Акоп Кримеці

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кримеці.
Акоп Кримеці
вірм. Հակոբ Ղրիմեցի
Народився1360-ті[1]
Старий Крим[1]
Помер1426[1]
Q117321103?, Adilcevazd, Бітліс, Туреччина[1]
Місце проживанняЕрзінджан[1]
Діяльністьдослідник календаря, музикант, грамматик, exegete
Науковий керівникGevorg Yerznkatsid[1]

Акоп Кримеці (вірм. Հակոբ Ղրիմեցի) — вірменський учений, календарознавець, мистецтвознавець, тлумач, філософ і граматик[2] XIV—XV століть[3][4].

Біографія

Народився в Криму, в місті Сурхат (Старий Крим), в 60-х роках XIV століття. Початкову освіту здобув у місцевій кримській школі[5], потім переїхав до Вірменії, в Ерзнку. У 1386-89 роках навчався під керівництвом Геворга Єрзнкаці[ru], спочатку в школі Авагванка, потім у монастирі Капос.[6] Після закінчення навчання став викладати там же. У 1389 році для учнів Капоса переписує навчальні посібники, залишивши на полях рукопису пояснювальні записки. На прохання Геворга Єрзнкаці готує підручник на основі його лекцій, і один календарний посібник, вперше після Ованеса Саркавага повертаючись до питань, присвячених вірменському церковному календарю.[7] Вважав календарознавство «не тільки філософією або просто богослов'ям, а гармонійним поєднанням цих двох наук».[8] У 1410 році, на запрошення Григора Хлатеці[ru], переїжджає в монастир Мецоп, на північ від озера Ван. У 1415 році, за дорученням Товми Мецопеці, склав коротку редакцію двотомної «Книги проповідей» Григора Татеваці. У 1416 році написав свій найвідоміший[9] твір — «Тлумачення календаря», що став самим великою і всеосяжною календарною працею у вірменській літературі[10]. У праці Акоп докладно описує рухи Сонця, Місяця, зірок і дає правильні наукові пояснення їх[11], причому в обчисленнях місячних циклів Кримеці дуже відрізняється від попередніх вірменських тлумачів календаря.[12] На початку твору Акоп обґрунтовує необхідність знань чотирьох точних наук для вивчення календарних систем. Крім найважливіших космографічних даних[13], «Тлумачення календаря» містить відомості про стан науки в середньовічній Вірменії, про вірменські народні інструменти і музику, в ній, зокрема, докладно описується гра на багатострунних музичних інструментах кнар (10 струн), сантур (40 струн), канун (70 струн) і арканун (100 струн).[14] «Тлумачення календаря», як і іншу працю Кримеці — «Про природу», довгий час використовували як навчальні посібники у вірменських школах[15]. Викладав також мистецтво письма, займався граматикою. У своїх працях торкався питань природознавства, вважав природу поєднанням чотирьох основних елементів —

  • предметів-неістот, які тільки існують,
  • рослин, які не тільки існують, але й живуть,
  • тварин, які існують, живуть і відчувають,
  • людей, які до всього іншого ще й думають.[16]

Помер в 1426 році в монастирі Ципна. Багато творів Кримеці дійшли до нас в авторських рукописах[17] і зберігаються в Єревані[18] і Санкт-Петербурзі[19].

Твори

  • «Тлумачення календаря» (вірм. «Մեկնութիւն տոմարի»)
  • «Про календарну науку» (вірм. «Յաղագս տոմարական մակացութեան»)
  • «Заради загальної користі» (вірм. «Ի խնդրոյ հասարակաց օգտի»)
  • «Про природу» (вірм. «Յաղագս բնութեան»)
  • «Про родичів» (вірм. «Յաղագս ազգականութեան»)
  • «Про шлюбний союз» (вірм. «Յաղագս պսակի ամուսնացելոյ»)
  • «Прохання вчителя Геворга і його слухняне виконання учнем Акопом» (вірм. «Հարցումն Գէօրգէայ րաբունապետի և ծառայաբար կատարումն Յակոբոյ աշակերտի»)
  • «Про гострий і полегшений наголоси»[2] (вірм. «Յաղագս շեշտի և պարուկի»)[20]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б А. В .Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 47.
  3. ↑ Хомизури Г. П., Армянская Апостольская Церковь: святые, мученики, видные священнослужители, богословы, христианские деятели культуры [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.], Москва, 2002
  4. ↑ Шарипін А. В. Амальгама інтелектуальної традиції в українській культурі XIV—XV ст. [Архівовано 2013-11-02 у Wayback Machine.], «Гілея: науковий вісник»: Збірник наукових праць.- К., 2013. Випуск 69
  5. ↑ Дж. А. Эйнатян, Два замечательных армянских календароведа XV века Акоп Крымеци и Есаи Крымеци. [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] Ереван, 2011
  6. ↑ Армянская Советская Энциклопедия, Հակոբ Ղրիմեցի, том 6, стр. 68, Ереван, 1980
  7. ↑ Энциклопедия Христианская Армения, Հակոբ Ղրիմեցի[недоступне посилання з Май 2018], Ереван, 2002, стр. 520—521
  8. ↑ Шарипін А. В., Феноменологія часу в українській культурі XIV—XV ст. [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.], Киев
  9. ↑ Дж. А. Эйнатян, Толкование понятия времени и дня у Акопа Крымеци. [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.] Вестник общественных наук АН АССР (1975) № 5, стр. 62-70.
  10. ↑ Эйнатян Дж., «Копия великого армянского календаря» и некоторые его толковании. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Вестник общественных наук АН АССР (1976) № 7, стр. 77-88.
  11. ↑ Штокало И. З., История отечественной математики. Том 1. С древнейших времен до конца XVIII в., Киев, Наукова Думка, 1966, стр. 447
  12. ↑ Дж. А. Эйнатян, Два календарных вопроса в трудах Акопа Кримеци. [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.] Историко-филологический журнал АН АССР (1978) № 1, стр. 115—124
  13. ↑ Alden A. Mosshammer, The Easter Computus and the Origins of the Christian Era. [Архівовано 2013-10-17 у Wayback Machine.] Oxford University Press, 2008, 488 pp
  14. ↑ Тагмизян Н. К., Музыка в древней и средневековой Армении, Ереван, 1982
  15. ↑ А. Э. Хачикян, История Армении. Краткий очерк., Эдит Принт, Ереван, 2009
  16. ↑ Л. С. Хачикян, Армянская естественнонаучная мысль в XIV—XVIII вв. [Архівовано 10 січня 2020 у Wayback Machine.] Историко-филологический журнал АН АССР (1971) № 2, стр. 23-44.
  17. ↑ Абраамян А. Г., Рукописные сокровища Матенадарана., Армгосиздать, 1959, 106 стр.
  18. ↑ Матенадаран, рукописи № 3487, 2365, 178, 1716
  19. ↑ Институт восточных рукописей РАН, рукопись № 88
  20. ↑ Л. Хачикян. Памятные записи армянских рукописей XV века. Часть третья / сост. Л. С. Хачикян. — Ер. : изд-во АН АрмССР, 1967. — С. 344. — 713 с.