Посесивна відантропонімна назва. Барсук (поч. XV ст.), Борсук (1584). Ймовірно назва пішла від великої кількості борсуків, які водилися у навколишніх лісах.
В селі є початкова загальноосвітня школа І-ІІ ступенів навчання, амбулаторія, бібліотека та будинок культури. Серед пам'яток є пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села в Другій світовій війні та пам'ятник-погруддя Леніну.
Історія
Село згадується у грамоті 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року — король Володислав підтверджує за Петром Одровонжем 13 раніше наданих йому Ягайлом сіл.[1] Село вперше згадується в історичних документах у 1443 році.[2] Проте існує досить цікавий уривок з дарчого документу братів Костянтина та Федора Коріятовичів датованого 1388 роком про надання у тимчасове володіння пану Немирі з Бакоти деякого села «Борсуківці» (так раніше називались Борсуки). Впродовж свого існування деякий час належало панському роду Тшечеських, наприкінці XIX ст. було у власності Юліана та Віктора (можливо йому належало сусіднє село Попівка) Іжицьких.
Згідно статиситичних даних Центрального статистичного комітету, що опубліовані 1885 року, в Борсуках проживало 1101 особа, було: 148 дворових господарств, православна церква, заїжджий будинок.
Село до 1930 року називалось Борсуківці.
Часи Голодомору на селі
За даними офіційних джерел (тогочасних ЗАГСів, які хоч і не завжди реєстрували правдиву кількість померлих, саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла голодною смертю[3]) в селі в 1932–1933 роках загинуло близько 13 жителів села. На сьогодні встановлено імена лише 7 осіб. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932–1933 років, складених Федірківською сільською радою згідно даних місцевого РАГСу (хоча й звіритися з конкретними документальними свідченнями стає майже неможливо, оскільки не всі вони дійшли до наших днів, у силу різних обставин[4] Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.[5]
Забирали останню зернину. Виганяли із хати вночі, — Як сльозою, садок і хатину Обливали журбою сичі. І душа досі ниє і плаче, — Бо була це і дійсність, і яв... (Михайло Пронченко)
Андронюк Микола Іванович, 62р., укр., член артілі, 06.04.1933 р.;
Бандуляк Марія Іванівна, 85р., укр., утриманець, 14.07.1932 р.;
Тодосійчук Ганна Данилівна, 55р., укр., член артілі, 03.04.1933 р.;
Тодосійчук Іван Петрович, 5р., укр., утриманець, 14.06.1932 р.;
Тодосійчук Оксана Степанівна, 15р., укр., член артілі, 25.1933 р.;
Тодосійчук Текля Іванівна, 49р., укр., член артілі, 19.07.1933 р.;
Торекол Катерина, 73р., укр., член артілі, 18.08.1933 р.;
Харькова Наталя Степанівна, 33р., укр., член артілі, 29.04.1932 р.;
Шахрей Микола Павлович, 1903, 1933 р.;
Шахрей Михайло Павлович, 1931, 1932 р.;
Щербій Олена Семенівна, 67р., укр., утриманець, 05.05.1932 р.
Кількість померлих і їх особисті дані не є остаточними, оскільки не всі дані збереглися і не все заносилося до книг обліку[6] тому є ймовірність, того, що мартиролог Голодомору в селі буде розширений[7]
Населення
Населення становить 603 осіб (із 355 сільських дворів).
↑[Грушевский М. С. Барское староство. — К. : 1894 г. — 310 с.; 2 вид. : Льв. : 1996 р. — 624 с.]
↑http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] За інформацією Інституту демографії Академії наук України, ці облікові роботи продовжуватимуться на державному рівні, тому що точної цифри ми не знаємо, — зазначала Ольга Шумейко. — До того ж, ЗАГСИ в ті часи не реєстрували правдиву кількість померлих саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла від голоду. Приміром, я маю такий документ під грифом «цілком таємно»: «До Павлоградського райздоровінспектора, особисто. За інформацією начальника спецбюро райвиконкому товариша Набери облздоровідділом одержані відомості про те, що в багатьох селах вашого району спостерігаються випадки смерті з нез'ясованих причин. При чому всі ці випадки в місцевих органах ЗАГСУ не реєструються». Ось зайве підтвердження того, що ми й досі не можемо поставити крапку в цій історії. Для цього Інституту демографії потрібно проводити дослідження за допомогою спеціальних математично-статистичних формул.
↑http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] До того ж документація тоді велася на неякісному папері, часто не вистачало бланків і писали в простих зошитах, а то й на газетах. А якщо реєстратор потім звільнявся або помирав, то записи могли просто не перенести в книгу. Всіляке траплялося. Також потрібно врахувати, що через десять років була війна й частина книжок могла загинути. Тобто пропуск у документації існує, якби вона вся збереглася, то записів, напевно, було б удвічі більше… (директор Дніпропетровського архіву Ніна Киструська).
↑http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_6_2008/22-26.pdf [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] документальний комплекс книг реєстрації актових записів виявився неповним. У більшості областей відсутні книги повністю по окремих містах і районах: від одного міста в Луганській області до 15-ти районів (найбільше) — у Полтавській області. За окремими районами актові записи про смерть збереглися лише по 2-3-х населених пунктах.
↑http://spetskor.dp.ua/art_1165.php [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] Джерела збереглися невповні і не всі з тих, що мають статистичні дані, взяті дослідниками до розгяду. Зокрема, досвід досліджень показує, що включення до розгляду документів навчальних закладів, педагогічних училищ, шкіл теж може дати певні кількісні показники. Але, безумовно, це грандіозна робота, і зараз на поточному етапі говорити про певну кількість ще дуже рано (історик, к.і.н., Владислав Грибовський).
