А́ну (Ан) — в шумеро-аккадській міфології — верховнийбог неба, який очолював сонм богів. Поряд з Енлілем та Енкі входив до числа найстаріших і наймогутніших богів пантеону Межиріччя. Його титул — «батько богів». Ану був спочатку невід'ємно пов'язаний з богинею землі Кі, від якої породив бога повітря Енліля, який відділив небо від землі. Нерідко він ворожий людям (на прохання Інанни наслав на УрукНебесного Бика, вимагав смерті героя Гільгамеша), але частіше пасивний і бездіяльний. Символ Ану — рогата тіара.
Ану (шумерською Ан) — в шумеро-аккадській міфології бог неба, верховне божество, що правило на небесах, син Аншара та Кішар, один з тріади богів — творців, поряд з Енкі (Еа), богом прісних та плідних вод, та Енлілем (Белом), повелителем вітрів.
Ану мав кілька дружин, головна з них Кі (земля), двоє інших: Намму та Урас. Кі була матір'ю Ануна, Урас — Нінінсінна. За легендами небо і земля були одним цілим поки не народився Енліль, бог повітря, що розділив їх. Деякі джерела говорять що Ану і Кі були братом та сестрою, дітьми Аншара та Кішари. Кі перетворилась згодом у аккадійську богиню Анту.
Як батько богів, він судив божеств, що провинилися, призиваючи їх постати перед його небесним троном. Ану ніколи не спускався на землю і ніколи не втручався в справи людей, перебуваючи в турботі про всесвіт. Він ніколи не згадувався в міфах як головний герой, будучи вищим символом влади. Однак в міфах він нерідко ворожий до людей: наслав на Урук місячного тельця, чи вимагав смерті Гільгамеша. Найбільше він проявив себе у міфі, що зв'язаний з святом місячного затемнення, коли боги хотіли забрати собі силу Ану. Тоді верховний бог створив семеро злобних демонів і наслав їх на бога місяця.
Ану існував в шумерській міфології як купол, що покриває пласку землю, поза цим куполом є первинне тіло води — Тіамат.
В шумерській міфології значення слова «Ан» поєднувалось з раєм чи небесами, тому в деяких випадках сумнівно чи в міфах згадувався бог Ану чи рай. Аккадці перейняли від шумерів бога Ан, однак в їхньому клинописі його можна сплутати з Анумом — богом війни аккадців.
Пізніше, коли вавилоняни успадкували релігію в шумерів, головна трійця богів була розділена, і кожне божество стало покровителем окремого міста: Ану — Урука, Енліль — Ніппура, Енкі — Еріду, тому кожне з трьох головних божеств набувало властивостей усієї трійці і вело до створення свого пантеону, де займало найвище місце. У Ніппурі Енліль займав центральне місце, так само було і в Уруці, де поклонялись Ану, однак, якщо звернутись до Еріду, то там поклонялись Енкі, та храм Ану в центрі міста набув у ті часи великого значення.
В астральній теології Вавилону та Ассирії Ану, Енліль та Енкі уособлювали три зони екліптики: північ, середину та південь.
Поклоніння
Ану в основному пов'язаний з містом Урук, де він був одним із головних божеств поруч з Інанни (Іштар) і Нанайї, але до кінця Нововавилонського періоду його культ мав менший розмах, ніж їхній[1]. Часто припускають, що так званий «Білий храм», який датується культури Урук IV (3500–3100 рр. до н. е.), був його початковим культовим центром, і його навіть іноді називають «зикуратом Ану» в сучасній літературі. Однак немає доказів того, що Ану насправді поклонялися в цій споруді.[2]
_-_EnKi_(Sumerian).jpg)