PROFILPELAJAR.COM

Кримськотата́рський фолькло́р (крим. Qırımtatar folklorı) — усна народна творчість кримських татар, невід'ємна складова національної культури цього народу, є цінним джерелом народних традицій і кримськотатарської мови; має власну жанрову специфіку, історію запису та дослідження.

У фольклорі кримських татар зустрічаються персонажі загально-тюркського епосу, сюжети й герої, характерні для мусульманських народів, середньовічного християнського населення Криму. Також і власне кримськотатарській фольклорній традиції притаманна регіоналізація, зокрема, наприклад, відмінності у темах і жанрах фольклору татар-степняків (ногаїв), кримців-горян і прибережних кримців.

Жанрова специфіка

Кримськотатарський фольклор представлений багатьма жанрами народної прози та поезії. Подеколи фольклорні твори виконують під музичний акомпанемент, зокрема дестани.

Найдавнішими, пов'язаним подеколи з язичницькими (доісламськими) часами, у фольклорі кримців є спільні для багатьох тюрків побажання на краще (алгъыш) і прокляття (къаргъыш), які по суті є зразками народної мови, що також нерідко пов'язані з давніми міфологічними уявленнями, традиціями й обрядами (практична сторона фольклору).

Історично первинним, таким, що сягає Середньовіччя, жанром фольклору кримських татар є епос (дестан) — героїчні оповіді (різновид народної поезії) Чорабатыр, Кёр оглу, де оспівано подвиги богатирів, які захищали інтереси простого народу; також є епоси, де відображено лірико-романтичну тематику (Таир ве Зоре). Кримськотатарський епос, зокрема, Кёр оглу знаходить прямі паралелі з усною творчістю близьких тюркських народів.

Жанрами усної прози кримців є казки (масаллар) і легенди (эфсане), а також народні анекдоти (лятифелер).

Як і у фольклорі інших народів світу, кримськотатарські народні казки, почасти умовно, поділяються на:

тваринний епос (айванлар акъкъында);
чарівні казки (тылсымлы масаллар);
соціально-побутові історії (ичтимаий-турмуш);
кумулятивні казки (кумулятив масаллар).

Популярним, але достатньо пізнішим жанром усної прози кримців є легенди, найчастіше інспіровані до створення народною уявою багатою і мальовничою природою Криму (гори, скелі, провалля, ущелини, річки). Окремо виділяються історичні легенди, в яких ідеться про події або осіб минулого, закарбовані в народній пам'яті (серед таких легенди про кримського месника і поборника простих людей Аліма).

Сюжети кримськотатарських народних анекдотів є як міжнародними, так і досить специфічними, пов'язаними з життям та історичними реаліями народу. Найбільше анекдотів, часто зі спільними сюжетами, згруповані у цикли навколо типових фольклорних персонажів — одного з найпопулярніших у світі Ходжі Насреддіна, а також суто киримли Ахмет-Ахая.

Дрібні жанри кримськотатарського фольклору — прислів'я та приказки (аталар сёзлери ве айтымлар, буквально «слова батьків»), загадки (тапмаджалар) і скоромовки (тез айтувлар) є часто зразками народної поезії, а не прози (перші 2 жанри), представляють собою відточені і досконалі зразки народного мовлення (всі з названих, включаючи скоромовки). Також нерідко ці жанри, вкупі з народними анекдотами, а також жартівливими піснями і частівками представляють сміхову культуру кримців (народний гумор).

Частівки кримських татар:

у степових киримли — чынъ, виконували молоді люди без музичного супроводу;
у киримли-горян — мане, виконувались одиночно або в групі, часто під акомпанемент.

Ногайські беїти (ногъай бейитлери) — віршована форма, двовірш; найчастіше ліричні, відображували різні сторони життя та побуту людей; були найбільше поширені в кочових кримців-степняків (ногаїв).

Кримськотатарські народні пісні (халкъ йырлары) можна поділити на групи:

побутові — їх найбільше, і сюди відносяться ліричні, трудові й професійні (зокрема, як окремі види пастуші, рибальські тощо пісні), жартівливі;
святкові й родинні — обрядова календарна пісенність, весільні пісні, величальні пісні, дитячий пісенний комплекс, зокрема дитячі пісеньки (балалар йырлары) та колискові (айнени, бешик йырлары).
історичні та військові пісні, присвячені історичним подіям і військовій звитязі джигітів.

З історії збирання, публікації та дослідження

Окремі зразки усної народної творчості кримців і згадки про них зустрічаються у дорожніх нотатках і описах подорожей Кримом різних дослідників і мандрівників.

Початок письмовій фіксації зразків усної прози кримських татар (і караїмів) поклав видатний російський мовознавець німецького походження В. В. Радлов.

Одним з перших, хто включив тексти кримськотатарських казок і легенд, щоправда не мовою оригіналу, а російською, був В. Х. Кондаракі, автор таких фундаментальних праць, як «Универсальное описание Крыма» (Санкт-Петербург, 1875, т. 1–13) та «В память столетия Крыма» (Москва, 1883, т. 1–10).

Наступною спробою ознайомити російськомовного читача з легендами та переказами кримських татар, як і решти етногромад Кримського півострову, можна вважати 3 випуски «Легенд Криму» Н. Маркса (Москва, 1913, т. 1; 1914, т. 2; Одеса, 1917, т. 3).

В. Філоненко опублікував «Загадки крымских татар» (Сф., 1926). Цікаве зібрання міфів та легенд крим. татар надруковано 1927 у Ленінграді (нині С.-Петербург). 1930 у моск. вид-ві «Физкультура и туризм» видано зб. «Сказки, легенды и предания Крыма» А. Кончевського.

Спробу наук. зібрання та видання рос. мовою кримськотатар. казок і легенд здійснили 1934 співроб. Алупкин. палац.-парк. комплексу під кер-вом дир. Я. Бірзгала. Упродовж року експедиція на Пд. березі Криму записала понад 100 текстів. 1936 у Сімферополі надруковано 1-й зб. «Сказки и легенды татар Крыма» (21 казка, 3 легенди), 2-й зб. – анекдоти про Ходжу Насреддіна та Ахмет-Ахая.

У довоєнний час зразки фольклору кримців включались у антології усної народної творчості народів СРСР.

Після депортації (1944) наприкінці Другої світової війни на кримськотатарський фольклор, як і на сам народ, його представників та його здобутки було накладено табу. Лише починаючи з 2-ї половини 1950-х, потроху відновивши втрачені зв'язки, представники національної інтелігенції спромоглися опублікувати низку важливих для розвитку кримськотатарської культури видань, зокрема і фольклорних. Осередками культури поза Кримом стали Казань (Татарська АРСР) і Ташкент (Узбецька РСР). У Казані, Ташкенті та Єлабузі плідно працювали Керім Джаманакли, Рефік Музафаров та інші. Так, у 1959 році К. Джаманакли у співавторстві з Ю. Болатом і Р. Тинчеровим упорядкували й видали в Ташкенті книгу кримськотатарських народних казок, цього ж року в Казані Р. Музафаров опублікував монографію «Татарские народные пословицы». Прикметно, що у назвах обох видань кримськотатарське названо татарським, для уникнення додаткового цензурування.

Серед новітніх (починаючи від 1990-х) дослідників кримськотатарського фольклору — представники національної інтелігенції та науки Л. Усеїнов, Т. Бекіров, А. Ісмайлова, Ф. Сеферова. Усну народну творчість кримських татар ґрунтовно вивчають на кафедрі кримськотатарської філології Кримського інженерно-педагогічного і Таврійського університетів (обидва — Сімферополь). Кримському фольклору присвячені монографії, наукові статті. Зразки фольклору кримців вміщено у підручниках із кримськотатарської літератури.

Цікавий факт

Вважається, що до К. ф. звернувся О. Пушкін, який в основу поеми «Бахчисарайский фонтан» поклав легенду про Фонтан сліз.

Примітки

Джерела, посилання, та література

Къырымтатар халкъ агъыз яратыджылыгъы (Кримськотатарська народна усна творчість): Хрестоматия. Ташкент, 1991
Куртиев Р. И. Календарные обряды крымских татар. Сф., 1996
Криштоф Е. Г. Легенды Крыма. Сф., 2001
Аталар сёзлери ве айтымлар (Прислів’я та приказки кримських татар). Сф., 2002
Къырымтатарларнынъ аталар сёзлери (Кримськотатарські прислів’я та приказки). Сф., 2007
Кримськотатарські народні казки та легенди. К., 2007.