У березні 2022 року була сформована 125-та окрема бригада територіальної оборони.[1]
В червні-липні 2022 року практично всі батальйони бригади вирушили на схід України, беручи участь у боях на Харківщині та Донбасі.[1] Батальйони бригади, спільно з іншими підрозділами ЗСУ брали участь у звільненні с. Озерне, с. Діброва, смт. Ямпіль, с. Торське.[2]
На початку 2023 року 4-й та 5-й батальйони бригади, після півроку боїв в Харківській області, перейшли до захисту Бахмута, а 1-й та 3-й батальйони, посилені підрозділами 2-го батальйону, вели важкі бої у напрямку Кремінної.[1]
На квітень 2024 року бригада займала позиції на північ від Харкова, одразу біля кордону з РФ, тримаючи смугу оборони довжиною у 45 км. Це була не суцільна смуга укріплень, а тоненький ланцюжок окремих опорних пунктів. За даними Юрія Бутусова, 28 квітня командування бригади отримало повідомлення про можливий російський наступ в напрямку Липців. 4 травня на позиціях одного з батальйонів бригади побували командувач ОСУВ «Хортиця» генерал-лейтенант Юрій Содоль та командувач ОТУВ «Харків»Юрій Галушкін. 5 травня українське командування почало розгортати одразу позаду за позиціями 125-ї бригади підрозділи 42-ї механізованої бригади, яка нещодавно вийшла з-під жорстоких боїв під Бахмутом. 42-га бригада займала ту ж 45-км смугу, що й 125-та бригада, але у другому ешелоні. 9 травня на кількох ділянках від Вовчанська до Тернової на позиції 125-ї бригади та батальйонів зайшли три спецпідрозділи Головного управління розвідки Міноборони. По 2-3 бійці ГУР зайшли на опорні пункти піхоти, офіцери ГУР зайшли на пункти управління для покращення ситуаційної обізнаності, і це різко підвищило боєздатність підрозділів бригади.[3]
О 3-й годині ночі 10 травня армія РФ перейшла в атаку, і цей удар не був несподіваним. Не зважаючи на скоординоване вогневе ураження по російським військам, росіяни прорвали лінію оборони 125-ї бригади і швидко просунулися на Липцівському напрямку (за наступні 15 діб боїв у бік Липців — до 9 км, у районі Стариці — до 7 км). Одним із факторів успіху російського наступу було те, що росіяни на одну добу придушили системи зв'язку «Старлінк» уздовж кордону з РФ, і українські частини мали тримати зв'язок радіостанціями «Моторола», основним тактичним радіозв'язком у ЗСУ. У цих умовах підрозділи 125-ї бригади, а також придані їй сили 415-го і 172-го батальйонів були змушені залишити значну кількість позицій. При цьому Бутусов не охарактеризував дії 125-ї бригади ТРО як втечу чи паніку.[3]
До 12 травня росіяни просунулися до Липців на глибину 9 км. Але за цей час туди вже прибули та встигли розгорнутися українські резерви, зокрема 13-та бригада Нацгвардії «Хартія», у чиїх лавах було багато харків'ян, які зупинили російський наступ.[3] Того дня командир підрозділу розвідки Сухопутних військ ЗСУ Денис Ярославський заявив, що 125 ОБр ТрО ЗСУ виправдовувалася тим, що їх змусили підписати акти прийому передачі фортифікацій, які не були завершені навіть на 30 %.[1]
17 червня 2024 року генерал-лейтенант Артур Горбенко подякував особовому складу за вірність присязі і оголосив про те, що пішов у відставку з посади командира бригади, але продовжить службу у ЗСУ.[4] 19 червня повідомлено, що бригаді призначили нового командира — полковника Вадима Бондаренка. Бригада проходила процес відновлення боєздатності.[1]
Символіка бригади
Нарукавний знак 125-ї бригади має вигляд геральдичного щита блакитного кольору з жовтою звуженою зубчатою главою та оздоблений жовтим кантом. Центральним елементом є золота брама з трьома вежами, кожна з яких має по одній бійниці та завершена трьома зубцями. Брама відкрита, без воріт і ґрат, що символізує відкритість і гостинність міста Львова, де базується бригада. У брамі крокує у правий геральдичний бік золотий лев, який є символом мужності та сили.[5]
