PROFILPELAJAR.COM

Lixinae

Lixus iridis Olivier,1807

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Підцарство:	Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип:	Членистоногі (Arthropoda)
Клас:	Комахи (Insecta)
Підклас:	Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас:	Новокрилі (Neoptera)
Надряд:	Голометабола (Holometabola)
Ряд:	Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд:	Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина:	Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина:	Довгоносики (Curculionidae)
Підродина:	Lixinae Schönherr, 1823^[1]

Триби

Cleonini
Lixini
Rhinocyllini

Синоніми

Cleoninae Reitter, 1912

Посилання

Вікісховище:	Lixinae
Віківиди:	Cleonini
NCBI:	122885
Fossilworks:	207259

Лікси́ни (Lixinae) — підродина жуків родини довгоносиків.

Зовнішній вигляд

Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки^[2]:

вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.

Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо^[3].

Спосіб життя

Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:

різофаги — преімагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
каулофаги — преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
антофаги — преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях^[4].

Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин — гал^[5]. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням^[6]. Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі^[7], вплив хижаків набагато менш відчутний^[8].

Географічне поширення

Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20)^[9]. В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ»^[10]. На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини^[11]. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України^[12].

Походження

Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення^[13]^[14].

Значення у природі та житті людини

В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.

Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням^[15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.

Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.

Класифікація

Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на три триби: Cleonini, Lixini та Rhinocyllini: ^[16]^[17]:

Cleonini

Lixini

Rhinocyllini

Bangasternus
Rhinocyllus

Примітки

↑ http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.$c164462;view=1up;seq=588
↑ Определитель насекомых Европейской части СССР, т. 2, с. 493. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/Part_vol2pp485-621.pdf [Архівовано 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
↑ Фотогалерею ліксин дивись на UkrBIN — національному порталі з біорізноманіття України — http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=22370^{[недоступне посилання з червня 2019]}
↑ Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений. (Coleoptera, Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. Бюллетень, т. 4, вып. 1, с. 87-91.http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_plant_organs_2008.pdf
↑ Воловник С. В. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи // Зоологический журнал, 2010, том 89, № 7, с. 828–833.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf13.htm
↑ Gültekin L. Hibernation places and behavior of some weevil species (Coleoptera: Curculionidae) //Caucasian Entomological Bull., 2008, v. 4, № 2, p. 209–213
↑ Volovnik S.V. On parasites and predators of Cleoninae weevils (Col. Curculionidae) in Ukrainian steppe // Anz. Schadlingskde., Pflanzenschutz, Umweltschutz, 1994, Bd. 67, H. 4, S. 77-79. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf18.htm [Архівовано 24 лютого 2019 у Wayback Machine.]
↑ Воловник С. В. Биоценотические связи долгоносиков-ликсин (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) и зоофагов // Кавказский энтомологический бюллетень, 2011, т. 7, вып. 2, с. 163–167/. http://www.zin.ru/ANIMALIA/Coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_2011.pdf [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]
↑ За Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 24, зі змінами
↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43/. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
↑ Воловник С. В. Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curculionidae) // Вестник зоологии, 1984. № 4, с. 46-49. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf17.htm [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 14 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 22-24, 29-30
↑ Volovnik S.V. On phylogenetic inertia: a case of Lixinae weevils // Annales de la Société entomologique de France (N.S.): International Journal of Entomology, 2013, 49:3, 240–241
↑ Долин В. Г., Стовбчатый В. Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104—112
↑ Bouchard P, Bousquet Y, Davies AE, Alonso-Zarazaga MA, Lawrence JF, Lyal CH, Newton AF, Reid CA, Schmitt M, Slipiński SA, Smith AB (April 2011). Family-group names in Coleoptera (Insecta). ZooKeys (88): 1—972. doi:10.3897/zookeys.88.807. PMC 3088472. PMID 21594053.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
↑ Alonso-Zarazaga, M.A.; Lyal, C.H.C. (1999). A world catalogue of families and genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera) (excepting Scolytidae and Platypodidae) (PDF). Barcelona: Entomopraxis. ISBN 978-8460599944. Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.