PROFILPELAJAR.COM

	Тибетський буддизм
	Прапор
	Тибетський буддизм у Вікісховищі

Тибетський буддизм (англ. Tibetan Buddhism; раніше також ламаїзм^[а]) — регіональний напрямок в буддизмі, характерний для Тибету і прилеглих областей Гімалаїв (частин Індії, Непалу, Бутану). Також практикується меншинами в Монголії, Росії (Бурятія, Тува, Калмикія), Китаї за межами Тибету (зокрема Внутрішній Монголії).

Тибетський буддизм — це великий комплекс учень і способів медитації, що включає традиції Хінаяни, Махаяни і Ваджраяни, одна з течій махаяністського буддизму. Склався у XII–XV століттях у Тибеті як феодальна ідеологія на базі віровчення і культу буддистської школи Гелуг-ба («жовтошапочників»).

Загальні відомості

Тибетський буддизм формується на базі розвиненої традиції індійського буддизму, перш за все на базі шкіл Йогачара та Мадхьямака. Проникнення буддизму в Тибет відбувалося протягом кількох століть. Цей процес дослідники поділяють на два етапи — нігма, та сарма, що можна перекласти як старий та новий.

Головними теологічними джерелами Тибетського буддизму є Канджур («переклад одкровень» будди Шак'ямуні) і Танджур («переклад тлумачень» буддистських догматів до X століття). В основі його теоретичних побудов лежать ідеї йоганчарів, а також містика тантризму.

Для тибетського буддизму, як і для всього буддизму характерні догми про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання «вічного переродження». Головне місце в культі належить шануванню лам і хубілганів (тобто «живих богів», якими вважаються Далай-лама і панчен-лама), що оголошується найважливішим чинником спасіння.

Унікальним для тибетського буддизму є те, що починаючи з XIII століття, традиція передачі як учення, так і духовної і світської влади, проводиться в рамках ліній перерождення (тулку) видних буддистських діячів. Це відрізняє тибетську культуру від інших, де переважають такі способи обрання лідерів, як спадковий і виборний. У своєму розвитку дана ідея привела до об'єднання духовної і світської влади в лінії Далай-лам.

Поширений у Центральній Азії — у Монголії; в автономіях Росії — Бурятії, Тиві, а також у Калмикії; в автономіях КНР — Тибеті і Внутрішній Монголії, частково в Непалі та на півночі Індії. Тибетський буддизм — основна релігія монголомовних народів Центральної Азії — монголів, в тому числі китайської Внутрішньої Монголії, бурятів і калмиків, а також тюркомовних тувинців. У КНР і колишньому СРСР протягом XX століття (до 90-х років) прибічників тибетського буддизму і лам переслідували, а культові споруди в тибетському стилі (дацани) руйнували або закривали і перепрофілійовували. Тільки з демократизацією 90-х років пов'язане відродження ламаїзму в російських автономіях. Однак китайська влада і досі переслідує Далай-Ламу Тибету.

Починаючи з тибетського повстання 1959 року, тибетська діаспора значно посилилася та добилася відомості тибетського буддизму у світі. В результаті і сама релігійна традиція почала набувати популярності.

Див. також

Примітки

[а] ↑ Альтернативний термін «ламаїзм» є дослівним перекладом китайського lama jiao та увійшов в обіг для розрізнення тибетського і китайського буддизму, fo jiao. Пізніше термін був запозичений кількома західними дослідниками в 1920-ті роки^[1]. Головною метою західних та радянських дослідників при використанні терміну було підкреслення високого положення лам (духівництва) в тибетському суспільстві. Зараз, проте, термін «ламаїзм» не рекомендується вживати через підкреслення ним розриву між індійськими та тибетськими школами, тоді як в дійсності тибетський буддизм майже повністю перейняв класичну індійську буддистську традицію^[2]^[3].

↑ Lopez, Donald S. Jr. (1999). Prisoners of Shangri-La: Tibetan Buddhism and the West. Chicago: University of Chicago Press. pp. 6, 19f. ISBN 0-226-49311-3
↑ Conze, Edward (1993). A Short History of Buddhism. Oneworld. ISBN 1851680667. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear=, |origmonth=, |accessmonth= та |origdate= (довідка)
↑ Торчинов, Е. А. (2000). [ttp://anthropology.ru/ru/texts/torchin/buddhism_08.html Буддийская традиция Тибета]. Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)

Джерела

Калантарова, О. Ю. (2019). ТИБЕТСЬКИЙ БУДДИЗМ І НАУКА: ДІАЛОГ НА ОСНОВІ ВЧЕННЯ КАЛАЧАКРИ. Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури. 2: 88—97. doi:10.18523/2617-8907.2019.2.88-97. ISSN 2617-8907. Архів оригіналу за 7 березня 2020.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Кочетов А., «Ламаизм», М., 1973.(рос.)
Пубаев Е., Семичов Б., «Происхождение и сущность буддизма-ламаизма», г. Улан-Удє, 1960.(рос.)