PROFILPELAJAR.COM

Яніс Ендзелінс
Яніс Ендзелінс
латис. Jānis Endzelīns
Народився	10 (22) лютого 1873 або 22 лютого 1873; Беверінський край, Латвія
Помер	1 липня 1961[…] (88 років); Кокнесе, Кокнеський край, Латвія
Поховання	Кладовище Райнісаd
Країна	Латвія
Діяльність	мовознавець, професор
Alma mater	Дерптський імператорський університетd
Галузь	філологія, історія, мовознавство
Заклад	Латвійський університет; Харківський національний університет імені Василя Каразіна
Вчене звання	доктор філологічних наук
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d]
Відомі учні	Anna Ābeled
Членство	Академія наук СРСР; Шведська королівська академія наук; Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей; Латвійська літературна спілка; Нідерландська королівська академія наук
Діти	Луцийс Ендзелінс; Līvija Endzelīnad
Нагороди	;
	Яніс Ендзелінс у Вікісховищі

Яніс Ендзелінс (латис. Jānis Endzelīns; нар.10 лютого 1873, Вольмарский повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 1 липня 1961, Кокнесе) — латвійський мовознавець, доктор філологічних наук, дослідник балтійських мов, фахівець з порівняльного і історичного мовознавства.

Біографія

Народився в маєтку Мичкени Каугурскої волості. Його батько, Марціс Ендзелінс, викупив у поміщика будинок в спадкове володіння. У другому шлюбі Марціса, з Христиною Грасмене (1842-1917), народилося троє синів: Яніс, Херманіс і Аугустс.

Яніс навчався в Каугурській волосній школі. У 1884 закінчив Валміерську окружну школу. У 1892 закінчив Ризьку класичну гімназію, де опанував грецьку і латинську мови, навіть складав на них вірші; самостійно вивчав литовську мову.

У 1893 Ендзелінс вступив до Дерптського університету на відділення класичної філології. Він хотів вивчати латвійську мову, але в жодному університеті не було можливості вивчати балтійські мови. Так як слов'янські мови є найближчими спорідненими мовами, то після закінчення класичного відділення в 1897 Ендзелінс продовжував навчання на відділенні слов'янської філології, яке закінчив у 1900. У цей час Ендзелінс також стає членом найстарішої Латвійської студентської корпорації Lettonia, а дещо пізніше членом Латвійської літературної спілки.

З 1903 до 1908 Ендзелінс викладав порівняльне мовознавство в Дерптському університеті. У 1905 захистив магістерську дисертацію про прийменники латвійської мови. Через рік вийшла друга частина цієї роботи, де розглянуті префікси. У 1907 разом з Карлісом Мюленбахсом написав «Латвійську граматику», яка була першою істинно науковою граматикою латвійської мови. З 1909 до 1920 Ендзелінс працював в Харківському Імператорському університеті/Вільній Академії теоретичних знань, де він читав вступ до мовознавства, порівняльну граматику індоєвропейських мов, порівняльну граматику германських мов, проводив заняття з прусської, литовської, давньоісландської мов. У 1912 захистив докторську дисертацію про відносини балтійських і слов'янських мов. Харкові Ендзелінс написав Lettische Grammatik («Латвійську граматика»), яка була опублікована в 1922 в Латвії. У цьому дослідженні було показано тодішній стан розвитку латвійської мови, а також історія звуків, форм і конструкцій латвійської мови, зв'язку з іншими мовами.

У 1920 Ендзелінс повернувся до Латвії і почав працювати в Латвійській вищій школі. Він допомагав утворити відділення балтійської філології та читав вступ до балтійської філології, наукову граматику латвійської мови, науковий курс латвійської мови, порівняльну граматику балтійських мов. Працював в Термінологічній комісії, якій за короткий час треба було створити терміни в різних галузях. За його участю 1920 заснована Філологічна спілка, 1935 — Сховище латвійської мови. 1922 для потреб вчених німецькою мовою побачила світ «Латвійська книга для читання», де були розглянуті говірки латвійської мови разом з прикладами текстів. У тому ж році видано працю «Топоніми Латвії» (латис. "Latvijas vietu vārdi"), перша частина, в якій зібрані топоніми Відземе. Ця робота написана разом з іншим авторами. 1926 вийшла друга частина, де зібрані топоніми Курземе, Земгале і Латгалії. Ендзелінс взявся закінчити «Словник латвійської мови» (латис. "Latviešu valodas vārdnīca") Карліса Мюленбахса. 1938 виходить друком робота Ензелінса «Звуки і форми латвійської мови» (латис. "Latviešu valodas skaņas ип Formas"). 1943 опублікована робота «Давньопруська мова» (латис. "Senprūšu Valoda").

Ендзелінс був одружений з Мартою Грімм і виховував сина Луцийса, дочок Меліто і Лівію.

Помер в 1961 в Кокнесе.

Пам'ять

7 грудня 1967 заснована Премія Яніса Ендзелінса Академія наук Латвії (латис. Jāņa Endzelīna prēmija)^[6].

На його честь названі вулиці у Ризі та Валміері, а також Закон Ендзеліна у мовознавстві^[6].

Нагороди і звання

Член-кореспондент Гельсінської фіно-угорської спілки
Член-кореспондент Кенігсбергзької наукової спілки
Член-кореспондент Геттінгенської наукової спілки
Іноземний член Шведської королівської академії наук
Іноземний член Нідерландської королівської академії наук
Іноземний член Академії наук Чехії
Іноземний член Празької наукової спілки
Почесний доктор Уппсальського університету
Почесний доктор Університету Вітовта Великого
Почесний член Американської спілки лінгвістів
Почесний член Естонської наукової спілки
Почесний член Литовської наукової спілки

Примітки

↑ The Fine Art Archive — 2003.
d:Track:Q10855166
↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119093804 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ KNAW Past Members
d:Track:Q21491701
↑ Commemorative plaque to Janis Endzelins — 2009.
d:Track:Q111912551
↑ ^а ^б Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 111.

Джерела

Endzelīns, Jānis. Dzīve un radošā darbība Valmieras integrētā bibliotēka
Jānis Endzelīns Latvijas Izglītības informatizācijas sistēma
Vai milži arī raud? Ливия Эндзелина об отце [Архівовано 18 лютого 2007 у Wayback Machine.] TVNET Izklaide
Изображения Latvijas Akadēmiskā bibliotēka un Rakstniecības, teātra un mūzikas muzejs
Ендзелін Ян Марцевич // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 111. — 376 с. — ISBN 978-966-285-613-2.