PROFILPELAJAR.COM

Ільїн Іван Олександрович
Ільїн Іван Олександрович
Народився	28 березня (9 квітня) 1883 ; Москва, Російська імперія
Помер	21 грудня 1954 (71 рік) ; Цоллікон, Швейцарія
Поховання	Донський монастир
Країна	Російська імперія; Російська республіка; РРФСР; Веймарська республіка; Третій Райх; Швейцарія
Діяльність	філософ, письменник, викладач університету, публіцист
Галузь	філософія і правознавство
Alma mater	МДУ
Науковий ступінь	доктор філософії і доктор наук[d]
Вчителі	Новгородцев Павло Іванович
Відомі учні	Ахманов Олександр Сергійовичd
Знання мов	російська і німецька
Заклад	МДУ, Імператорський Московський університетd і Російський науковий інститут (Берлін)
Мати	Ekaterina Ilyinad
Автограф
	Роботи у Вікіджерелах; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

Ільїн Іван Олександрович (1883–1954) — російський філософ, письменник, публіцист. Народився у Москві, Російська імперія. Після більшовицького перевороту 1917 року емігрував із Росії. Ідеолог Російської загальновійськової спілки. Гегельянець, один з ідеологів російського месіанства, білого руху Росії та фашизму^[4]^[5]^[6], критик комунізму й колективного Заходу^[6]. Помер у Швейцарії. Справив вплив на світогляд російських правих мислителів і політиків, зокрема Олександра Солженіцина. Часто цитувався Володимиром Путіним^[7]^[8]. Президент Путін захоплюється творчістю Івана Ільїна, який, відповідно до оцінок експертів, є прихильником та ідеологом російського фашизму.^[9]^[10]^[11]^[12]^[13]^[14]

Цитати

Неприйнятність демократії для Росії

..Механическое, количественное и формальное понимание государства, которое осуществляется в западных демократиях, не есть ни единственно-возможное, ни верное. Напротив: оно таит в себе величайшие опасности; оно не блюдет органическую природу государства; оно не единит граждан в Общем… Поэтому такая форма “государственности” и “демократии” не обещает России ничего доброго и не подлежит ни заимствованию, ни воспроизведению. России нужно иное, новое, качественное и зиждительное…Грядущей России предстоит найти для себя – свою, особую, оригинальную государственную форму, такое сочетание из “учреждения” и “корпорации”, которое соответствовало бы русским национальным историческим данным… Перед лицом такой творческой задачи призывы к формальной демократии остаются наивными, легкомысленными и безответственными^[15]. Спасти Россию сможет только полновластный глава государства, вокруг которого мы сможем творчески объединиться, забыв все и помня одну Россию, не предрешая той окончательной государственной формы, в которой Россия сможет в дальнейшем жить и крепнуть.^[16]

Фашизм

рос. Фашизм возник как реакция на большевизм, как концентрация государственно-охранительных сил направо. Во время наступления левого хаоса и левого тоталитаризма - это было явлением здоровым, необходимым и неизбежным. Такая концентрация будет осуществляться и впредь, даже в самых демократических государствах: в час национальной опасности здоровые силы народа будут всегда концентрироваться в направлении охранительно-диктаториальном. Так было в древнем Риме, так бывало в новой Европе, так будет и впредь... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима "фашистским". Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их.^[5]

Україна

рос. Украина признается наиболее угрожаемою частью России в смысле отделения и завоевания. Украинский сепаратизм есть явление искусственное, лишенное реальных оснований. Он возник из честолюбия вожаков и международной завоевательной интриги.
Отделившись, это государство предает само себя на завоевание и разграбление иностранцам. Малороссия и Великороссия связаны воедино верой, племенем, исторической судьбой, географическим положением, хозяйством, культурой и политикой. Иностранцы, подготовляющие расчленение, должны помнить, что они объявляют этим всей России вековую борьбу. Не будет мира и хозяйственного расцвета на востоке при таком расчленении. Россия превратится в источник гражданских и международных войн на века. Расчленяющая держава станет ненавистнейшим из врагов национальной России. В борьбе с нею будут пущены в ход все союзы и всякие средства... Национальная Россия не ищет ничьей погибели, но она сумеет ответить своевременно на всякую попытку расчленения и будет бороться до конца. Всякой державе выгодней иметь Россию другом, а не врагом. История еще не сказала своего последнего слова^[17]

Примітки

↑ ^а ^б ^в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ https://www.businesslive.co.za/bd/opinion/letters/2022-03-24-letter-drawn-to-putins-flame/
↑ Иван ИЛЬИН. НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМ. НОВЫЙ ДУХ («Возрождение» (Париж), 17 мая 1933). Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
↑ ^а ^б Иван ИЛЬИН. О ФАШИЗМЕ [1948]. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
↑ ^а ^б Timothy Snyder: The Ancient is the Modern. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 9 червня 2016.
↑ Послание Президента России Путина В. В. Федеральному Собранию Российской Федерации 10 мая 2006 года. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 10 вересня 2009.
↑ Путин процитировал слова русского философа Ивана Ильина. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 19 березня 2022.
↑ Мансур Міровалев. Хто зробив Володю фашистом. Філософ, на якого молиться Путін
↑ Улюблений філософ Путіна
↑ Лариса Якубова. Іван Ільїн. Патріарх російського фашизму
↑ Как теоретик русского фашизма стал идеологом путинского режима(рос.)
↑ Великодній наступ Росії. Як Путін намагається виправдати війну та смерть. Автор статті Тімоті Снайдер. Американський історик, професор Єльського університету, спеціаліст з історії Східної Європи
↑ Дмитро Вишневецький.Американський історик Снайдер про расове підґрунтя путінської війни та спробу формування «здоровішого» російського народу
↑ Ильин, Иван (2017). Национальная Россия : наши задачи. Алгоритм.
↑ Ильин, Иван. За национальную Россию. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
↑ Иван Александрович Ильин. «Основы борьбы за национальную Россию». 1938.

Джерела

Праці

В электронной библиотеке Одинцовского благочиния [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]
Сайт МГУ «Наследие русского философа И. А. Ильина» [Архівовано 25 серпня 2016 у Wayback Machine.]
Книги и статьи И. Ильина в библиотеке Гумер [Архівовано 30 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Звёзды русской культуры в Интернете [Архівовано 8 червня 2016 у Wayback Machine.]
Библиотека думающего о России [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
И. А. Ильин о необходимости противодействия агентуре МГБ-КГБ (из серии статей для чинов РОВСа, написанных в 1948—1954 гг.)
Иван Ильин. «О грядущей России». [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] ^lib.ru Избранные статьи. под ред. Н. П. Полторацкого. Изд. Св.-Троицкого Монастыря и Корпорации Телекс Джорданвилл, Н.-Й. США, 1991. //М.: Воениздат, 1993. — 368 с.
О сопротивлении злу силой ^{[недоступне посилання — історія]}
И. Ильин «Основы государственного устройства», «Проект Основного Закона России» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
И. Ильин «О России. Три речи», «Что сулит миру расчленение России», «О грядущей России», «Какие же выборы нужны России?», «О монархии и республике», «О сопротивлении злу силою» [Архівовано 23 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Німецькою

Kommunismus oder Privateigentum? Berlin: Verlagsanstalt d. Deutschen Hausbesitzes, 1929.
Wider die Gottlosigkeit. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
Die Ziele und die Hoffnungen; Die Arbeitsmethoden; Das System des Terrors; Kommunismus als Beamtenherrschaft; Das Schicksal des russischen Bauern; Die Lage der Arbeiter // Welt vor dem Abgrund. Politik, Wirtschaft und Kultur im kommunistischen Staate. Berlin: Eckart-Verl., 1931. S. 15-34, 35-53, 99-118, 119—142, 183—218, 371—400.
Gift — Geist und Wesen des Bolschewismus. Berlin: Eckart-Verl., 1931.
(mit A. Ehrt als J. Schweikert) Entfesselung der Unterwelt. Berlin: Eckart-Verl., 1932.
Was hat das Martyrium der Kirche in Sowjet-Rußland den Kirchen der anderen Welt zu sagen? Neukirchen: Stursberg, 1936.
Der Angriff auf die christliche Ostkirche. Neukirchen: Stursberg, 1937.
Das Martyrium der Kirche in Rußland. Neukirchen: Stursberg, 1937.
Ich schaue ins Leben. Berlin: Furche-Verl., 1938.
Wesen und Eigenart der russischen Kultur. Zürich: Aehren Verl., 1942.
Die ewigen Grundlagen des Lebens. Zürich: Aehren Verl., 1943.
Das verschollene Herz. Bern: Haupt, 1943.
Blick in die Ferne. Affoltern am Albis: Aehren Verl., [1945].
Die Philosophie Hegels als kontemplative Gotteslehre. Bern: Francke, 1946.

Біографія

Мельничук О. С. Право і держава в концепції правосвідомості І. О. Ільїна: Моногр. — О.: Фенікс, 2008. — 178 с.
Томсинов В. А. Мыслитель с поющим сердцем. Иван Александрович Ильин: русский идеолог эпохи революций. М.: Зерцало-М, 2012. — 102 с. (серия «Великие русские люди»).
Тімоті Стайдер. Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка / перекл. з англ. Г. Герасим. — Львів: Човен, 2020. — 392 с. (С. 25-26)
Иван Александрович Ильин, видеофильм
Биография Ильина Ивана Александровича^{[недоступне посилання з лютого 2019]}