У 1927 році приєднався до «Праесенса» — групи архітекторів та художників конструктивістського спрямування. Разом із Шимоном Сиркусом у 1928 році Анджей зробив проєкт одночасного театру. У декорі сцени основний акцент робився на функціональність. У 1934 році спільно зі Стефаном Брилою створив Театр, що рухається, з обертовою аудиторією, оточеною сценою. У 1924—1937 роках він створив кілька десятків сценографій для вистав у Великому театрі у Львові.
Пронашко презентував свої картини у художньому салоні Чеслава Гарлінського у Варшаві (1929, 1930), у міському музеї Гданська (1930) та салоні профспілки польських художників і дизайнерів у Львові (1935). У 1937 році він був нагороджений срібною медаллю за композицію «В магазині музичних інструментів» на Міжнародній виставці «Мистецтво та технології» в Парижі. Під час другої світової війни він був членом підпільної ради театру. Після війни оселився у Варшаві і у 1957 році був призначений професором місцевої Державної вищої театральної школи (нині Театральна академія імені Александра Зельверовича).
На ранньому етапі творчості художник зазнав впливу мистецтва Молодої Польщі. Його перші твори стилістично пов'язані з символізмом (наприклад, картина «Автопортрет проти гілки дерева»). Період формалістів був для Пронашки уроком дисципліни та школою будівельних форм. Він використовував свій тодішній досвід у пізніших сценічних композиціях — його твори були позбавлені зайвих деталей, сильні та наповнені змістом («Процесія»). У 1921 році з'являється сіро-синювате панування кольорів, художник відходить від формалізму, пише картини на бойові та жанрові теми, а також натюрморти та портрети. Під час подорожей до Франції та Італії наприкінці 1920-х років він створив пейзажі, в техніці акварелі («Церква Форт-Вендре»). Приєднавшись до групи «Праесенсу», він створює композиції, що відображають припущення про конструктивізм («Сцена», «Конструктивістська композиція») — обмежується простими геометричними елементами: колом, трикутником і прямою лінією, що взаємодіють всередині малюнка. У 1950-х роках він повертається до натюрмортів, предметом якого стали музичні інструменти.
1947 рік — нагорода на Польському національному Шекспіровському фестивалі за сценографію до фільму знятого за мотивами комедії Вільяма Шекспіра«Сон літньої ночі» у театрі імені Станіслава Виспянського у Катовицях[4];
1955 рік — Державна премія 1-го ступеня за всю сценографічну діяльність[4].
Jolanta Pollakówna Malarstwo polskie między wojnami 1918–1939 / opracowała Wanda M. Rudzińska. — Warszawa: Auriga, 1982. — 390 s. — ISBN 83-221-0191-0. (пол.)
Zofia Baranowicz Polska awangarda artystyczna 1918–1939. — Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1979. — 262 s. — 83-221-0074-4. (пол.)
Inés R. Artola Formiści: la síntesis de la modernidad (1917—1922). Conexiones y protagonistas. — Granada: Libargo, 2015. — 192 p. — ISBN 978-84-938812-7-6. (ісп.)
.svg){kind=small}
