PROFILPELAJAR.COM

Архітектура епохи націонал-соціалізму (нім. Architektur im Nationalsozialismus) — один з наймасштабніших проявів тоталітарної архітектури, поряд зі сталінською архітектурою^[1]. Цим терміном охоплюють основні архітектурні стилі, методи будівництва та міського планування, які застосовували в Третім рейсі, де у 1933—1945 рр. панувала ідеологія націонал-соціалізму. Певний вплив архітектура епохи націонал-соціалізму зробила і на будівельні проєкти післявоєнної Німеччини.

Ключові моменти

Вожді націонал-соціалістичної Німеччини, а також архітектори, які працювали під їхнім керівництвом, намагалися створити особливий, націонал-соціалістичний стиль архітектури, спираючись на неокласицизм і національні німецькі традиції. У той же час для використання у вузьких рамках розглядалися також і досягнення сучасних течій в архітектурі. Особливе значення мала необхідність враховувати особисті погляди А. Гітлера на архітектуру. Категорично відкидалася архітектура модернізму, у тому числі німецький стиль Баухаус. Представники Баухауса зазнавали переслідувань, цей стиль був затаврований у нацистській пресі як «культурно-більшовицький», «бездушний» і «ненімецький».

З розвитком у Німеччині періоду 1933—1935 років «патріотичного» руху Тингшпиль, із створенням і оформленням місць проведення Тинг-торжеств, окремі елементи псевдо-давньгерманського стилю (в орнаменті тощо) проникають і в офіційну, зокрема в СС-архітектуру (при будівництві СС-орденсбургів^[en]). При плануванні і розбивці паркових територій у Німеччині 30-х років як правило враховувались питання, пов'язані із збереженням природного ландшафту і охороною тварин і рослинного світу. Провідним представником у цій галузі був парковий архітектор Елвін Зайферт.

Провідний представник школи «Архітектура захисту Вітчизни» (Heimatschutzarchitektur), однієї з різновидів архітектури модерн, Пауль Шульце-Наумбург, починаючи з 1935 року піддається критиці з боку Гітлера. Провідним архітектором Третього Рейха був визнаний Альберт Шпеер, послідовник неокласичної традиції, у той час він не відмовлявся від окремих модерністських впливів. Як у міськім будівництві, так і у технологічно-виробничій архітектурі націонал-соціалістами цінувалися у першу чергу раціональність і функціональність будування як перша і головна ознака технічного прогресу в архітектурі. У Німеччині 30-х — 1-й піл. 40-х років XX століття не було жорстких вимог і не здійснювалося диктата «як обов'язково слід будувати». Державні органи, що розподіляли замовлення на проектування і будівництво, просто не помічали спеціалістів, які відходили від вимог генеральної лінії. У ті часи для споруди приватних будівель та виконання деяких індустріальних проектів допускали й архітекторів, які будували у стилі міжнародного модерну. Розподіл архітектурних стилів по галузям будівництва в основному виглядав так:

Націонал-соціалістичний класицизм для державних і партійних споруд, зали для проведення агітаційно-пропагандистських заходів;
Архітектура захисту Вітчизни для будівництва у приміських поселеннях та у СС-Орденсбургах;
Поміркований модерн для житлових і адміністративних будівель;
Функціоналізм для споруди казарм, воєнного будівництва, стадіонів та інших спортивних споруд;
Нова речевість для промислового будівництва, технологічних споруд.

Архітектор комплексу партійних з'їздів НСДАП у Нюрнберзі Альберт Шпеер сформулював «Теорію цінності розвалин». Сутність її у тому, що руїни монументів минулого повинні пробуджувати героїчне натхнення. Для переконливості він зробив макет трибуни Цеппелінфельда, яка була у занедбаності кілька поколінь і поросла плющем. Даний макет він пред'явив Гітлеру і виклав свою теорію. Гітлер визнав міркування Шпеера логічними і наказав надалі здійснювати найважливіші будування держави з урахуванням «Закону розвалин».^[2].

Ставлення націонал-соціалістичного керівництва

Будучи художником із завдатками архітектора, А.Гітлер оцінював досягнення кожної епохи, у тому числі і досягненнями її архітектури. Про значення останньої фюрер висловився на Першій Архітектурно-мистецькій виставці у Будинку німецького мистецтва у Мюнхені 22 січня 1938 року:

Якщо народи внутрішньо переживають часи своєї величі, то виражають вони ці переживання і відбивають їх також в зовнішній світ. В цьому випадку їх слово міцніше просто сказаного. Це слово з каменю.

Таке ставлення Гітлера до архітектури пропагувалося в Німеччині, у тому числі і за допомогою кінематографу. Впродовж 15 років фюрер бажає перебудувати усю країну і робить особистий вплив на здійснення багатьох проектів. Улюбленими його архітекторами були Пауль Людвіг Троост, а після смерті останнього — Людвіг Руфф, потім Альберт Шпеер і Герман Гислер.

Перед початком Другої світової війни і у міру переходу ініціативи в неї до союзників, в нацистській архітектурі все сильніше затверджується гігантоманія у будівництві будівель, зводяться щонайширші сходи, проектуються довгі і прямі проспекти (так звані «осі (Achse)»), створюються циклопічні плани, не прив'язані до використання для яких-небудь цілей, — такі як радикальна перебудова Берліна, що переходить в нову столицю третього Рейху «Німеччина», і спроектована мегабудівля Зала народів (Volkshalle) у ній.

Здійснення цих проектів вимагало непомірної витрати як грошових коштів, так і металу (украй необхідного у військовій промисловості), будівельних матеріалів і каменю (що звозилися з усієї Європи), а також робочої сили (нестача в якій компенсувалася працівниками, що приганяли з окупованих країн).

Згідно з деякими свідченнями, Адольф Гітлер бачив у бомбардуваннях союзниками німецьких міст позитивний момент, оскільки вони, руйнуючи старі будівлі, звільняли місце для нових, задуманих фюрером, мегаспоруд. В той же час будівельна політика Рейху не обмежувалася виключно територією Німеччини, але і поширювалася на захоплені території, в першу чергу на Генерал-губернаторське. Усю Європу повинна була покрити надширококолійна залізнична мережа Breitspurbahn.

Окремою програмою, підтримуваною рейхсфюрером СС Генріх Гіммлером, була ідея створення в Східній Європі німецьких військових поселень, заселених фермерами-солдатами і сполучених між собою транспортною мережею, для чого, наприклад, був передбачений залізничний міст через Керченську протоку. Починаючи з 1935 року, Гіммлер також займався реконструкцією замку Вевельсбург біля Падерборна і створенням в ньому культового центру майбутнього Ордену СС (архітектором робіт, що проводились у Вевельсбурзі, був Герман Бартельс).

Повне перетворення німецьких міст «У дусі націонал-соціалізму», зведення або закінчення будівництва різних «культових центрів» і мегаспоруд було порушене обставинами Другої світової війни і поразкою Німеччини в 1945 році.

Найбільші споруди

Академія виховання юнацтва, Брауншвейг
Імперське міністерство авіації, Берлін
Морський курорт Прора (рухи Сила через радість), острів Рюген
Будівля партійних з'їздів Рейха (1933—1938, арх. А.Шпеер), Нюрнберг
Олімпійський стадіон (1934—1936, арх. Вернер Марх), Берлін
Аеропорт Темпельхоф (1934), Берлін
Нова рейхсканцелярія, резиденція А.Гітлера (1938—1939, арх. А.Шпеер), Берлін
Будівля італійського посольства (1939—1941, арх. Фридрих Кетцель), Берлін
Будинок мистецтва в Мюнхені (1937),
Фюрербау, Мюнхен
Адміністративна будівля НСДАП, Мюнхен
Орденсбург Фогельзанг
Орденсбург Зонтхофен^[en]
Трибуна Цеппелінфельд, Нюрнберг

Імперське міністерство авіації, Берлін
Олімпійський стадіон
Олімпійський стадіон
Олімпійський стадіон
Олімпійський стадіон
Олімпійський стадіон
Олімпійський стадіон нині
Аеропорт Темпельхоф
Головна будівля та двір рейхсканцелярії
Рейхсканцелярія у 1938
Нова будівля рейхсканцелярії
Кабінет для засідань уряду
Кабінет Адольфа Гітлера
Внутрішній двір нової будівлі Рейхсканцелярії
Інтер'єр
Будинок мистецтва в Мюнхені
Виступ Адольфа Гітлера на урочистій церемонії закладки першого каменю в основу Будинку німецького мистецтва. 15 жовтня 1933
Будинок мистецтва
Адміністративна будівля НСДАП
Адміністративна будівля НСДАП
Цеппелінфельд
Цеппелінфельд
Цеппелінфельд
Цеппелінфельд
Цеппелінфельд
Поєднання архітектури та символів нацизму

Примітки

↑ Архитектура нацизма и архитектура сталинизма. Визуальные, психологические и структурные различия. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 17 січня 2020.
↑ Шпеер А. Спогади: Пер. с нім. — Смоленськ: Русич, 1997. С. 96-97.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Архітектура нацистської Німеччини
MONUMENTALITA & MODERNITA, 2011. — материалы конференции об архитектурно-художественном наследии тоталитарного периода.