Цей курултай відбувся вдруге в історії, вперше і востаннє за часів Радянського Союзу. Ним було визначено курс на національно-державне самовизначення кримських татар в умовах боротьби за повернення на історичну Батьківщину після депортації 1944 року.
Передумови
Кримські татари здавна проживали на території Кримського півострова. Вони сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що приходили на цю територію у різні історичні епохи. Державницька традиція кримськотатарського народу була перервана в 1783-84 роках Російською імперією. Однак, у 1905 р. відбувся з'їзд представників мусульман Криму, на якому було створено Мусульманський виконавчий комітет. Він прагнув встановлення культурної автономії та сприяв збереженню культурної ідентичності громади. У липні 1917 р. національною інтелігенцією була створена політична партія «Міллі Фірка». Українська Центральна Рада визнала основним суб'єктом самовизначення в Криму саме кримськотатарський народ. 26 листопада 1917 р. був скликаний національний з'їзд кримських татар — Курултай (перший), куди було обрано 76 делегатів. Серед делегатів були 4 жінки. Вже 13 грудня 1917 р. Курултай проголосив утворення Кримської народної Республіки та прийняв її Конституцію. Наприкінці січня 1918 року більшовики захопили увесь Крим, оголосили про розпуск Курултаю і Ради народних представників та влаштували на півострові масовий терор. В листопаді 1920 р. на півострові була остаточно утверджена більшовицька влада.
Найбільшою трагедією для кримських татар в ХХ ст. стала їх примусова депортація в 1944 році. Одразу після депортації організовується рух за повернення до Криму. Реально процес вирішення «кримськотатарського питання» почався лише в 1989 р. з ухваленням Декларації Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів, що стали жертвою насильного переселення, та забезпечення їх прав»[1]. Цей документ передбачав повну політичну реабілітацію кримськотатарського народу й скасування нормативних актів репресивного та дискримінаційного характеру, визнавав законним правом кримськотатарського народу повернення до Криму, відтворення автономії Криму як багатонаціонального утворення, здійснення перегляду справ, порушених за участь у кримськотатарському русі тощо. Після цього активно розпочався процес повернення[2].
Кримськотатарська маніфестація в Ташкентській області. 1988 р.
В середині 1980-х у зв'язку з демократичними перетвореннями в СРСР відкрилися можливості для активізації національного руху кримських татар через нові організаційні форми. Так, протягом 1987-89 рр. були проведені п'ять Всесоюзних нарад представників ініціативних груп, які влада — незважаючи на різні форми репресій — не змогла придушити[3].
8 березня 1990 року на засіданні Центральної Ради ОКНР утворили робочу групу для вивчення можливості проведення Курултаю. 23 вересня відбулись установчі збори Організаційного комітету з підготовки Курултаю, до яких увійшли 36 осіб на чолі з головою Сєрвєром Омеровим. Була визначена структура оргкомітету (Центральна виборча комісія, редакційна комісія та організаційне бюро). Оргкомітет затвердив «Положення про організацію виборів делегатів на з'їзд кримськотатарського народу» та ін. підготовчі документи.
З жовтня 1990 по травень 1991 року проводили виборчу кампанію, у тому числі в Криму, Херсонській області, Узбекистані, Таджикистані, Москві, Краснодарському краї. Переважна більшість кримських татар підтримали ідею проведення з'їзду[K 2].
30 травня 1991 року кількасот кримських татар провели в Сімферополі демонстрацію протесту перед будівлею Ради міністрів Криму, що змусило владу видати офіційний дозвіл на проведення курултаю, але з пересторогою не ухвалювати рішень про створення «паралельних структур влади». (Однак, радянська влада все ж перешкодила прибуттю великої групи киримли з Туреччини[6]).
Вибори делегатів відбувались з приблизного розрахунку «один делегат від 1000 осіб», забезпечуючи представників практично від усіх регіонів, де мешкали кримські татари. Делегатами курултаю обрали 255 осіб:
з Криму — 129
з Узбекистану — 88
з РРФСР — 16
з України (крім Криму) — 9
з Киргизстану — 4
з Таджикистану — 3
з Литви — 3
з Латвії — 1
з Казахстану — 1
з Сухумі — 1.
Враховуючи норму «один делегат від 1000 осіб», а також наявність представників практично від усіх регіонів, де мешкали кримські татари, Курултай у такому складі мав право вирішувати поставлені перед ним завдання і обрати єдиний повноважний представницький орган кримськотатарського народу[5].
Метою скликання Курултаю було названо об'єднання всіх інтелектуальних, духовних, економічних сил народу для якнайшвидшого вирішення проблем, перш за все — повернення на Батьківщину і відновлення своєї державності. Основним завданням Курултаю стало визначення шляхів вирішення національних проблем і вибори постійного органу Меджлісу[3].
Перебіг і рішення Курултаю
Колишній Палац профспілок у Сімферополі — місце проведення Курултаю
Другий Курултай відкрився 26 червня1991 року в Сімферополі в місцевому Палаці профспілок. Поступ і результати заходу були прокоментовані та висвітлені центральними, українськими і турецькими ЗМІ[7].
Робота Курултаю проходила сесійно.
Перше засідання Курултаю відкрив голова Оргкомітету Сервер Омеров. Після виконання гімну «Ант еткенмен» і благословення імама зі словами привітання до делегатів звернувся найстарший учасник національного руху, 94-річний Мустафа Халілов[5].
Сесія обрала вищий повноважний представницький орган кримськотатарського народу — Меджліс у складі 33 осіб та Ревізійну комісію Курултаю у складі 7 осіб. Головою Меджлісу кримськотатарського народу був обраний Мустафа Джемілєв, його заступником — Рефат Чубаров. Головою Ревізійної комісії затверджений Ремзі Аблаєв.
У роботі другої сесії, що проходила 27-31 липня 1993 року в Сімферополі, взяли участь 226 делегатів Курултаю, обраних від усіх місць проживання кримських татар на території колишнього СРСР. У залі сесії були присутні також численні гості, акредитовані в Києві дипломати деяких держав, представники кримськотатарської діаспори в Туреччині, Румунії, США, Німеччині, Великій Британії. Загальна кількість зарубіжних гостей склала більше 120. В якості офіційного представника Києва був присутній співробітник апарату Міністерства національностей і міграції України; адміністрація Криму була представлена консультантами ВР Криму; був присутній також представник ВМС України в Севастополі.
Третя сесія II Курултаю була скликана за рішенням Меджлісу для вироблення загальнонаціональної позиції з питання участі чи неучасті в майбутніх виборах нового складу Верховної Ради і президента Криму. В роботі сесії, що проходила 27-29 листопада 1993 р. в Сімферополі, взяли участь 192 делегата та запрошені особи.
Делегати сформували список 30 претендентів на кандидатів у депутати, який був винесений на таємне голосування. На сесії також сформулювали умови, при дотриманні яких вважається можливим участь кримських татар у виборах президента Криму.
Таким чином, сесією були прийняті документи:
Постанова «Про участь у виборах Верховної Ради Криму»
Внаслідок реалізації ухвалених зібранням рішень, кримськими татарами на півострові почали організовуватись місцеві органи національного самоуправління — районні, міські та інші меджліси. Взаємодіючи з місцевими органами державної влади, вони були призначені співпрацювати з органами державної влади задля захисту інтересів свого народу. Протягом 1991-92 рр. такі меджліси були обрані на території 290 місцевих рад Криму[3].
Після швидкого розвалу СРСР Україна як незалежна держава отримала проблеми, пов'язані з поверненням та влаштуванням кримськотатарського та інших депортованих народів. У цьому напрямку дещо було зроблено — утворено понад 300 селищ репатріантів, з'явився інженерно-педагогічний університет, який став осередком національних кадрів, національні школи та дитячі садки, кримськотатарські бібліотеки, театр, державні ансамблі[9].
«Проведений через 72 роки національний з'їзд найкращих представників народу став символічним проявом перемоги національного руху»[10], однак безпосередньо у вирі подій прорадянська кримська влада негативно поставилася до перших рішень Курултаю. 29 липня 1991 Верховна Рада Кримської АРСР постановила вважати прийняті Курултаєм рішення про проголошення Криму національною територією кримськотатарського народу, а також спробу створення паралельних структур влади і управління, незаконними, такими, що суперечать Конституціям УРСР, СРСР, чинному законодавству. Верховна Рада Криму відмовила у правомірності Меджлісу та іншим органам кримських татар[11]. Меджліс відповів Раді тим самим[6].
Взаємини між кримськими татарами і регіональною владою послідовно загострювалися: так, 2 серпня 1991, у відповідь на самозахоплення кримськими татарами землі у смт. Молодіжне, відповідні органи просто знесли 200 їхніх будинків; 16 серпня міліція зруйнувала фундамент мечеті, яку хотіли спорудити там само[6].
Міністерство юстиції СРСР, Комітет конституційного нагляду СРСР, а також Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського державного будівництва та законодавства надали свій «Висновок», з якого вбачається, що мета створення в Криму «держави кримськотатарського народу» веде до обмеження прав громадян інших національностей, які проживають в Криму, не враховує сформовані на півострові реалії (адже за останнім переписом кримських татар на півострові було близько 4 %)[11].
У період загальної визначеності в питанні адміністративно-територіального статусу Криму українська влада проводила політику невизнання Меджлісу кримських татар як нелегалізованої організації[12][13]. Така ситуація зберігалася до російської анексії Криму, коли парламент прийняв окрему заяву, згідно з якою Україна визнає Курултай як вищий представницький орган кримськотатарського народу та Меджліс як його виконавчий орган[14].
За словами Мустафи Джемілєва, Курултай проголосив курс на «трансформацію існуючого колоніального режиму ненасильницькими формами боротьби в демократичну систему, яка гарантує дотримання прав як корінних народів Криму, так і некорінного населення». Це, в свою чергу, актуалізувало курс на політичну інтеграцію кримськотатарської еліти до регіональної та загальнодержавної влади[6].
.jpg)
