Іджева́н (вірм.Իջևան) — місто на північному сході Вірменії, адміністративний центр марзу (області) Тавуш. Діяв найбільший у Закавказзі килимоткацький комбінат.
Розташований у підніжжя Іджеванського хребта і хребта Нальтекет на обох берегах гірської річки Агстев. Зі сходу до міста підступають відроги Міапорських гір, із заходу — хребта Гугарац. Це — гори з м'якими обрисами, суцільно вкриті лісами. Частина міста розташована на схилах цих гір, інша — в достатньо рівній долині річки Агстев. На цій долині проходив один із древніх торговельних шляхів Вірменії і Закавказзя. Іджеван розташовується в тому місці, де Агстев виходить з ущелини і стає спокійною. Наприкінці весни і на початку літа Агстев виходить з берегів, часто змінюючи русло, інколи завдаючи значні руйнування. Під час зливових дощів річка за кілька хвилин перетворюється на бурхливий і небезпечний потік. Так було, наприклад, у 1931, 1933, 1940 роках: потік виривав з корінням вікові дерева, котив величезні уламки скельної породи діаметром до 4—5 м. Був навіть випадок, коли незначна річка, що розбушувалися, розбила і знесла залізний міст.
Харчова промисловість раніше була представлена в місті сироробним заводом, який випускав сир, масло, морозиво, кисломолочні продукти. В Іджеванському районі було розвинене плодівництво і частково виноградарство. Крім того, ліси багаті дикорослими плодовими деревами: грушею, яблунею, черешнею, кизилом, аличею, мушмулою. Тому в Іджевані збудували консервний завод, який, однак зруйнували.
У місті працювали механічний завод, килимоткацький та бентонітові комбінати, які також нині перебувають у неробочому стані. Іджеванський килимоткацький комбінат був найбільшим у Закавказзі і третім — в Радянському Союзі.[1] Єдині підприємства, які ще продовжують діяльність — це деревообробний та виноробний заводи.
Поблизу Іджевану і Діліжану функціонує понад 20 джерел мінеральної води і кожен рік тут випускають 15—20 мільйонів пляшок мінеральної води.
Корисні копалини
В околицях міста є досить велика кількість корисних копалин. Тут є родовища мармуру, вапняку, доломіту, глини, агату.
Клімат
Клімат тут тепліший і м'якший, ніж у Діліжані. Середньорічна температура — близько 10 °C. Сильні морози трапляються рідко, середня температура січня — 0 °C. Сніг випадає щороку, але стійкий покрив утворюється раз на кілька років. Літо — тепле: середня температура серпня близько 23 °C, опадів випадає до 563 мм на рік.
Історія
Засновано у XVIII столітті. Через околиці сучасного Іджевану проходила велика дорога торгових караванів, на якій був заїжджий двір — ночівля, вірменською «Іджеван». Дослідження показали, що древній Іджеван розташовувався на 10 км південніше від сучасного міста, на лівому березі річки Агстев, де й донині збереглися залишки стародавньої лазні.
Близько 1604—1605 рр. населення старого Іджевану було частково вирізано, частково викрадено під час перського набігу[1]. Наприкінці XVIII століття жителі околиць засновують нове поселення на місці сучасного міста, населення якого починає поступово поповнюватися за рахунок переселенців з Карабаху і кількох сіл Єреванського ханства.
29 листопада1920 року Іджеван був зайнятий вірменськими більшовиками за допомогою сил Радянського Азербайджану та 11-ї Червоної Армії. Офіційно було проголошено, що в Іджевані відбулося повстання трудящих проти дашнакського уряду, у результаті якого створено революційний комітет, який звернувся за допомогою до «братської» Радянської Росії. У будинку, де містився революційний комітет, у радянські часи облаштували історико-революційний музей. Там в окремому ящику зберігався телеграфний апарат, на якому була передана телеграма голови ревкому Вірменії С. Касьяна Леніну про встановлення у Вірменії Радянської влади. У Кривого мосту через Агстев, по якому до міста вступила 11-та Червона армія, потім була побудована гідроелектростанція.
У 1958 році Іджеван став селищем міського типу, в 1961-му — містом, а в 1970-му — містом республіканського підпорядкування. У 1964 році в Іджеван було проведено природний газ.
Культура
Північний схід республіки, зокрема Іджеванській район, здавна славився своїми майстрами-килимарями: виткані ними килими «Карпет», «хурджини» виділяються соковитими фарбами і тонкістю малюнка. У Державному історичному музеї Вірменії експоновані прекрасні зразки старовинних іджеванських килимів. У місті діє історико-етнографічний музей.
Нікол Пашинян (нар.1975) — вірменський журналіст, редактор, громадсько-політичний та державний діяч, лідер Вірменської революції 2018 року, Прем'єр-міністр країни.
Примітки
↑ абСловник топонімів Вірменії та прилеглих областей («Հայաստանի և հարակից շրջանների համառոտ տեղանունների բառարան»). Том 2. 1988 рік.(вірм.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іджеван
