Ахмадуліна Белла Ахатівна

Ахмадуліна Белла Ахатівна
Ахмадуліна Белла Ахатівна
Белла Ахатовна Ахмадулина
Народилася	10 квітня 1937[…]; Москва, СРСР
Померла	29 листопада 2010[…] (73 роки); Передєлкіно, Vnukovskoye Settlementd, Ленінський район, Московська область, Росія; ·серцево-судинні захворювання
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	поетеса, перекладачка, письменниця, драматург, сценаристка, акторка
Сфера роботи	поезія
Alma mater	Літературний інститут імені Горького
Мова творів	російська
Жанр	лірика
Членство	ПЕН-клуб
У шлюбі з	Євтушенко Євген Олександрович, Нагибін Юрій Маркович і Eldar Kulievd
Автограф
Нагороди	; Пушкінська преміяd (1994)
	Ахмадуліна Белла Ахатівна у Вікісховищі

~~|Lib=~~

Бе́лла (Ізабе́лла) Аха́тівна Ахмаду́ліна (тат. Bella Əxət qızı Əxmədullina; 10 квітня 1937, Москва — 29 листопада 2010, Москва) — російська поетеса, перекладачка, драматургиня та сценаристка татарського походження.

Біографія

1960 року закінчила Літературний інститут імені Горького (Москва). Від 1962 року — член Спілки письменників СРСР.

З 1955 по 1958 рік Ахмадуліна була першою дружиною поета Євгена Євтушенка ^[6]. З 1959 по 1 листопада 1968 ^[7] четвертою дружиною Юрія Нагібіна ^[6]^[7]^[8]. Шлюб зруйнувався,за «Щоденником» Нагібіна та белетризованих мемуарах Василя Аксьонова «Таємнича пристрасть», через сміливі сексуальні експерименти поетеси ^[9]^[10]. У 1968 році, розлучаючись з Нагібіним, Ахмадуліна взяла на виховання прийомну дочку Анну^[11]. Від Ельдара Кулієва (сина балкарського класика Кайсина Кулієва) 1973 року Ахмадуліна народила доньку Єлизавету (09.05.1973). У 1974 році одружилася вчетверте з театральним художником Борисом Мессерером, залишивши дітей зі своєю матір'ю та домробітницею.

Померла 29 листопада 2010.

Перша дочка, Анна, закінчила Поліграфічний інститут, оформлює книги як ілюстраторка. Дочка Єлизавета закінчила Літературний інститут.

Творчість

1964 року зіграла роль журналістки у фільмі «Живе такий хлопець».

Почесний член Американської академії мистецтва та літератури. Член-кореспондент Французької академії імені Стефана Малларме.

Поетика Ахмадуліної орієнтована на класичну традицію. Її віршам властиві яскрава метафоричність, поєднання піднесеного й буденного, схильність до архаїки.

Перекладала російською грузинських поетів.

Авторка есе про Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова.

Окремі поезії Ахмадуліної українською мовою переклав Валерій Гужва.

Вірш «По вулиці моїй вже котрий рік…» було написано Ахмадуліною в 22 роки ^[12] . 1975 року композитор Мікаел Тарівердієв поклав його на музику, й романс у виконанні Алли Пугачової прозвучав у фільмі Ельдара Рязанова « Іронія долі, або З легким паром! ».

Алла Пугачова написала музику до відомого вірша, назва якого «Прийшла і говорю (Зійти на сцену)», дала ім`я концертному туру, музичному фільму (1985) і згодом її 9-му студійному альбому (1987).

На вірш 23-річною Ахмадуліною під назвою «Прощання» композитор Андрій Петров написав романс, що став потім популярним, відомий по першому рядку — «А напоследок я скажу». Вперше він прозвучав у фільмі Е. Рязанова « Жорстокий романс » (1984).

Нагороди

Орден «За заслуги перед Батьківщиною» ІІ ступеня ( 11 серпня 2007 року ) — за визначний внесок у розвиток вітчизняної літератури та багаторічну творчу діяльність ^[13] .
Орден «За заслуги перед Батьківщиною» III ступеня ( 7 квітня 1997 року ) — за заслуги перед державою та видатний внесок у розвиток вітчизняної літератури ^[14] .
Орден Дружби народів ( 16 листопада 1984 року ) - за заслуги у розвитку радянської літератури та у зв'язку з 50-річчям утворення Спілки письменників СРСР ^[15] .
Державна премія Російської Федерації в галузі літератури та мистецтва 2004 року (6 червня 2005 року ) - за продовження та розвиток високих традицій вітчизняної поезії ^[16] .
Премія Президента Російської Федерації в галузі літератури та мистецтва 1998 року ( 12 січня 1999 року ) ^[17] .
Премія імені Булата Окуджави 2003 ( 14 лютого 2004 ) ^[18] .
Державна премія СРСР 1989 року в галузі літератури, мистецтва та архітектури ( 27 жовтня 1989 року ) - за книгу віршів «Сад» ^[19] .
Лауреатка премії фонду "Прапор" (1993).
Лауреатка "Носсіде" (Італія, 1994).
Лауреатка премії " Тріумф " (1994).
Лауреатка Пушкінської премії фонду А. Тепфер (1994).
Лауреатка журналу "Дружба народів" (2000).

Поетичні збірки

«Струна» (Москва, 1962).
«Уроки музики» (Москва, 1969).
«Вірші» (Москва, 1975).
«Свіча» (Москва, 1977).
«Заметіль» (Москва, 1977).
«Сни про Грузію» (Тбілісі, 1977).
«Таємниця» (Москва, 1983).
«Сад» (Москва, 1987).

Примітки

↑ ^а ^б Ахмадулина Белла Ахатовна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
d:Track:Q649 d:Track:Q17378135
↑ ^а ^б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ Poet Bella Akhmadulina Dead — The Moscow Times, 2010.
d:Track:Q1202611
↑ Find a Grave — 1996.
d:Track:Q63056
↑ ^а ^б Дмитрий Быков. Bella. Собеседник.ру. Архів оригіналу за 15 лютого 2013. Процитовано 14 лютого 2013.
↑ ^а ^б Тайна утраты личности. Литературная Россия, № 23. 2006. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 14 лютого 2013.
↑ Шаблон:Книга:Казак В.: Лексикон русской литературы XX века
↑ Нагибин Ю. М. Дневник. — М.: «Книжный сад», 1996. С. 138—141.
↑ Беллу Ахмадулину Юрий Нагибин выгнал из дома за лесбийский секс. Собеседник.ру. Архів оригіналу за 15 лютого 2013. Процитовано 14 лютого 2013.
↑ Анжелика Пахомова.История Беллы Ахмадулиной [Архівовано 2013-03-12 у Wayback Machine.] // Собеседник. Ру.
↑ Белла Ахмадулина. По улице моей который год… [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.].
↑ Указ Российской Федерации от 11 августа 2007 года № 1067 «O награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ II степени Ахмадулиной И. А.» [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.].
↑ Указ Российской Федерации от 4 апреля 1997 года № 302 «O награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ III степени Ахмадулиной И. А.» [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.].
↑ Ведомости Верховного Совета СССР. — М.: Издание Верховного Совета СССР, 1984. — № 47 [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] (21 ноября). — 861—872 с. — [Статьи 831—847].
↑ Указ Президента Российской Федерации от 6 июня 2005 г. № 641 «О присуждении Государственных премий Российской Федерации 2004 года».
↑ Указ Президента Российской Федерации от 12 января 1999 года № 93 «О присуждении премий Президента Российской Федерации в области литературы и искусства 1998 года» [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.].
↑ Указ Президента Российской Федерации от 14 февраля 2004 года № 200 «О присуждении премии имени Булата Окуджавы 2003 года» [Архівовано 11 квітня 2018 у Wayback Machine.].
↑ Постановление ЦК КПСС, Совмина СССР от 27 октября 1989 года № 929 «О присуждении Государственных премий СССР 1989 года в области литературы, искусства и архитектуры».

Література

- Большая советская энциклопедия, 1969—1978^d, Obalky knih.cz^d, Metzler Autorinnen Lexikon^d^[1], Russian literature of the 20th century. Volume 1, 2005^d, Russian writers. The Modern Era^d
- Обличчя Москви^d
Соловей Е. С. Ахмадуліна Белла Ахатівна // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 101.
УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 94.
Писатели Москвы: Биобиблиографический справочник. — М.: Московский рабочий, 1987. — С. 29.
Ржевский Леонид. Звук струны (О творчестве Беллы Ахмадулиной) // Воздушные пути: Алманах / Редактор-издатель Р. Н. Гринберг. — Выпуск V. — Нью-Йорк, 1967. — С. 257—278.
Новиков В. Боль обновления // Литературное обозрение. — 1985. — № 1.
Мустафин Р. Поиск алгоритма // Дружба народов. — 1985. — № 6.
Русские советские писатели. Поэты: Библиографический указатель. — Т. 2. — М., 1978.