PROFILPELAJAR.COM

Олександр Юрійович Бородай
Олександр Юрійович Бородай
	Олександр Юрійович Бородай
«прем'єр-міністр» терористичного квазідержавного утворення «ДНР»
	16 травня 2014 — 7 серпня 2014
Попередник	посада заснована, Денис Пушилін (як співголова «уряду ДНР»)
Наступник	Олександр Захарченко
Народився	25 липня 1972 (52 роки); Москва, РРФСР
Відомий як	журналіст, політичний радник, депутат Державної Думи РФ, політолог
Громадянство	СРСР → Росія
Освіта	філософський факультет МДУ ім. Ломоносова
Alma mater	філософський факультет МДУd (1994)
Батько	Юрій Бородай
Нагороди	; Почесний громадянин ДНРd
	бородай.рф
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородай.

Олександр Юрійович Бородай (нар. 25 липня 1972(19720725), Москва, РРФСР) — російський політичний та державний діяч, терорист, журналіст, політолог, один з ідеологів т. зв. «російського світу». Депутат Держдуми РФ, член партії «Єдина Росія». З 16 травня по 7 серпня 2014 — «прем'єр-міністр» терористичної організації ДНР. Головний радник, заступник представника Ради міністрів ДНР Олександра Захарченка (8 серпня — 20 жовтня 2014). Голова «Союзу добровольців Донбасу» з 2015. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці Україні.

Життєпис

Народився у Москві у сім'ї філософа євразійської орієнтації Юрія Бородая (1934—2006). Сестра — фахівець з античної та середньовічної філософії Тетяна Бородай.

Брав участь у подіях вересня-жовтня 1993 у Москві на боці Верховної ради РРФСР, що протистояла президенту Борісу Єльцину у складі однієї з бойових груп, де, за його словами, був «не найголовнішим, але й не самим рядовим».

У 1994 закінчив філософський факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і пізніше — аспірантуру, під час навчання у якій спеціалізувався з соціальної філософії, займався проблемами етнічних конфліктів і теорією еліт.

З грудня 1993 по червень 1994 працював експертом Російського фонду реформ. З червня 1994, працюючи військовим кореспондентом РІА «Новості», висвітлював першу чеченську війну, знімав телевізійні репортажі для НТВ, ОРТ. У 1997 був військовим оглядачем газети «Завтра», дописує концептуальні статті до видань, що сповідували євразійство.

З березня до листопада 1998 був радником з інвестицій в медіасферу голови Круглого столу бізнесу Росії Геннадія Гафарова, при цьому з червня 1998 переважно працював незалежним PR-консультантом. Брав участь у більш ніж десяти виборчих кампаніях різного рівня.

У серпні 1999 спеціальні кореспонденти газети «Завтра» Олександр Бородай та Ігор Стрєлков разом з бійцями спецпризначення МВС побували у Кадарській зоні у Дагестані з метою відвідування кількох сіл, де проживали ваххабіти^[1]. У цьому виданні Бородай регулярно публікується з 1996. Тематика його матеріалів — міжнаціональні відносини в країнах колишнього СРСР, армія, ситуація у Чечні і на Північному Кавказі^[1].

У 2001—2002 роках — заступник головного редактора журналу «Русский предприниматель».

З квітня 2001 — співзасновник і генеральний директор ЗАТ «Социомастєр», що спеціалізується на консалтингу у кризових ситуаціях.

У 2021 році брав участь у виборах до Думи РФ від путінської партії Єдина Росія^[2].

Російсько-українська війна

У травні 2014 року став першим «прем'єр-міністром» терористичного угруповання ДНР.

З 8 серпня 2014 до 20 жовтня 2014 — радник, заступник так званої «Ради міністрів ДНР» та Олександра Захарченка^[2].

У 2019 році він так оцінював роль Росії:^[3]

Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам'ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік.

— Олександр Бородай, 2019

З 2014 року перебуває в розшуку МВС України^[4].

Зв'язок з ФСБ

25 липня 2002 року російське видання АПН (рос. Агентство политических новостей) повідомило, що на пост заступника директора ФСБ з інформаційної політики та спецпроектів призначений Олександр Бородай, генерал-майор ФСБ. Він відповідатиме за «організацію найбільш делікатних операцій ФСБ на політичному полі». Джерелом інформації про призначення виступало неназване джерело у адміністрації президента РФ. Видання повідомило, що 30-річний Олександр Бородай є дипломованим філософом, випускником філософського факультету МГУ, який до цього працював у газеті «Завтра» Олександра Проханова.^[5]^[6]^[7]

30 липня 2002 року російське видання The Moscow Times опублікувало «спростування» Бородая про його призначення у ФСБ. У повідомленні було сказано, що у телефонній розмові Бородай назвав своє призначення у ФСБ цілковитою неправдою, і пояснив це жартом, влаштованим з нагоди його 30-річчя, а видання АПН назвав сенсаціоналістським.^[8]

Особисте життя

Розлучений. Перша дружина — студентка МДУ Катерина Казакова. Троє дітей.^{[джерело?]}

Примітки

↑ ^а ^б Бородай, Александр; Стрелков, Игорь (27 вересня 1999). Кадарская зона (Специальные корреспонденты “Завтра” ведут репортаж из Дагестана) [Кадарська зона (Спеціальні кореспонденти “Завтра” ведуть репортаж з Дагестану)]. zavtra.ru (російською) . Завтра.РУ. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 6 січня 2015.
↑ ^а ^б Ексватажок донецьких бойовиків Бородай балотується в Держдуму від партії Путіна. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
↑ Former Donbas militant leader admits ‘republics’ exist because of Putin and Russia. Human Rights in Ukraine. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019.
↑ Розшукові обліки МВС. wanted.mvs.gov.ua. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021. [Архівовано 2021-08-18 у Wayback Machine.]
↑ Кореспондент АПН (25 липня 2002). На Лубянку приходит новое руководство [Лубянка очікує на нове керівництво]. www.apn.ru (російською) . Агентство Политических Новостей. Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 6 січня 2015.
↑ Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською) . Правда.РУ. Архів оригіналу за 2 листопада 2002. Процитовано 6 січня 2015. [Архівовано 2002-11-02 у Wayback Machine.]
↑ Белый, Петр (27 липня 2002). Лубянка начинает жить завтрашним днем [Лубянка починає жити завтрашнім днем]. www.pravda.ru (російською) . Правда.РУ. Архів оригіналу за 13-07-2014. Процитовано 6 січня 2015.
↑ News in Brief | News | The Moscow Times. 14 липня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 11 листопада 2018.