Бджола (міфологія)

Богиня-бджола, імовірно, пов'язана із культом Артеміди. Острів Родос, Греція, 7 століття до н. е., Британський музей
Підвіска із зображенням двох бджіл із поховання в Малії. Крит, близько 2000 до н. е.
Розріз Скарбниці Атрея, вуликоподібне мікеське поховання

Бджола в Егейській культурі та культурі народів Близького Сходу, зокрема Стародавнього Єгипту, вважалася священною комахою, яка сполучала дійсний світ природи із потойбічним світом. Зображення бджіл на коштовних прикрасах часто знаходять у похованнях, а мікенські гробниці-толоси навіть мають форму бджолиних вуликів.

Бджільництво було мінойським ремеслом, а зброділий медовий напій греки почали вживати набагато раніше за вино[1].

Культ

Бджола була емблемою Потнії, мінойсько-мікенської богині, також відомої як «Пречиста Матір Бджола».[2] . Її жриці отримували назву «Мелісса», що у перекладі означає бджола[2]. Крім того жриці, що поклонялися Артеміді і Деметрі, також називалася меліссами.[3]. Дельфійська піфія часто згадується як бджола, і Піндар зазначає, що вона ще довгий час після узурпації Дельфійського оракула Аполлоном, як і раніше, називалася «Дельфійською Бджолою»[4][5].

Міф

Гомерівський гімн Аполлону визнає, що дар пророцтва Аполлона вперше прийшов до нього від трьох дівчин-бджіл, які зазвичай ототожнюються з Фріями. Фрії були трійцею до-грецької егейської богині-бджоли. В Каміросі на острові Родос знайдена серія карбованих золотих пластинок із зображенням богині-бджоли[6]. Ці пластинки датуються добою архаїки, однак сама богиня як символ повинна бути набагато давнішою.

Мешканці пустелі Калахарі народ Сан розповідає про бджолу, яка перенесла богомола через річку. Змучена бджола залишила богомола на плавучій квітці, однак залишила сім'я в тілі богомола, перш ніж померла. Насіння зросло, щоб стати першою людиною.

Згідно з єгипетською міфологією, бджоли виникли із сліз бога сонця Ра, коли вони приземлилися на пісок пустелі. Тятива луку Ками, індуїстського богу кохання, суцільно складалася із бджіл.

Іносказання

І стародавні греки, і Атхарва-веда[7], пов'язували дар красномовства із медовими вустами: Ахіллес[8] і Піфагор, як переказували греки, будучи немовлятами, вигодовувались медом, а губи Платона і Піндара[9][10] були помазані ним.

Примітки

  1. ↑ Haralampos V. Harissis, Anastasios V. Harissis. Apiculture in the Prehistoric Aegean.Minoan and Mycenaean Symbols Revisited. BAR S1958, 2009 ISBN 9781407304540
  2. ↑ а б G.W. Elderkin (1939) «The Bee of Artemis»The American Journal of Philology 60 pp. 203—213
  3. ↑ Harrison 1922:442.
  4. ↑ Піндар. 5 Дельфійська Ода.
  5. ↑ Arthur Bernard Cook. «The Bee in Greek Mythology» The Journal of Hellenic Studies 15 (1895), pp. 1-24.
  6. ↑ Одна з них змальована в праці: Harrison 1922:443, малюнок 135
  7. ↑ Atharva Veda 91-258, quoted in Maguelonne Toussaint-Samat (Anthea Bell, tr.) The History of Food, 2nd ed. 2009:14.
  8. ↑ Chiron fed honeycomb to the young Achilles, according to Philostratus, Imagines ii.2.
  9. ↑ Philostratus, ii.12.
  10. ↑ Philostratus, Imagines ii. 12

Література

  • Cook, A.B. «The bee in Greek mythology» 1895 Journal of the Hellenic Society 15 pp 1ff, noted by Harrison 1922:443 note 1.
  • Harrison, Jane Ellen, (1903) 1922. Prolegomena to the Study of Greek religion, third edition, pp 91 and 442f.
  • Engels, David/Nicolaye, Carla (eds.), 2008, «Ille operum custos. Kulturgeschichtliche Beiträge zur antiken Bienensymbolik und ihrer Rezeption», Hildesheim (Georg Olms-press, series Spudasmata 118).
  • James W. Johnson, «That Neo-Classical Bee» Journal of the History of Ideas 22.2 (April 1961), pp. 262–266.
  • Haralampos V. Harissis, Anastasios V. Harissis. Apiculture in the Prehistoric Aegean.Minoan and Mycenaean Symbols Revisited. 2009. British Archaeological Reports S1958, ISBN 9781407304540
  • Kerenyi, Karl 1976. Dionysos: Archetypal Image of Indestructible Life (Princeton: Bollingen Press)
  • Neustadt, Ernst 1906. De Jove cretico, (Berlin). Chapter III «de Melissa dea» discusses bee-goddesses and bee-priestesses in Crete.
  • Scheinberg, Susan 1979. «The Bee Maidens of the Homeric Hymn to Hermes» Harvard Studies in Classical Philology 83 (1979), pp. 1–28.