Індійська діаспора — населення індійського походження за межами Індії. За звітом Програми розвитку ООН, індійська діаспора друга найбільша діаспора в світі після китайської і налічує понад 25 млн осіб.

Починаючи з 2003 року 9 січня в Індії святкують Правасі Бгаратія Дівас (день індійської діаспори), щоб відзначити внесок діаспори в розвиток Індії. День приурочений поверненню Махатми Ганді до Індії з ПАР у 1915 році^[3].

Найбільш значною історичної міграцією з Індії є цигани. Лінгвістичні та генетичні дослідження доводять їх початкове походження з індійського субконтиненту. Вважають, що батьківщиною циган є центральна Індія, можливо — територія сучасного штату Раджастхан. Поступово просуваючись у західному і північно-західному напрямку, цигани досягли Європи і активно розселилися на її території. Іншим великим історичним напрямком міграції індійців була Південно-Східна Азія.

Індійська діаспора торговців у Персії та Середній Азії з'явилася в середині XVI століття і залишалася активною протягом більш ніж 4-х століть. У 1610-х роках індійські торговці вперше осіли на території Московського царства, в гирлі Волги. Впродовж XIX століття і до кінця Британської Індії, індійців активно вивозили як робочу силу до інших колоній Великої Британії, в особливо значній кількості: до Гаяни, Східної Африки, на Карибські острови, Маврикій і Фіджі. Мала місце також і вільна еміграція кваліфікованих робітників та спеціалістів, хоча і в невеликих кількостях.

Після нафтового буму в країнах Перської затоки в 1970-х потік іммігрантів з Індії потягнувся сюди. В останні десятиліття багатьох індійців приваблюють також розвинені країни Заходу.

Ще до великої хвилі міграції за часів британського панування, багато індійців регулярно подорожували в районі східного узбережжя Африки, головним чином Занзібару. Частина цих людей оселилися в даному районі, а пізніше змішалися з іншими вихідцями з Південної Азії, які прибули сюди в більшій кількості.

Основна міграція індійців на територію сучасних Кенії, Танзанії та Уганди розпочалася лише близько століття тому. Більша частина з них гуджаратського і пенджабського походження. На 1960 їх чисельність сягала півмільйона. Індійці відігравали важливу роль у бізнесі цих країн та їх розвитку загалом. Однак, коли ці країни стали незалежними, то значна частина індійського населення вирішила виїхати до Великої Британії, Індії, США, Канади та інших країн.

В Уганді також відбулось вигнання азійського населення з країни, яке вчинив 1972 року диктатор Іді Амін. Він дав азійському населенню Уганди, на той період — близько 75 тис. осіб, 90 днів, щоб покинути країну^[4]. Близько 27 тис. угандійських індійців переїхали тоді до Великої Британії, 6100 осіб — до Канади, решта — до США та інших країн. Після повалення диктатора деякі етнічні індійці повернулися до Уганди, однак втратили за роки відсутності статус у бізнесі. Станом на 2015 рік у Танзанії проживає 90 тис. індійців, у Мозамбіку — 41 тис., у Кенії — 39 тис., у Замбії — 13 тис., в Уганді — 12 тис.

На Маврикії індійське населення становить етнічну більшість — 855 тис., 68% населення острова за даними на 2007 рік^[5]. Більшість маврикійських індійців — біхарці, хоча є і вихідці з інших частин субконтиненту. 77% індійців Маврикію — індуїсти, 22% — християни. Індійське населення також становить чверть населення Реюньйона — 250 тис. осіб. Більша частина реюньйонських індійців — прибулі з Південної Індії таміли і телугу. Друга за чисельністю група — населення з Північної Індії, які спілкуються мовами хінді, бходжпурі та гуджараті. На Мадагаскарі за різними джерелами проживає від 15 до 30 тис. індійців, головним чином гуджаратського походження.   Значна індійська діаспора в Південній Африці сформувалася також за часів британської колонії: XIX — початок XX століття і налічує більш як 1 мільйон осіб. Більша частина азійського населення країни зосереджена в Дурбані, тут же проживає і найбільша індійська діаспора Африки. Махатма Ганді, майбутній керівник руху за незалежність Індії, працював у Південній Африці від 1893 до 1914 року. Як і все небіле населення ПАР, індійці зазнавали утисків під час політики апартеїду. Більшу їх частину насильно помістили в індійські населені пункти, переміщення по країні було неможливе або дуже обмежене. Лише 1961 року індійців офіційно визнали частиною населення Південної Африки.

Про присутність індійців у Південно-Східній Азії відомо від доісторичних часів і вона пов'язана зі створенням на її території індіанізованих королівств. Індійські торговці і місіонери принесли сюди буддизм та індуїзм, а також свою культуру, яка справила значний вплив на культуру місцевих народів. Попри це, більша частина діаспори в країнах південно-східної Азії, як і в інших частинах світу, сформувалася за часів британського панування. У Малайзії проживає близько 1800000 осіб індійського походження, що становить близько 7% населення країни. Більша частина їх — таміли й інші народи Південної Індії. Близько 38 тис. індійців проживає на Філіппінах^[6]. Тут, на відміну від сусідніх мусульманських Малайзії та Індонезії, набагато поширеніші міжетнічні шлюби за участю індійського населення.

Індійці Сінгапуру, як і індійці Малайзії, здебільшого тамільської походження і утворюють 9% населення країни. Тим не менш, тамільська мова в Сінгапурі має офіційний статус, нарівні з китайською, малайською та англійською. Сінгапур — одна з трьох країн у світі, де тамільська має офіційний статус, інші — Індія і Шрі Ланка. Разом з тим, лише 3,1% населення країни спілкуються вдома тамільською. Серед індійського населення країни це число сягає 38,8%, що все-таки менше ніч частка тамілів^[7]. Це можна пояснити тим, що нині для багатьох сінгапурців першою мовою стає англійська.

Від 1838 до 1917 року близько півмільйона індійців були вивезені з Британської Індії на Карибські острови як робоча сила. Загальна їх чисельність на сьогодні сягає 2 мільйонів, головним чином — вихідці з північної частини Індії. Попит на робочу силу виник після скасування рабства в 1830 році й через неможливість залучити працівників з Європи. Проблему було вирішено залученням дешевої робочої сили з Азії (Індії та Китаю). Роботі за контрактом у Новому Світі сприяв і уряд Індії. Однак більшість індійців, що підписали подібний контракт, зробили це сподіваючись повернутися до Індії з плодами своєї праці, а не з наміром мігрувати. Повернення було утруднене багатьма причинами.

Від 1845 до 1917 року на Ямайку вивезено понад 36 тис. працівників за контрактом, дві третини з них залишилися на острові. Сьогодні більшість ямайських індійців вважають рідною мовою англійську, багато з них також прийняли християнство або зовсім втратили зв'язок із рідною культурою.

Індійці — найбільша етнічна група в Гаяні (43,45% від усього населення), Суринамі та Тринідаді і Тобаго (40,3%). Згодом, багато карибських індійців мігрували до США, Канади, Нідерландів і країн Латинської Америки.

У США індійці становлять третю за чисельністю групу серед азійського населення країни, після китайців і філіппінців. Індійці — найбільш швидкозростаюча діаспора країни з рівнем приросту — 53%.

Найбільша індійська діаспора Європи проживає у Великій Британії. Чисельність індійського населення в континентальній Європі порівняно мала. Наприклад, у Франції за даними на 2000 рік проживало лише 65000 індійців, велика частина з яких прибула із заморських департаментів і колишніх колоній країни зі значним індійським населенням. На той же 2000 рік у Німеччині проживало близько 40000 громадян країни індійського походження і майже таке ж число індійських громадян. Багато німецьких індійців прибули до країни в 1950-60-х роках щоб здобувати освіту, проте не повернулися на батьківщину. Сьогоднішніх мігрантів до країн Європи та Північної Америки привертає головним чином попит на ІТ-спеціалістів на ринку ПЗ. Для індійське населення цих країн також характерний високий рівень освіти як порівняти з іншими етнічними групами.

Індія традиційно мала тісні торговельні зв'язки з країнами Близького Сходу. Від XV століття індійські торговці займають важливу позицію в Маскаті, головним чином це вихідці з Кача і Сінда, багато з яких влаштувалися в Омані. Оманські індійці утворюють діаспору 450 тис. осіб, що становить 14% від усього населення країни.

Економічні можливості країн затоки після нафтового буму також привабили велику кількість індійців. Наприклад, в ОАЕ вихідці з Індії налічують 1,5 — 2 млн осіб, або 30 — 40% від усього населення країни (при цьому корінні араби ОАЕ становлять лише 20%). Разом з тим, на 1999 рік чисельність індійців сягала лише 750 тис. осіб, а на 1975–170 тис. Приблизно половина населення ОАЕ спілкується або розуміє мову хінді/урду, це також можна пояснити присутністю тут значною пакистанської громади. Практично все індійське населення зосереджене в трьох містах: Абу-Дабі, Дубай і Шарджа. Існує також нелегальна імміграція індійців до ОАЕ.

Перші індійські поселенці прибули до Нової Зеландії наприкінці XIX століття. Головним чином вони походили з регіонів Пенджаб і Гуджарату й були здебільшого вуличними торговцями, розношувальниками та прислугою. 1920 року уряд країни серйозно обмежив імміграцію. Тоді в країні проживали близько 2 тисяч осіб індійського походження. У наступних роках також існувала дискримінація індійців і поширення забобонів проти азійського населення країни. Аж до 1980-х років понад 90% новозеландських індійців простежували своє коріння з Гуджарату, більша їх частина була індуїстами. Друга за чисельністю група (близько 6%) була пенджабського походження і сповідувала головним чином сикхізм. У наступних роках помітну частку стали також становити фіджі-індійці. За даними на 1981 рік, близько 46% індійців цього регіону народилися в Новій Зеландії, 31% — в Індії, 13% — на Фіджі і 10% — в інших країнах. До 2001 року частка індійців, що народилися в Новій Зеландії, різко скоротилася до 28,6%, разом з тим частка народжених на Фіджі збільшилася до 31,3%. За підсумками перепису 2006 року, понад 97 тис. новозеландців ідентифікували себе як «індієць», крім того близько 5,6 тис. осіб як «фіджі-індієць». За підсумками того ж перепису, 43344 особи народилися в Індії.

В Австралії індійці почали селитися від 1860-х років, головним чином пенджабського походження. На сьогодні це діаспора, яка в країні зростає найшвидше, вона становить понад 400 тис. осіб^[8].

Фіджійських індійців доставили на острови коли Фіджі були колонією, для роботи на плантаціях цукрової тростини. Нині їх чисельність сягає 314 тис., що становить 37,6% від усього населення країни. Попри серйозні зміни в мові (фіджійська гінді), загалом вони зберегли свою самобутню культуру. У 1980-х роках, під час низки державних переворотів, багато індійців вирішили покинути країну.

• Китайська діаспора
• Корейська діаспора
• Пакистанська діаспора

• Ministry of Overseas Indian Affairs 
• indians-abroad.com
• Праваси Бхаратия Дивас
• www.overseasindian.in [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• Indians in New Zealand
• New Zealand Indian Central Association [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.]
• Tamil organization in the U.S. [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• American Telugu Association [Архівовано 26 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Telugu Association of North America [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Asians in Africa
• A Network of Indians in Malaysia
• Malaysian Indian Community

Шаблон:Етнічні діаспори