Барбара Бранденбурзька (нім.Barbara von Brandenburg; 30 вересня 1422 — 7 листопада 1481, Мантуя, Мантуанське маркграфство) — старша дочка спадкового принца курфюрста Бранденбурга Йоганна Алхіміка з роду Гогенцоллернів і племінниця імператора Сигізмунда, в шлюбі — маркграфиня Мантуанська. Одна з найосвіченіших жінок свого часу, брала участь в управлінні державою. Її дії заклали основу для майбутнього економічного процвітання Мантуанського маркграфства[4]. За твердість характеру та вміння досягати поставлених цілей сучасники прозвали її «бій-бабою» (італ.virago)[4].
Життєпис
Дитинство і юність
Барбара фон Гогенцоллерн народилася 30 вересня 1422 року (в деяких джерелах вказано 1423 рік). Вона була старшою дочкою Йоганна Алхіміка, сина Фрідріха I, маркграфа Бранденбурзького від Єлизавети Баварської, і Барбари Саксен-Віттенберзької, дочки курфюрста Саксонії Рудольфа III Саксен-Віттенберзького від Ганни Мейссенської. Її батько відмовився від первородства і натомість отримав володіння роду Гогенцоллернів у Франконії[5][6].
22 травня 1427 року, при укладенні мирного договору між Бранденбурзьким маркграфством і Померанським герцогством, вона була заручена з Йоахімом Штеттинським, сином герцога Померанського, який пізніше одружився з її молодшою сестрою Єлизаветою Бранденбурзькою[4].
5 липня 1433 році, за посередництва кардинала Джуліано Чезаріні, папського легата на соборі в Базелі, а також Маттео Боніперті, єпископа Мантуї і Крістофа фон Ротенхана, єпископа Лебуса, імператор Сигізмунд оголосив про заручини Барбари Бранденбургської, яка припадала йому племінницею, з Лудовіко Гонзага, старшим сином маркграфа Мантуанського. Урочиста церемонія вінчання 21-річного нареченого і 11-річної нареченої пройшла 12 листопада 1433 року в соборі Святого Петра в Мантуї[4][7][8].
До досягнення повноліття Барбара жила при дворі Гонзага. Вона навчалася разом з молодшими дітьми маркграфа Мантуанського у відомого педагога і гуманіста Вітторино да Фельтре. Освітній курс включав риторику, математику, філософію, спів, музику, малювання, грецьку і латинську мови, а також фехтування, біг, їзду верхи, плавання і ігри в м'яч. Барбара була здібною ученицею. Вона оволоділа чотирма мовами, чудово зналася на літературі і пізніше здобула популярність як одна з найосвіченіших жінок Ренесансу[4][9][10][11].
Маркграфиня Мантуанська
В 1444 році, після того, як її чоловік став маркграфом під ім'ям Лудовіко III, вона отримала титул маркграфині Мантуанської. Разом з чоловіком брала участь в управлінні державою, вела активну переписку з європейськими дворами, курією і державними діячами імперії, підтримуючи політичні та економічні інтереси маркграфства. З 1445 по 1455 рік виконувала обов'язки регента під час частих від'їздів чоловіка у Венеційську республіку і Міланське герцогство. Її дії заклали основу для майбутнього економічного процвітання Мантуанського маркграфства[4].
Дізнавшись про намір папи римськогоПія II скликати собор для обговорення війни проти Османської імперії, яка загрожувала Європі, Барбара Бранденбургська доклала всі зусилля, щоб ця подія відбулася в Мантуї. Вона звернулася за допомогою до свого дядька Альберта Ахіллеса Бранденбурзького, розраховуючи через нього заручитися підтримкою імператора. Собор пройшов у Мантуї 26 вересня 1459 року. Результатом гостинності, наданої понтифіку Барбарою Бранденбургською, стало зведення у кардинали її сімнадцятирічного сина Франческо у грудні 1461 року[4][12].
При маркграфині встановилися особливо тісні зв'язки між маркграфством і імперією. З цією метою нею укладалися династичні шлюби її дітей з німецькими принцами і принцесами: старшого сина Фредеріко вона одружила з принцесою Маргаритою Баварською, дочку Барбару видала за герцога Вюртемберзького, дочку Паолу — за графа Гориці, середнього сина, Джанфранческо, відправила до двору Гогенцоллернів для отримання освіти. Єдиною аномалією в цьому ряду стала її невдала спроба видати дочку Доротею за спадкоємця Міланського герцогства[4][13].
Стараннями Барбари двір Гонзага в Мантуї перетворивсяув один з відомих центрів культури та мистецтва епохи Відродження в Італії. Разом з родиною вона була зображена придворним художником Андреа Мантенья на знаменитій фресці «Шлюбний чертог» в замку Сан-Джорджо в Мантуї. Автор зобразив жінку зрілого віку з некрасивими і майже маскулінними рисами, що свідчать про твердий і рішучий характер. За її замовленням, виконання якого тривало з 1442 за 1461 рік, Бельбелло та Павія і Джіроламо та Кремона створили «Місал» в стилі пізньої готики, який отримав ім'я замовниці[14][15].
Маркграфиня брала участь в управлінні державою і після смерті чоловіка в 1478 році. Барбара Бранденбургськая померла 17 листопада 1481 року в Мантуї і похована в місцевому соборі Святого Петра. Вона є головною героїнею історичного роману «Принцеса Мантуї» письменниці Марії Ферранте[16].
Шлюб і потомство
Родина Барбари Бранденбургської. Фреска Андреа Мантеньї у Шлюбному чертозі
12 листопада 1433 року в Мантуї був укладений шлюб між принцесою Барбарою фон Гогенцоллерн і принцом Лудовико Гонзага (5.6.1412 — 11.6.1478), патрицієм Венеції, майбутнім 2-му маркграфом Мантуї під ім'ям Лудовико III, сином Джанфранческо I Гонзага, маркграфа Мантуї і Паоли Малатести[17]. У цьому шлюбі народилися 13 дітей, з яких троє померли в дитинстві:
Федеріко, венеційський патрицій, помер у дитинстві;
Магдалина, венеційська патриціанка, померла в дитинстві;
Єлизавета, венеційська патриціанка, померла в дитинстві;
Федеріко (25.6.1441 — 7.14.1484), на прізвисько Горбань, венеційський патрицій, 3-й маркграф Мантуї з 1478 року під ім'ям Федеріко I, 10 травня 1463 року одружився з Маргаритою Баварською (1.1.1442 — 14.10.1479), принцесою з дому Віттельсбахів;
Франческо (15.3.1444 — 21.10.1483), венеційський патрицій, апостольський протонотарий, з 1461 року кардинал, з 1464 за 1466 князь-єпископ Бриксена, з 1466 року апостольський адміністратор Мантуї, з 1472 по 1474 рік апостольський адміністратор Лунда, з 1476 року апостольський адміністратор Болоньї, з 1478 року співвласник Сан-Мартіно-даль'Арджине;
Джанфранческо (4.10.1446 — 28.8.1496), венеційський патрицій, з 1478 року співвласник Сан-Мартіно-даль'Арджине, з 1479 року граф Саббьонети і Родиго і власник Боццоло, засновник Саббьонетської гілки будинку Гонзага, 17 липня 1479 року поєднувався шлюбом з Антонією дель Бальцо (1461 — 16.1.1538), неаполітанською аристократкою з будинку Бальцо;
Сузанна (15.10.1447 — 19.12.1481), венеційська патриціанка, черниця-клариссинка в монастирі святої Павли в Мантуї під ім'ям черниці Ангеліки;
Доротея (6.12.1449 — 21.4.1467), венеційська патриціанка, наречена[18][19]Галеаццо Марії I (24.1.1444 — 26.12.1476), герцога Міланського;
Чечилія (25.3.1451 — 2.5.1472), венеційська патриціанка, черниця-клариссинка в монастирі святої Клари в Мантує;
Родольфо (18.4.1452 — 6.7.1495), венеційський патрицій, з 1478 за 1479 рік маркграф Кастілья-Гоффредо, Кастільйоне і Сольферіно, з 1478 року власник Луццари, засновник Кастель-Гоффредської і Луццарської гілок будинку Гонзага, двічі поєднувався шлюбом: в перший раз 11 січня 1481 року з Антонією Малатеста (1451 — 25.12.1483), в другий раз в 1484 році з Катериною Піко (1454 — 5.12.1501);
Барбара (11.12.1455 — 31.5.1505), венеційська патриціанка, 12 квітня 1474 року одружилася з Еберхардом I Бородатим (11.12.1445 — 24.2.1496), герцогом Вюртемберзьким;
Лудовико (21.8.1458 — 19.01.1511), венеційський патрицій, маркграф Кастель-Гоффредо, Кастільйоне і Сольферіно і власник Остьяно з 1478 року, апостольський протонотарий, єпископ Мантуї з 1483 року;
Паола (23.9.1464 — 1497), венеційська патриціанка, в 1478 році одружилася з Леонардом (1440 — 12.4.1500), графом Гориції[17].
Christopher H. Johnson. Transregional and Transnational Families in Europe and Beyond: Experiences Since the Middle Ages : [англ.]. — New York : Berghahn Books, 2011. — P. 57–74. — 362 p.
.svg)
