PROFILPELAJAR.COM

Анатомі́чна кіра́са, му́скульна кіра́са (грец. γυαλοθώραξ, χαλκεοθώραξ, σιδηροθώραξ, лат. lorica musculata) — античний панцир з двох металевих (бронзових або залізних) пластин з вибитою на них мускулатурою чоловічого торса. Широко уживалися давньогрецьким важкими піхотинцями — гоплітами. Давньогрецька назва такого обладунку невідома, слово γυαλοθώραξ означає «двостулковий панцир», а χαλκεοθώραξ, σιδηροθώραξ — «вдягнутий у мідяну/залізну броню» відповідно (пор. ліноторакс)^[1]^[2].

Історія

Найдавніші варіанти бронзових кірас належать VIII—VII ст. до н. е. і носять назву «дзвіноподібних» — за схожість форм з характерною формою дзвона. На них вже присутнє зображення м'язового рельєфу, проте, воно ще досить стилізоване і умовне. З V—IV ст. рельєф кіраси стає реалістичнішим, з глибокою проробкою деталей. Окрім чисто декоративного значення, він також грає роль ребер жорсткості, які посилюють захисні властивості панцира, без значного збільшення його ваги. Первісно такі обладунки носила піхота, з IV ст. їх прийняла на озброєння і кавалерія.

Анатомічна кіраса коштувала дуже дорого і тому могла використовуватися лише заможними воїнами. Поряд з анатомічною кірасою гопліти носили дешевші та легкіші ліноторакси — панцирі з лляного полотна, які мало поступалися у захисних властивостях металевим обладункам. Поява технологічніших та дешевших у виробництві обладунків: пластинчастих та лускатих панцирів, кольчуг приводить до зникнення анатомічної кіраси. Проте, тривалий час вона зберігається у воєначальників як елемент парадного обладунку.

Опис

Панцири іноді робили куванням, але частіше відливали. Спочатку матеріалом для них слугувала бронза, потім — залізо. Як правило, грецький «м'язистий панцир» складався з двох пластин: нагрудної та наспинної. Окружність стегон, отвори для шиї і рук додатково захищалися шкіряними або металевими смугами — птеругами. Нижній край панцира був закруглений для захисту паха. Пластини скріплялися по боках шкіряними ременями або шнурами, пропущені через кільця-пряжки. Для точного припасовування пластин вони мали спеціальні шпильки, які входили у відповідні отвори. До панцира часто кріпили наплічники. Вага панцира становила близько 6 кг. Існували два типи анатомічної кіраси: вкорочений (до талії) і довгий (який закривав низ живота).

У Стародавньому Римі

Анатомічні кіраси, які носили воїни Стародавнього Риму, відомі під назвою лорика мускулата — «м'язистий панцир». Витіснені кольчугами та пластинчастими обладунками, вони залишилися панцирями найвищого командного складу — трибунів, легатів, а за часів Імперії — й імператорів. Анатомічні кіраси були парадними обладунками імператорів та воєначальників у Візантійській імперії протягом всього її існування.

Середньовічні анатомічні кіраси

Наприкінці Середньовіччя з'являється мода на Античність, відома як Доба Відродження — можливо, з цим пов'язане і повернення анатомічної кіраси. Зберігся «м'язистий панцир» конетабля французького короля Карла IX, датована 1562 роком. Подібні обладунки були дуже дорогими, як, втім, і всі повні лицарські обладунки. Малоймовірне, що вони мали якесь бойове значення, скоріше, вони являли собою, як і у Римській Імперії, лише частину парадного спорядження.

Окрім того, відомий надгробок деякого Бургарда фон Штейнберґа, датоване 1379 роком. На ньому зображений панцир з м'язовим рельєфом, подібний грецькій анатомічній кірасі.

Цікавий факт

У багатьох російськомовних джерелах щодо давньогрецької анатомічної кіраси уживають слово «гиппоторакс»^[3]^[4]. В оригінальному написанні мало бути ιπποθώραξ, проте, грецькі словники не знають подібного слова^[1]^[2]. Ймовірне, помилкова назва панцира виникла внаслідок скорочення словосполучення «гіппікос торакс» (ιππικός θώραξ) — «кавалерійський панцир», тобто різновид панцира-торакса, який носили вершники^[5]^[1].