Модель K1000 випустили 1976 року як проміжну між K-серією та новою мініатюрною M-серією. Камера мала таку популярність, що коли Pentax згодом оголошували про намір вилучити K1000 зі своєї лінійки, вони щоразу наражалися на спротив поціновувачів. Остаточно модель зняли аж 1997 року — це 21 рік виробництва, що є одним із найдовших виробничих циклів серед плівкових фотоапаратів[4][5].
У K1000 використали новий байонет Asahi «K», на відміну від попередніх моделей Spotmatics із гвинтовим кріпленням M42. Від моделі Pentax ME, яка вийшла у той самий час і мала вимірювання з пріоритетом діафрагми, модель K1000 відрізнялася тим, що була повністю ручною[3].
Фактично існує три версії K1000:
оригінальна модель японського виробництва (1975—1978 рр.), на звороті є напис «Asahi Opt. Co., Japan».
трохи змінена модель гонконзького виробництва (1978—1990 рр.), на звороті — «Asahi Opt. Co.».
модель китайської збірки (1990—1997 рр.), ця версія — з дешевших матеріалів; основна відмінність полягала в тому, що металевий корпус замінили на пластиковий, а це знизило вагу до 525 грам; напис «Asahi Opt. Co.» відсутній[6][7][5].
1994 року вийшла лімітована серія К1000 Anniversary (всього 300 штук) для італійського ринку — з нагоди святкування 35-річчя партнерства з API-Pentax. Це спеціальне видання камери прикрасили особливою печаткою з номером. Презентаційна коробка також містила репродукцію срібного флорина — монети, яка була в обігу у Флоренції ще 1252 року. Камеру можна побачити в колекції музею Pentax у місті Масіко, Японія[2].
У 2004 році британський фешн-фотограф Тім Вокер у своїй роботі «Лілі Коул і гігантська камера» зобразив саме Pentax K1000. Для знімка створили велетенський макет камери, лише замінили назву Pentax. Фотографія зберігається в музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, проте зараз не є частиною експозиції[10].
