Бої за станцію Крижопіль
Перший зимовий похід
Залізничний вокзал у Крижополі
Дата: 2—3 травня 1920 року Місце: станція Крижопіль (селище Крижопіль, нині Тульчинського району Вінницької області) Результат: Волинська дивізія виконала завдання, захопивши станцію Крижопіль і утримувавши її до переходу всієї армії через залізничну колію
Сторони
Дієва армія УНР	14-та армія РСЧА

Вінниця

Крижопіль

Вапнярка

Тульчин

class=notpageimage|

Станції Крижопіль і Вапнярка та місто Тульчин на сучасній мапі Вінницької області

Бої за станцію Крижопіль (2—3 травня 1920 року) — частина останнього епізоду Першого зимового походу з прориву Армії УНР на з'єднання з польсько-українським фронтом^[1]. Просунувшись із району Піщана — Ольгопіль до району Тульчин — Вапнярка^[2], армія генерала Омеляновича-Павленка вела бої з радянськими військами за форсування залізниці Жмеринка — Бірзула та прорив більшовицького фронту^[3]. План форсування залізниці полягав у тому, щоб, зайнявши Тульчин, захопити станцію Вапнярка і відтинок залізниці до станцій Журавлівка та Крижопіль включно, зруйнувати колію та вирушити на захід^[4].

30 квітня 1920 року Волинська дивізія Армії УНР дістала наказ отамана Омеляновича-Павленка атакувати в ніч на 2 травня станцію Крижопіль і, тримаючи її, забезпечувати операцію армії з півдня до переходу армії за залізницю Жмеринка — Бірзула^[5]. Згідно з рапортом командування Волинської дивізії, волинці вели бій за станцію Крижопіль починаючи з 4 години 2 травня, цілу ніч із 2 на З травня, що закінчився лише після 12 години 3 травня, і тримали станцію понад добу^[6]. У спогадах начальника штабу Запорозької дивізії Михайла Крата також зазначається про участь у взятті станції Крижопіль частин Запорозької дивізії 3 травня^[7].

У ніч на 4 травня Армія УНР перейшла за залізницю Вапнярка — Бірзула, увійшовши в центр ворожого розташування 14-ї армії РСЧА^[8]. За висновком Олександра Доценка, ад'ютанта головного отамана Симона Петлюри, рух армії УНР на Тульчин — Крижопіль — Вапнярку на початку травня перешкодив більшовикам зробити належне перегрупування й реорганізацію війська та тим самим значною мірою полегшив заняття польським військом Києва^[9]. За радянською версією подій, сили 41-ї стрілецької дивізії РСЧА за підтримки бронепотяга 4 травня вибили «банди Тютюнника» (так у радянських джерелах називалася Дієва армія УНР^[10]) зі станції Крижопіль, рештки яких опинилися західніше залізниці, де їх начебто порубала кіннота Котовського^[10].

За донесеннями агентів військ УНР, на початок березня 1920 року район Ольгополя, Крижополя і Балти займали галицькі частини; ворожих військ не було^[11][12][13]. 25 квітня галицьким частинам, що хотіли захопити Вапнярський та Жмеринський вузли, не вдалося реалізувати план: частину галичан на Вапнярці й Крижополі більшовики обеззброїли, а решта відійшла в бік Томашполя, де з'єдналася з фронтом головного отамана^[14][15]. Для ліквідації повстання галичан комуністи підвезли з боку Жмеринки 3 ешелони війська і вислали з Тульчина два піших полки кількістю 500 чоловік. Частина цього війська залишилася у Вапнярці та Крижополі, а решта вирушила за галичанами й, за відомостями, тримала Комаргород і Антопіль^[14][15].

В останніх днях квітня 1920 року Армія УНР у команді генерала Михайла Омеляновича-Павленка посувалася з району Піщана — Ольгопіль до району Тульчин — Вапнярка. 30 квітня вона зосередилася в районі Тростянця, й тоді ж, після наради у штабі армії, було вирішено прориватися на з'єднання з польсько-українським фронтом: Запорозькій дивізії — в районі Тульчина, Київській — у районі станції Вапнярка і Волинській — у районі станції Крижопіль. Галицьку кінну бригаду отамана Шепаровича було призначено в армійський резерв^[2].

За відомостями на 30 квітня, на станції Вапнярка знаходився штаб 45-ї дивізії РСЧА, два бронепотяги й до десятка ешелонів, а навколо Вапнярки — пости з кулеметами. Третій бронепотяг відійшов у бік Крижополя. Села Шорапанівка — Княжево — Крижопіль — Вербівка не були зайняті ворогом. У Тульчині стояв польовий штаб 14-ї армії РСЧА і штаб 60-ї дивізії з незначною кількістю військ, головним чином нерегулярних. На станції Журавлівка в лісі стояв штаб невиявленої дивізії РСЧА^[14][15].

30 квітня отаман Омелянович-Павленко в наказі по військах Армії УНР визначив завдання армії: забезпечивши себе заняттям Тульчина, захопити станцію Вапнярка й залізницю до Журавлівки і Крижополя (обидві залізниці включно) та, зруйнувавши залізницю, перекинутися через залізницю Жмеринка — Бірзула й зосередитися для подальших операцій з допомоги фронту головного отамана (в районі сіл Вапнярка — Паланка — Жолоби — Комаргород — Савчине — Антопіль — Колоденка — Однівка)^[15], маючи на увазі близьке сполучення з польсько-українським фронтом^[14]. Було визначено, що Запорізька дивізія буде атакувати Тульчин, Київська — Вапнярку, а Волинська — станцію Крижопіль^[15]. Так Волинській дивізії під командою отамана Загродського було наказано 1 травня перейти в Жабокрич і там зосередитися, а в ніч на 2 травня о 4 годині атакувати станцію Крижопіль і, тримаючи її, забезпечувати операцію армії з півдня, а по переході армії за залізницю Жмеринка — Бірзула зосередитися в районі Марківка — Антопіль — Савчине^[14][15].

Для виконання поставленого завдання командування Волинської дивізії 1 травня наказало^[16]:

• 1 травня о 14 годині всім бойовим частинам із бойовими обозами стати на марш і перейти в Жабокрич;
• 2 травня між 2 і 3 годинами підірвати обидві колії на північ та на південь від Крижополя не менш як на 7 верст;
• 2 травня о 4 годині, після заняття вихідного положення на захід від Жабокрича, вести наступ піхотою: полку Мазепи — маючи частину кінноти на правому крилі, 4-му полку — маючи свою кінноту на лівому крилі.

Розпізнавальним знаком для частин Волинської дивізії було визначено зелену гилячку в шапці^[16].

Агентурою було виявлено, що на станції Крижопіль стояли 2 бронепотяги, гармати, як на платформах, так і на позиції в бік Жабокрича, і відділ піхоти до 200 чоловік при кулеметах. Крім того, через станцію кожен день проходило багато ешелонів у бік Бірзули й були відомості, що ворог зайняв ліс, що на південному сході від станції Крижопіль^[17][6]. Для полегшення операції 30 квітня було зроблено демонстрацію кінними відділами Волинської дивізії на станції Крижопіль, Рудницю і Городище. Особливо успішною була демонстрація проти станції Рудниця, котра після короткого бою була зайнята відділом 4-го полку. Ворог утратив до 20 забитими й до 60 пораненими. По цій операції український відділ одразу відійшов, а станцію зайняв визваний із Крижополя більшовицький бронепотяг^[17][6]. 1 травня частини Волинської дивізії перейшли в Жабокрич для подальшого наступу на станцію Крижопіль^[17][6].

Згідно з рапортом командування Волинської дивізії (отамана Загродського та начальника штабу сотника Волосевича) командарму військ УНР від 14 травня 1920 року, волинці вели бій за станцію Крижопіль, починаючи із 4 години 2 травня, цілу ніч із 2 на З травня, що закінчився лише після 12 години З травня, і примушені були тримати станцію у своїх руках понад добу^[6]:

І/V частини були перетягнуті в с. Жабокрич і згідно наказу по групі Ч. 059 2/V о 2 годині повели наступ на ліс, що на півд.-схід од ст. Крижопіля. Ліс був взятий без бою, там захоплений ворожий обоз. Наступ продовжувався далі й настильки він був раптовий, що декотрі комуністи втікали роздягнутими: на стації було два бронепотяги, з котрих один втік в напрямку на ст. Вапнярка, другий з ешелоном піхоти на ст. Рудницю; останнє все залишилось як здобич (гармати, набоі, рушниці, кулемети, амуніція, та инше майно). Таким чином стацію було занято не пізнійше 4 г. 30—5 год. Залізницю було розібрано по обидва боки стаціі, но не зірвано (не було підривного матер'ялу) і коли ворожі бронепотяги відійшли, то почали обстрилювати гарматним і кулеметним огнем наші частини, а сами в той час налагоджували колею, яку хутко було іми й налагоджено.

Завдяки тому, що в наказі не було зазначоно, коли частини повинні переходити залізницю, то перехід не робився; ворог же весь час обстрілював стацію й ліс, в якім були росташовані резервові частини. Бій тягнувся весь час і в 19 годин отримано донесення від Комполка кінного Мазепи (зразок прикладаеться), що ворог до 135 чоловік піхоти при допомозі бронепотягів веде наступ на стацію. Затягнувся горячий бій, наслідком якого було те, що стація всеж утрималась в наших руках. Аби ворог не зміг в ночі вірватись на стацію, перед стаціею в бік Вапнярки було знов розібрано колею й спущено паротяг. Коли вже зовсім стемніло з боку Вапнярки підійшло, як після виявлено, ще 5 бронепотягів з ешалонами, в яких було військо й відкрили ураганний вогонь по частинам, наслідком чого було залишення стаціі нашою піхотою, яка окополася на півд.-схід містечка, що біля стаціі. Ворог цілу ніч працював по налагодженню колеі, яка к ранку була налагоджена; 2 бронепотяги весь час курсували між Крижопілем і Рудницею, охороняючи колею (при бронепотягах була частина піхоти й кіннота), так що перетяти шлях відходу не було можливости. За ніч з 2 на 3/V до Крижопіля підійшло 16 ешалонів, які охоронялись піхотою, кіннотою й бронепотягами. О 5-й годині 3/V ворог почав пропускати ешалони, котрі йшли під прикриттям бронепотягів і крім того весь час вздовж залізниці проходила відступаюча піхота, кіннота й гармати. Біля 12 годин всі ворожі війська пройшли, залишились лише 2 бронепотяги на яких наша піхота пішла в наступ і бронепотяги примушені були відійти. Стація знов була занята нами.

— З рапорту отамана Загродського та начальника штабу сотника Волосевича^[6]

У спогадах начальника штабу Запорозької дивізії Михайла Крата, що частково спираються на оповідання підполковника Андріана Марущенка-Богданівського, також згадується бій за станцію Крижопіль, з деякими відмінностями та доповненнями: зокрема, зазначається, що перше захоплення Волинською дивізією станції Крижопіль (із 2 гарматами та великою здобиччю) 2 травня відбулося о 24 годині, чому передували бій із броньовиками від 4-ї до 12-ї години та гарматний бій з 12-ї до 18-ї години. Також відзначається, що 3 травня контроль над станцією Крижопіль було повернуто силами Волинської дивізії спільно із частинами Запорозької дивізії, що рушили вслід за броньовиками з лісу на південний схід від м. Княжопіль до станції Крижопіль^[7].

Ніч з 1 на 2 травня дивізія (отаман Олександр Загродський) ночувала в лісі, що на захід від м. Жабокрич. Від 4-ї до 12-ї години дивізія вела бої із броньовиками, що прикривали ворожі ешелони, які відходили зі ст. Вапнярка на Рудницю під впливом бою під Тульчином і нападу повстанців Нестеренка на ст. Журавлівку (все, що стосується Волинської дивізії, подаю зі слів [під]полковника Марущенка-Богданівського. — М. К.). Перешкодити відходу не вдалося. 3 12-ї до 18-ї год. тривав гарматний бій, а о 24-й год. дивізія перейшла в рішучий наступ і захопила ст. Крижопіль враз із 2 гарматами й великою здобиччю. Але недовго Волинці господарювали на станції, бо незабаром їх вибили звідси броньовики, а о 3 — 4-й годині 3 травня подана з півночі ешелонами большевицька піхота повела наступ. Наступ було відбито, але частину дивізії, послану в обхід атакуючого ворога, заатакували большевики, що відходили з Вапнярки. Ця частина дивізії відійшла з великими втратами й загубила одну гармату. Бій припинився. Большевики міцно займали станцію Крижопіль, а Волинці зайняли вичікувальне становище на схід від неї.

Близько 10 год. розвідка Запорожців викрила, що з боку Крижополя насуваються броньовики. Дивізію було заховано в лісі, що на південний схід від м. Княжопіль. Батарея Алмазівців і кулемети пішого полку стали на позицію біля лісу в кущах, а технічний курінь сотника Герасимова (вправного й відважного сапера, героя Крюківського бою в 1919 р.) було надіслано до підриву залізниці.

Броньовики йшли дуже помалу, а як підійшли до будки (сотник Герасимів не встиг підірвати залізницю), гармати й кулемети відкрили вогонь. Броньовики відповідали, але одне із перших стрілен Алмазівців трапило в перший броньовик і тим примусило обох до втечі чимскоріше на Крижопіль. Дивізія негайно рушила за ними слідом, а в цей момент зліва почулася стрілянина — то Волинці знову перейшли в наступ. На цей раз ворог не ставив жадного опору, й станцію зайняли Волинці й Запорожці — прекрасний приклад підтримки частин і чудової орієнтації без наказу вищого начальства!

— Зі спогаду начальника штабу Запорозької дивізії Михайла Крата^[7]

В оперативному зведенні штабу Південно-Західного фронту РСЧА про становище на фронті 3 травня 1920 року повідомлялося про заняття станції Крижопіль «бандами Тютюнника»^[18], як у радянських джерелах називалася Дієва армія УНР^[10]:

На залізниці Жмеринка — Одеса в районі ст. Крижопіль — Рудниця з'явилися банди Тютюнника, чисельністю до 1000 багнетів та 800 шабель, бандами розібрана колія та зайнята ст. Крижопіль.

Оригінальний текст (рос.)

На железной дороге Жмеринка—Одесса в районе ст. Крыжополь—Рудница появились банды Тютюнника, численностью до 1000 штыков и 800 сабель, бандами разобран путь и занята ст. Крыжополь.

— Зі зведення штабу Південно-Західного фронту РСЧА^[18]

Як свідчать українські джерела, Волинська дивізія захопила станцію Крижопіль із великим військовим майном і утримувала її до переходу всієї армії через залізничну колію^[8]. У ніч на 4 травня Армія УНР перейшла за залізницю Вапнярка — Бірзула та скупчилась у районі сіл М'ястківка — Савчине — Томашпіль, увійшовши в центр ворожого розташування 14-ї армії РСЧА^[8]. За висновком Олександра Доценка, ад'ютанта головного отамана Симона Петлюри, рух армії УНР на Тульчин — Крижопіль — Вапнярку на початку травня перешкодив більшовикам зробити належне перегрупування і по змозі реорганізувати своє військо та змінити тактику й тим самим полегшив значною мірою заняття польським військом Києва. Водночас виконанню армією УНР завдання значною мірою допомогла операція поляків із взяття Козятина 27 квітня^[9].

У зведенні 14-ї армії РСЧА зазначалось, що наприкінці доби 6 травня були отримані подробиці бою 4 травня поблизу станції Крижопіль, згідно з якими 121-ша бригада 41-ї стрілецької дивізії за підтримки бронепотяга вибила «банди Тютюнника» зі станції, рештки яких тепер опинилися західніше залізниці (а не східніше, як зазначалося у спогадах ветеранів 45-ї дивізії), і де їх начебто порубала кіннота Котовського^[10]. «Бандами Тютюнника» у радянських джерелах традиційно називалася Дієва армія УНР^[10]. Так у радянських джерелах перемога над «бандами Тютюнника» приписувалась одразу трьома радянськими дивізіями: 41-ю — у бою за станцію Крижопіль, 45-ю — у бою за станцію Вапнярка та 60-ю — у бою під М'ястківкою^[10]. У радянській «Історії міст і сіл Української РСР» 1972 року видання вказувалось, що розгром «банди Тютюнника» в районі Крижополя частинами РСЧА було завершено 15 травня 1920 року^[19].

Наказом отамана Омеляновича-Павленка від 30 квітня, що містив план операції на 2 травня, паралельно із взяттям станції Крижопіль о 4 годині силами Волинської дивізії також передбачалося взяття станції Вапнярка о 5 годині силами Київської дивізії^[15]. Водночас у рапорті командування Волинської дивізії від 14 травня 1920 року вказувалося на несвоєчасне взяття станції Вапнярка:

Таким чином, рахую своім обов'язком доложити, що Волинці своє завдання виконали, як слід. Прибуття же зі ст. Вапнярки бронепотягів, ешалонів, піхоти й кінноти свідчит, що ст. Вапнярку своєчасно не було взято, що також свідчит і повідомлення Полк. Стефаніва; а після хотя й було взято, як і свідчит наказ по дівізіі, то 3/V о 3 год. і завдяки лишень тому, що всі ворожі сили пішли на ст. Крижопіль; завдяки чому Волинці понесли втрати, і починаючи з 4 год. 2/V вели весь час бій, цілу ніч з 2 на 3/V, котрий закінчився лише після 12 год. 3/V й примушені були тримати станцію в своїх руках більше доби.

— З рапорту отамана Загродського та начальника штабу сотника Волосевича^[6]

Олександр Доценко у своїй праці «Зимовий похід» 1935 року підтверджує успішне виконання завдання із взяття станції Крижопіль Волинською дивізією та несвоєчасне зайняття станції Вапнярка Київською дивізією, вказуючи, однак, на переважаючі останню сили та на відмінну хронологію подій 3 травня^[8]:

Треба підкреслити, що Волинці (під командою от. Загродського) блискуче виконали покладене на них доручення. Прибуття ж до Крижополя із ст. Вапнярки ворожих бронепотягів, ешелонів, піхоти й кінноти свідчить, що Київська дивізія не зайняла Вапнярку своєчасно, що підтверджував і своїми повідомленнями й нач. оперативного відділу Штадарму полк. Стефанів. За несвоєчасність зайняття ст. Вапнярки Київській дивізії не можна робити закидів, бо, як ми бачили вище, ворог значно переважав її силами.

Неслушним було твердження от. Загродського по закінченні операції, що зайняти Вапнярку Київцям пощастило гому, що «всі сили ворога пішли на ст. Крижопіль», себ-то проти Волинців. Ворог проходив з Вапнярки через Крижопіль вжіе після бою з Київською дивізією, котрій залишалося тільки атакувати ворога з причини відступу Запоріжської дивізії з Тульчина на ст. Шарапанівка — Красногірська і з причини зайняття ворогом с.с. Дранки — Тиманівка, чим відтинався відхід Київців. Волинська дивізія захопила ст. Крижопіль відразу з великим військовим майном і утримувала її до переходу всієї армії через залізничну колію.

— Олександр Доценко^[8]