Альберт Гайм (12 квітня 1849 – 31 серпня 1937) — швейцарськийгеолог, відомий своєю тритомною Geologie der Schweiz[13].
Народжений у Цюриху, здобув освіту в Цюрихському та Берлінському університетах. Дуже рано він зацікавився фізичними особливостями Альп, і у віці шістнадцяти років зробив модель для групи Теді. Це привернуло увагу Арнольда Ешера фон дер Лінта, якому Гайм був зобов'язаний за велику підтримку та геологічні інструкції в цій галузі.
У 1873 році він став професором геології в політехнічній школі в Цюріху, а в 1875 році — професором геології в університеті. Того ж року він одружився з Марією Гайм-Фьоґтлін, першою жінкою-лікаркою Швейцарії. У 1882 році призначений директором Геологічної служби Швейцарії, а в 1884 році в Бернському університеті йому присвоєно почесний ступінь доктора філософії[14].
Він особливо відзначився своїми дослідженнями будови Альп і висвітленням структури гірських масивів загалом. Він простежив складчастість від малих до великих етапів і проілюстрував чудові складчасті та насунуті розломи в численних розрізах і за допомогою графічних малюнків. Його початково хибне тлумачення Ґларнських Альп як результату згортання, а не великого розлому насуву, він визнав помилковим у 1901 році, що не применшило його надзвичайно суттєвого внеску[15].
У 1908 році, на 25-річчя заснування Швейцарського кінологічного клубу, Франц Шертенліб показав двох короткошерстих бернських зенненгундів Гайму, захиснику швейцарських зенненгундів[16]. Гайм визнав їх представниками старого, зниклого великого гірського собаки, предки якого були дуже поширені по всій Європі де їх розводили як сторожових, тяглових та вівчарських собак[16].
Гайм був експертом із зенненгундів і сприяв та заохочував їх розведення. Ці зусилля привели до відновлення породи. У 1909 році собаки були визнані як окрема порода Швейцарським кінологічним клубом і внесені як «Grosser Schweizer Sennenhund» у том 12 Швейцарської племінної книги[16]. Перший клуб породи був створений у 1912 році для популяризації великого швейцарського зенненгунда. Бернський зенненгунд і великий швейцарський зенненгунд є двома з чотирьох характерних порід собак швейцарського пасовищного кластера, яких врятував від вимирання та відродив Шертенліб наприкінці 1800-х років[17].
