Абель Рудольф Іванович

Абель Рудольф Іванович
Ім'я при народженніангл. William August Fisher
ПсевдоAndrew Kayotis, Emil Robert Goldfus, Martin Collins, Robert Callan, MARK, ALEГ і ARACH
Народився11 липня 1903(1903-07-11)[1][2]
Ньюкасл-апон-Тайн, Нортамберленд, Англія, Сполучене Королівство[3]
Помер15 листопада 1971(1971-11-15)[1][2] (68 років)
Москва, СРСР[4]
·рак легень
ПохованняНове Донське кладовище
Країна Велика Британія
 СРСР
 Сполучене Королівство
Діяльністьшпигун, агент, військовослужбовець, офіцер, radio technician
Галузьспецслужба[d][5] і радіоелектроніка[5]
Alma materWhitley Bay High Schoold
Знання мованглійська і російська[5]
Учасникнімецько-радянська війна
Військове званняполковник
БатькоHenry Fisherd
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки
Почесний співробітник держбезпеки

Рудольф Іванович Абель, він же Мартін Колінз, він же Марк, він же Еміль Ґолдфус[6] (справжнє ім'я Вільям Генріхович Фішер; 11 липня 1903(19030711), Ньюкасл, Велика Британія — 15 листопада 1971, Москва, РРФСР) — радянський розвідник, співробітник IV управління НКВС, пізніше полковник КДБ. З 1948 року працював в США, в 1957 році був заарештований. 10 лютого 1962 був обміняний на збитого над СРСР пілота американського розвідувального літака U-2 Ф. Г. Пауерса та американського студента-економіста Фредеріка Прайора.

Біографія

Син російських німців, політемігрантів. Батько був активістом партії більшовиків, був знайомий з Леніним, виконував різноманітні партійні завдання за кордоном. Після більшовицького жовтневого перевороту повернувся до РРФСР.

Молодий Вільям Фішер мав чималий талант маляра; розпочав свою кар'єру в органах держбезпеки СРСР в 1927 році. Працював у Комінтерні, перекладачем в органах радянської розвідки і контррозвідки. Під час другої світової війни як радист і знавець німецької мови брав участь у «радіоіграх» проти німецького абверу.

Після війни був нелегально засланий до США, де під прикриттям біографії-легенди «єврейського біженця з Литви» та під фальшивим прізвищем «Ґолдфус» відкрив у Нью-Йорку фотоательє, яке слугувало ланкою зв'язку у радянській шпигунській мережі в США.

Рудольф Абель в ув'язненні. 1957

У 1957 році заарештований у США та засуджений американським судом до 30 років каторги. Згідно з офіційною радянською версією, Абеля-Фішера видав молодий співробітник радянської резедентури в США радист Рейно Хейханен. Після свого арешту Абель-Фішер начебто не пішов на співробітництво зі слідством («не зрадив СРСР» та «не пішов на перевербовку») — не назвав своє справжнє ім'я та громадянство та не видав американським слідчим жодного з інших радянських агентів. У 1962 році Абель-Фішер був переданий СРСР в результаті обміну на американського пілота Ф. Пауерса, розвідувальний літак якого 1 травня 1960 року було збито у радянському повітряному просторі[7].

Після повернення до СРСР далі працював в апараті КДБ, до оперативної роботи його більше не допускали. Також і відкрито на публіці він ніколи не з'являвся. Лише одного разу зробив коротку передмову в радянському шпигунсько-патріотичному трилері «Мертвий сезон». В 1990 була видана поштова марка з його портретом і фальшивим «ім'ям». Справжнє ім'я за радянської доби так і не було розсекречено та оприлюднено. Фішеру-Абелю також не було підвищене його військове звання до генерал-майора.

Помер від раку легенів (багато курив).

У мистецтві

У 1968 році в СРСР на кіностудії "Ленфільм" було знято двосерійний художній фильм «Мертвий сезон», присвячений діяльності Рудольфа Абеля (у головній ролі Донатас Баніоніс).

Історію ув'язнення та обміну Абеля на Пауерса та Прайора показано в фільмі Стівена Спілберга «Міст шпигунів» (2015).

Див. також

Виноски

  1. а б в Encyclopædia Britannica
  2. а б в SNAC — 2010.
  3. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/1030/Rudolf-Abel
  4. http://www.britannica.com/biography/Rudolf-Abel
  5. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  6. Інтерв'ю начальника нелегальної розвідки КДБ генерал-майора Юрія Дроздова. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 30 грудня 2013.
  7. Малая энциклопедия персоналий:2000 великих людей. — М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Торсинг», 2001. — 656 с.: ил.

Посилання