PROFILPELAJAR.COM

Значення

Бальна сукня — жіночий одяг із пишною довгою спідницею та корсетом. Здебільшого для виготовлення такої сукні використовують натуральні тканини, як-от сатин, шовк, тафта й оксамит. Бальні сукні зі штучних тканин з'явились набагато пізніше, другій половині XIX століття, коли було винайдено та поширено перші синтетичні матеріали. Більні сукні оздоблюють мереживом, перлами, блискітками, вишивкою та оборками. Стандартними аксесуарами до такої сукні є бальні черевички та клатч. Також їх доповнюють палатином (шаллю з дорогої тканини), плащем із капюшоном, накидкою з прикрасами та рукавичками «оперної» довжини. Одруженим дамам дозволялося доповнювати образ діадемою. Таку сукню також можна носити з державними нагородами.

Бальна сукня є дрес-кодом на урочисті події (аналогічно до білої краватки для чоловіків). Вона є символом елегантності та підкреслює урочисту атмосферу заходу, де від гостей очікується бездоганний вигляд.

У давнину носити таке вбрання могли заможні жінки та дівчата. Форма сукні почала змінюватися з середини XVIII століття. Більшість сучасних фасонів для зручності імітують корсет, доповнюючи його декольте або вирізами на плечах.

Історія

В епоху Регентства (періоду в британській історії з 1811 по 1820 рік) вечірні сукні були формальним жіночим вбранням. Силует таких суконь був виконаний у стилі ампір, тобто з завищеною талією, короткими рукавами й досить вузькою спідницею. Однак у Вікторіанську епоху спідниці стали пишнішими.

Вечірні сукні шилися зі спідницями, що розширюються донизу та мають багато шарів. Тому збільшення ваги спідниці призвело до розвитку виробництва кринолінів. У 1850-х і 1860-х роках кринолін носили як зі звичайними, так і з вечірніми сукнями.

З 1870-х років силует таких суконь знову звужувався, а увага зосереджувалася на задній частині спідниці. Тому популярності набув турнюр — каркас для підтримки задньої частини спідниці. Наприкінці XIX століття турнюр зник, і спідниці знову мали «дзвоноподібний» силует^[1].

В епоху короля Едуарда жіночі сукні мали «S»-подібний силует. Протягом 1920-х років оздоблення на сукнях стало більш яскравим, оскільки їх почали прикрашати вишивкою з трояндами. У часи «Великої депресії» сукні знову стали більш консервативними.

Після закінчення Другої світової війни в 1947 році відомий кутюр'є Крістіан Діор представив свою колекцію під назвою «New Look». Ця колекція охоплювала сукні з чітко підкресленою талією та пишними спідницями.

Для пошиття таких суконь використовували виключно дорогі тканини. Бальні сукні знову стали модними. Тепер вони мали ліф без бретелей, а короткі рукави були так само поширені, як і вирізи на плечах. Нині бальні сукні й досі залишаються найбільш вишуканим жіночим вбранням; їх носять виключно на урочисті події та бали.

Гардероб

Згідно з правилами етикету, доречним жіночим вбранням, яке слід одягати на урочисті заходи, є бальна сукня^[2].

Елементи жіночого гардероба мають включати:

бальну сукню довжиною до підлоги;
рукавиці до ліктя (також відомі як «оперної довжини»);
бальні туфельки, найчастіше на високих підборах;
ювелірні прикраси, як-от сережки намисто та, за бажанням, браслети;
палатин, плащ із капюшоном, накидку або пальто довжини максі;
сумку-клатч або маленьку вечірню сумочку.

Не є обов'язковими:

державні нагороди (доречні лише в тому випадку, якщо про них згадується в запрошенні);
годинник (тільки якщо його циферблат прихований і він більше нагадує браслет);
бантики, що прикріплюються шпильками до грудей;
діадеми, одягають здебільшого одружені жінки.

Дебютантки

Для свого першого виходу «у світ» дебютантки вдягали довгі білі сукні, схожі на до бальні сукні, які носили в давнину.

Також вдягали довгі білі шкіряні рукавички вище ліктя, оздоблені маленькими перламутровими ґудзиками на зап'ясті, хоча в наш час досить поширені довгі рукавички з атласу.

Див. також

Примітки

↑ Klymchuk, V. (2019). Points system of dogs’ clinical condition with osteohondrosis dissedans. Scientific Horizons. Т. 83, № 10. с. 81—85. doi:10.33249/2663-2144-2019-83-10-81-85. ISSN 2663-2144. Процитовано 15 січня 2021.
↑ Семененко, Любов Миколаївна (20 грудня 2016). Жіночий дискурс повісті Любові Яновської «Мій роман». Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. Т. 15. с. 249—258. doi:10.31812/filstd.v15i0.181. ISSN 2305-3852. Процитовано 15 січня 2021.