Centre for Buddhist Studies: [www.ocbs.org/research/Wynne.pdf]
↑ It would be hypocritical to assert that nothing can be said about the doctrine of earliest Buddhism … the basic ideas of Buddhism found in the canonical writings could very well have been proclaimed by him [the Buddha], transmitted and developed by his disciples and, finally, codified in fixed formulas. J.W. De Jong, 1993: The Beginnings of Buddhism, in The Eastern Buddhist, vol. 26, no. 2, p. 25
↑ The Mahayana movement claims to have been founded by the Buddha himself. The consensus of the evidence, however, is that it originated in South India in the 1st century CE-Indian Buddhism, AK Warder, 3rd edition, 1999, p. 335.

Посилання англійською мовою

The Rider encyclopedia of eastern philosophy and religion. London, Rider, 1989.
Nakamura, Hajime. 1980. Indian Buddhism: A Survey with Bibliographical Notes. 1st edition: Japan, 1980. 1st Indian Edition: Delhi, 1987. ISBN 81-208-0272-1
Skilton, Andrew. A concise history of Buddhism. Birmingham, Windhorse Publications, 1994.
Warder, A. K. 1970. Indian Buddhism. Motilal Banarsidass, Delhi. 2nd revised edition: 1980.
Williams, Paul. Mahayana Buddhism: the doctrinal foundations. London, Routledge, 1989.
Zurcher, E. 1959. The Buddhist Conquest of China: The Spread and Adaptation of Buddhism in early Medieval China. 2nd edition. Reprint, with additions and corrections: Leiden, E. J. Brill, 1972.