PROFILPELAJAR.COM

Арсеній
Арсеній
	фреска, XIV ст., Афон
Αρσένιος Ερημίτης
Народився	354; Рим, Римська імперія
Помер	449; Мемфіс, Гіза, Єгипет
Шанується	усіма християнами
Канонізований	першими християнами
У лику	преподобний
День пам'яті	21 травня
Патрон	молятся про дар смирення, душевний спокій та рівновагу.
Праці	настанови про чернецтво, тлумачення на Євангеліє від Луки
	Медіафайли на Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Арсеній.

Арсе́ній Вели́кий, Арсеній Диякон або Арсеній Римлянин (грец. Αρσένιος Ερημίτης; 354, Рим — 445, Мемфіс, Єгипет) — відомий ранньо-християнський римський святий і отець церкви, чернець, подвижник безмовник, пустельник, диякон. В чернечих подвигах він провів 55 років, заслуживши від сучасників ймення «Великого».

Життєпис

Основні відомості про святого містяться в Apophthegmata Patrum.

Народився в 350—354 рр., в благочестивій християнській сім'ї, отримав хорошу освіту, вивчив латинську та грецьку мови. Будучи юнаком став кліриком однієї з римських церков, був висвячений в диякони. Святий Арсеній належав до сенаторського стану і був вихователем спадкоємців престолу Аркадія і Гонорія, синів візантійського імператора Феодосія I Великого.

Близько 394 року таємно сів на корабель, який прямував в Олександрію. Там він віддалився в Скитську пустелю. Покинув мирське життя і став ченцем у Скиті. Св. Теодор Студит згадує про те, що на початку свого подвижницького життя Арсеній був учнем прп. Іоана Колова. Перед тим як прийняти Арсенія до числа братії Іоан вирішив випробувати його смирення:

Старець же, взявши один перед собою посмаг, кинув перед нього, кажучи: „Якщо хочеш — їж“. Це зробив старець, випробовуючи смирення його і бажаючи довідатися, чи справді прийшов зректися себе. Арсеній же подумав собі, кажучи: „Цей старець — ангел Божий і ясновидець, пізнав, що гірший я від пса, як псові, кинув мені хліб. І годиться мені, як псові, з'їсти дану мені їжу“. Тому схилився долі, пішов руками і ногами по землі, як якась чотиринога тварина, взяв устами своїми посмаг, пішов в кут і там, лежачи на спині, з'їв. Преподобний же Иоан Колов, бачивши таке його смирення, сказав до пресвітерів: „Цей справним буде ченцем“

.^[1].

В монастирі Ель-Барамос («Римлян»), що в Єгипті, преподобний Арсеній здійснив постриг в чернецтво і незабаром він пішов у затвор, де віддався аскетичним подвигам, виходячи до монастирської братії тільки для участі в богослужінні. Здобув популярність серед єгипетського чернецтва за свою добродійне життя й настанови про чернецтво, які були записані його учнями.

Коли в 434 року кочівники спустошили Скит, святий Арсеній перебрався в Трою Вавилонську, де залишався до 444 р., а потім переселився (знову у зв'язку з набігами кочівників) в околиці Олександрії.

Авва Даниїл, учень преподобного Арсенія Великого, писав про свого вчителя, що «той не хотів говорити щодо якогось питання книжного, хоч і міг, знаючи добре Божественне Писання. Отож, аби не виявитися премудрим у книгах, мовчав, ані послань не писав нікому, маючи себе за простака і невігласа, Христа ради. Ані вівтарного служіння не торкався, хоч і свячений на те був, але з неосвяченими монахами до Божественних приступав Таїнств — це ж робив зі смирення свого великого. Коли ж приходив у церкву на соборні співи, ставав за стовпом, щоб ані він нікого в лице не бачив, ані його лиця щоб ніхто не бачив. Був же вигляд його ангельський, як же Якова старозавітного, — весь сивий, чистий тілом, сухий — від усілякої повстримности, бороду мав довгу до пояса, вії його повипадали від повсякденного плачу, високий був на зріст, але згорблений старістю.»

Серед сучасників подвижник прославився своєю святістю, а в пам'яті пізніших поколінь закарбувався як зразок справжнього мовчальника (ісихаста).

Ченцям доводилося чути, як святий часто примушував себе самого до подвигів словами: «Працюй, Арсеній, не лінуйся, ти прийшов не на спокій, але на працю». Також святий говорив:«Багато разів каявся я про свої слова, а про мовчання — ніколи».

Святий Арсеній Великий помер у 95-річному віці.

До преподобного моляться щоб за його посередництвом отримати від Господа Бога дар смирення, душевний спокій та рівновагу.

Мощі святого

Хоча преподобний Арсеній заповідав після смерті не передавати його тіло землі і не воздавати ніяких почестей, за повідомленням «Аноніма Меркаті» (лат. паломництво XII ст.), все-таки мощі преподобного перебували в константинопольській церкві Богородиці Тріаконтафіллос (Перівлепти), яка була побудована імператором Романом III Аргиром в 1034 році. Де раніше знаходилися мощі святого, невідомо. Про початкове незначне шанування Арсена Великого в Константинополі свідчить відсутність його пам'яті у всіх списках Типикону Великого IX—X ст. Починаючи з 2-ї пол. XI ст. його пам'ять відзначається 8 травня в більшості византійських календарів.

Мощі святого угодника Божого Арсенія Великого зберігаються в монастирі Ель-Барамос («Римлян»), що в Єгипті.

Праці

Арсенію належить тлумачення на Євангеліє від Луки (εις τον πειρασθεν νομικος), настанови про чернецтво (διδασκαλία και παραινεσις). Крім цього, є багато висловлювань, які приписують св. Арсенію, що містяться в Apophthegmata Patrum.

Іконографія

У візантійському та староруському мистецтві преподобний Арсеній зображується благообразним старцем з сивим кучерявим волоссям і довгою бородою, розділеною на кручені пасма, в чернечому вбранні (рясі і мантії, під якою зазвичай видно аналав), з куколем на плечах, в руці тримає хрест або сувій.

Самі старші зображення святого Арсенія збереглися, в церквах Каппадокії (913—920 рр.); Греції (30-і рр. XI ст.); Кипру, 1105/06 р.; Скоп'є (Македонія, 1164 р.); Сицилії (1180—1190 рр.); Сербії (бл. 1320 р.) тощо.

Іконографія Арсенія Великого в староруському мистецтві наслідує візантійську традицію, наприклад у розписі церкви Успіння Богородиці на Волотовому полі в Новгороді, 80-і рр. XIV ст.; на фресці Феофана Грека в церкві Спаса на Ільїні в Новгороді, 1378 р.