PROFILPELAJAR.COM

Аріна Родіонівна
Аріна Родіонівна
Ім'я при народженні	рос. Ирина Родионова
Народилася	10 (21) квітня 1758 ; Суйда (селище), Koporye Countyd, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Померла	31 липня (12 серпня) 1828 (70 років) ; Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Смоленське православне кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	нянька, медична сестра
Суспільний стан	селянин
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Аріна Родіонівна (рос. Арина Родионовна; 10 (21) квітня 1758 — 31 липня (12 серпня) 1828) — кріпачка, яка належала родині Ганнібалів, няня Олександра Пушкіна, годувальниця його старшої сестри Ольги. О. Пушкін на все життя зберіг до неї зворушливе, любляче ставлення, присвятив їй вірші, багато разів згадував у листах.

Повне ім'я

Після публікації у 1940 році А. І. Ульянським архівних документів про Аріну Родіонівну^[1] в другій половині XX століття в пушкіністичній літературі окремі автори стали наділяти Аріну Родіонівну прізвищем Матвєєва^[2] або Яковлєва.^[3]^[4] На це інший пушкінознавець висловилася так: «Поява в сучасній літературі про няню О. С. Пушкіна прізвища Яковлєва, яке нібито їй належало, нічим не обґрунтоване. Як кріпосна селянка, няня прізвища не мала. У документах (ревізькі казки, сповідні розписи, метричні церковні книги) вона названа по батькові — Родіоновою, а в побуті Родіонівною. Ніхто з сучасників поета Яковлєвою її не називав».^[5] Однак ця інформація багатьма не була прийнята до відома. Наприклад, М. Д. Філін в своїй книзі про няню поета, що вийшла в серії «Життя чудових людей» у 2008 році, продовжує називати її Яковлєвою, а після одруження — Матвєєвою.^[6]

У метричному записі про народження няні зазначено, що у селянина Родіона Яковлєва народилася дочка Ірина.^[7] Згідно із записом про її шлюб були повінчані селянський син Федір Матвєєв і селянська дочка Ірина Родіонова.^[8] Автори, які присвоюють їй прізвища, не беруть до уваги, що іменна формула кріпаків до середини XIX століття була зазвичай двочленною і складалася з особистого імені і патроніму в формі присвійного прикметника з суфіксом -ів[а], -ів[а] (-лев[а]) або -ін[а], до якого іноді додавалося слово «син» або «дочка». Суфікси -ович, -івна, -вич (-лович), -івна (-лівна) у ім'ях по-батькові селян в офіційних документах не використовувалися до 1917 року.^[9]^[10]^[11]^[12]^[13].

При цьому не виявлено будь-яких свідчень того, що Яковлєв і Матвєєв — прізвища, а не по батькові, відповідно, батька і чоловіка Аріни Родіонівни. Крім того, в пункті 7 ревізької казки села Михайловського за 1816 рік^[14] вказана сім'я овдовілої няні поета (ідентифікована А. І. Ульянским,^[15] серед. склад сім'ї двору 66^[16]). У ній син Ірини Родіонової та Федора Матвєєва, ставши главою сім'ї, іменується як Єгор Федоров, а не Матвєєв.

Біографія

Малюнок О. С. Пушкіна, який імовірно зображає Аріну Родіонівну в молодості і в старості (1828)

Народилася 10 (21) квітня 1758 в селі Суйда Копорського повіту Санкт-Петербурзької губернії^[17]. Мати її, Лукер'я Кирилова, і батько, Родіон Яковлєв (1728—1768), були кріпаками і мали сімох дітей.

Деякі автори висловлюють припущення, що Аріна Родіонівна була Іжоркою або, принаймні, «чухонкою».^[18]

Дитиною вона була закріплена як кріпосна підпоручика лейб-гвардії Семенівського полку графа Федора Олексійовича Апраксіна (1733—1789). У 1759 році Суйда і прилеглі села з людьми купив у Апраксіна Абрам Петрович Ганнібал, прадід Олександра Сергійовича Пушкіна. У 1781 році Аріна одружилася з селянином Федором Матвєєвим (1756—1801), і їй дозволили переїхати до чоловіка в село Кобріно Софійського повіту (недалеко від Гатчини). Після одруження стала кріпосною діда поета, Осипа Абрамовича Ганнібала. Вона була нянею спочатку Надії Йосипівни, матері Олександра Сергійовича, а потім стала нянею її дітей: Ольги, потім Олександра і Льва.

У 1792 році її взяла до себе бабуся Пушкіна Марія Олексіївна Ганнібал як няню для племінника Олексія, сина брата Михайла. У 1795 році Марія Олексіївна подарувала Аріні Родіонівні за бездоганну службу окрему хату в Кобрині. Після народження Ольги у 1797 році Аріна Родіонівна була взята в сім'ю Пушкіних, де служила нянею поряд з Уляною Яківною.

У 1807 році сімейство Ганнібалів продало, разом з селянами, землі в Петербурзькій губернії і переселилося в Опочецький повіт Псковської губернії.

Аріна Родіонівна була «прикріплена» до господарів, а не до землі, тому була «виключена з продажу», і переїхала з господарями в Псковську губернію. У 1824—1826 роках, під час заслання поета, вона жила в Михайловському. Цій кріпосній селянці, бабусі, присвятив свої вірші не тільки Пушкін, але й Язиков. Їй в листах до поета передавали привіти друзі Пушкіна.

Після смерті Марії Олексіївни у 1818 році, вона проживала у Пушкіних в Петербурзі, на літо разом з ними переїжджаючи в садибу Михайловське Опочецького повіту Псковської губернії. У 1824—1826 роках Аріна Родіонівна фактично розділила заслання Пушкіна в Михайловському. В ту пору Пушкін особливо зблизився з нянею, слухав її казки, записував з її слів народні пісні. За визнанням поета, Аріна Родіонівна була «оригіналом няні Тетяни» з «Євгенія Онєгіна», няні Дубровського. Прийнято вважати, що Аріна також є прототипом мамки Ксенії в «Борисі Годунові», мамки княгині («Русалка»), жіночих образів роману «Арап Петра Великого».

Пушкін останній раз бачив няню в Михайловському 14 вересня 1827 року, за дев'ять місяців до її смерті. Аріна Родіонівна — «добра подружка бідної юності моєї» — померла 70 років від роду після недовгої хвороби 31 липня 1828 року в Петербурзі, в будинку Ольги Пушкіної (в шлюбі Павлищевої) і похована на Смоленському православному кладовищі, міста Санкт-Петербурга. На сьогодні могила загублена; у 1977 році при вході на кладовище було встановлено пам'ятну дошку.

Пам'ять

У 1911 році на острові Капрі хтось із росіян, що жили на острові, передав Максиму Горькому рельєфний портрет няні Пушкіна, вирізаний з кістки. До 1891 року цей портрет знаходився у Пскові, а потім якось потрапив в Італію. Горький передав його в Пушкінський будинок.
У 1974 році в будинку Аріни Родіонівни в селі Кобріно відкритий музей «Будиночок няні О. С. Пушкіна».
Пам'ятники Аріни Родіонівни встановлені у Пскові, у Болдіно, в Калузькій області, в селі Воскресенське (Гатчинський район Ленінградської області).
У 1977 році кінорежисер Володимир Грамматиков зняв музичну комедію «Вусатий нянь», що оповідає про шибеника, якого змусили працювати «нічною нянею» в дитячому саду. У цьому фільмі з'явилася няня на ім'я Аріна Родіонівна, роль якої виконала актриса Єлизавета Уварова.
У 2000 році режисер Сергій Серьогін створив мультфільм «Лукомор'я. Няня», де головні герої — О. С. Пушкін і Аріна Родіонівна.
У 2010 році в селі Воскресенське Гатчинського району російський гуморист Михайло Задорнов представив громадськості бронзовий пам'ятник Аріни Родіонівни, виконаний скульптором Валерієм Шевченком. Задорнов виступив ініціатором проекту, монумент був встановлений за рахунок його фонду.
У Санкт-Петербурзі встановлені меморіальні дошки:
- При Головному вході на Смоленське православне кладовище за адресою Камська вулиця, 24, дошка з мармуру, 1976 рік, архітектор В. А. Комленко, автори В. М. Корольов і М. А. Курушин;
- На будинку № 25 по вулиці Марата, в якому няня жила і в 1828 році померла; дошка з граніту і бронзи, 1991 рік, скульптор Р. М. Циганов.

Вірші

***^[19]

Наперсница волшебной старины,
Друг вымыслов игривых и печальных,
Тебя я знал во дни моей весны,
Во дни утех и снов первоначальных.

Я ждал тебя; в вечерней тишине
Являлась ты веселою старушкой,
И надо мной сидела в шушуне,
В больших очках и с резвою гремушкой.

Ты, детскую качая колыбель,
Мой юный слух напевами пленила
И меж пелен оставила свирель,
Которую сама заворожила.

Младенчество прошло, как лёгкой сон.
Ты отрока беспечного любила,
Средь важных Муз тебя лишь помнил он,
И ты его тихонько посетила;

Но тот ли был твой образ, твой убор?
Как мило ты, как быстро изменилась!
Каким огнём улыбка оживилась!
Каким огнём блеснул приветный взор!
Я помню чудное мгновенье

Покров, клубясь волною непослушной,
Чуть осенял твой стан полувоздушный;
Вся в локонах, обвитая венком,
Прелестницы глава благоухала;
Грудь белая под жёлтым жемчугом
Румянилась и тихо трепетала…

(1822)

Няне

Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя!
Одна в глуши лесов сосновых
Давно, давно ты ждёшь меня.

Ты под окном своей светлицы
Горюешь, будто на часах,
И медлят поминутно спицы
В твоих наморщенных руках.

Глядишь в забытые вороты
На чёрный отдалённый путь;
Тоска, предчувствия, заботы
Теснят твою всечасно грудь.

То чудится тебе…

(1826, незавершене. Вперше опубліковано у 1855 році)

Зимний вечер

Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя,
То по кровле обветшалой
Вдруг соломой зашумит,
То, как путник запоздалый,
К нам в окошко застучит.

Наша ветхая лачужка
И печальна и темна.
Что же ты, моя старушка,
Приумолкла у окна?
Или бури завываньем
Ты, мой друг, утомлена,
Или дремлешь под жужжаньем
Своего веретена?

Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.
Спой мне песню, как синица
Тихо за морем жила;
Спой мне песню, как девица
За водой поутру шла.

Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя.
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.

(Картина життя Пушкіна на засланні в Михайловському, 1825)

Примітки

↑ Ульянський, 1940, с. 83—114.
↑ Мейлах Б. С., Горницкая Н. С. А. С. Пушкин. Семинарий. — Л. : Учпедгиз. Ленингр. отд‑ние, 1959. — С. 252.
↑ Друзья Пушкина, 1985, с. 115—133.
↑ Черейський, 1988, с. 524.
↑ Грановская Н. И. Если ехать вам случится... — Л. : Лениздат, 1989. — С. 62—63. — 100000 прим. — ISBN 5-289-00392-4.
↑ Філін, 2008, с. 35—38, 40—41, 43, 45—48, 50—62 и др.
↑ Ульянський, 1940, с. 7; 83.
↑ Ульянський, 1940, с. 12; 90.
↑ Чичагов В. К. Из истории русских имён, отчеств и фамилий. — М. : Учпедгиз, 1959. — С. 63, 64. Архівовано з джерела 28 вересня 2015 [Архівовано 2015-09-28 у Wayback Machine.]
↑ Унбегаун Б. Г. Отчества на -ич и их отношение к русским фамилиям / АН СССР. Ин-т славяноведения и балканистики. Отв. ред. Е. В. Чешко // Исследования по славянскому языкознанию. — М. : Наука, 1971. — С. 280—286. — 500 с.
↑ Его же. Русские фамилии : Пер. с англ / Общ. ред. Б. А. Успенского. — М. : Прогресс, 1989. — С. 13—16. — ISBN 5-01-001045-3.
↑ Суслова А. В., Суперанская А. В. О русских именах. — ISBN 5-289-00807-1.
↑ Никонов В. А. Словарь русских фамилий / Сост. Е. Л. Крушельницкий. — М. : Школа-Пресс, 1993. — С. 206—215. — ISBN 5-88527-011-2.
↑ Щеголев П. Е. Пушкин и мужики. — М. : Федерация, [1928]. — С. 264.
↑ Ульянський, 1940, с. 34; 120.
↑ Ульянський, 1940, с. 98.
↑ Нині — Гатчинський район, Ленінградська область, Росія
↑ Цоффка В. В. А. С. Пушкин и Финляндия [Архівовано 16 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Санкт-Петербург и страны Северной Европы: Матер. науч. конф. — СПб., 2003.
↑ Ю. Дружников. Няня в венчике из роз [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.]. На думку Дружникова, цей вірш присвячено не няні Пушкіна, а його бабусі Марії Ганнібал.

Література

Друзья Пушкина. Переписка; Воспоминания; Дневники: в 2 т. / Сост., биогр. очерки и примеч. В. В. Кунина. — М. : Правда, 1985. — Т. 1. — 640 с. — Из содерж.: Арина Родионовна Яковлева. — С. 115—133. — 500 000 экз.
Ульянский, А. И. Няня Пушкина. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. — 124 с.
Филин, М. Д. Арина Родионовна. — М. : Молодая гвардия, 2008. — 256 с. — (Жизнь замечательных людей). — Библиогр.: с. 209—211. — 5000 экз. — ISBN 978-5-235-03110-4.
Черейский, Л. А. Пушкин и его окружение / АН СССР, Отд‑ние лит. и яз. — 2-е изд., доп. и перераб. [1‑е изд. — 1975]. — Л. : Наука, 1988. — 544 с. — Из содерж.: Яковлева Арина Родионовна. — С. 524. — 50 000 экз.