PROFILPELAJAR.COM

Явата
	33°54′10″ пн. ш. 130°49′48″ сх. д. / 33.9028° пн. ш. 130.83° сх. д.
Тип	Металургійний завод і government-operated model factoryd
Засновано	1901
Штаб-квартира	Yahatahigashi-kud ; Японія
	Явата у Вікісховищі

Явата, також Явата сейтецу (яп. 八幡製鐵所) — металургійний комбінат у місті Кітакюсю в Японії. Був заснований як державне підприємство. Став до ладу у 1901 році.^[1] Відіграв помітну роль під час індустріалізації Японії періоду Мейдзі. Від початку 20 століття протягом десятиліть був найбільшим підприємством чорної металургії країни. У другій половині 20 століття — один з найбільших у світі металургійних комбінатів.^[2]

1970 року компанія «Явата сейтецу», що виникла на основі комбінату, була об'єднана з компанією «Фудзі сейтецу», внаслідок чого було утворено компанію «Ніппон стіл» – найбільшу металургійну компанію капіталістичного світу останньої чверті 20 століття.

Історія

Будинок, в якому була розташована головна контора комбінату на початку 20 століття.

Будівництво державного металургійного заводу у місті Яхата було розпочате 1896 року з метою задоволення зростаючого попиту країни на сталь з розвитком суднобудування, залізничного транспорту, будівництва та для потреб воєнної промисловості. Для будівництва було обрано майданчик площею 350 акрів (1416 м²) на узбережжі і неподалік від вугільних шахт. Першу доменну піч і інші заводські споруди спроектувала і побудувала німецька інженерна компанія «Гуте Хоффнунсхютте» («Gute Hoffnungshütte») з міста Обергаузен. З компанією «Міцубісі» було заключено десятирічний контракт на виробництво коксу і постачання залізної руди і вугілля для потреб заводу. Більша частина вугілля і залізної руди надходили на завод з Китаю, зокрема, руда — з району міста Ханчжоу.^[5]

5 лютого 1901 року було введено в дію першу доменну піч^[5] корисним об'ємом 495 м³ і проектною продуктивністю 160 т чавуну на добу.^[6] Крім того, на заводі працювало 4 мартенівських печі, 2 бесемерівських конвертери, блюмінг і діяло прокатне виробництво.^[7] Однак, перші роки в роботі заводу були невдалими. Доменна піч давала лише 80 т чавуну на добу, причому поганої якості, при великій витраті коксу — 1,7 т на тону чавуну.^[6] Погана робота доменної печі була пов'язана з поганою якістю коксу.^[7] Через погану роботу доменну піч зупинили через півроку і завод не працював належним чином до 1904 року.^[5]^[6] 1903 року були зупинені також конвертери, натомість мартенівські печі продовжили роботу.

Поштовхом до відновлення роботи заводу із залученням для цього нових інвестицій стала Російсько-японська війна 1904—1905 років. 1905 року було задуто 2 доменну піч, 1909 року почалось будівництво доменної печі № 3. Будівництво нових доменних печей дозволило збільшити виробництво чавуну у 1911 році до 168 тис. т. Завод переплавляв як японську залізну руду, так і привізну руду – з Китаю і Кореї, причому імпортна переважала. Коксові батареї комбінату виробляли до 200 тис. т коксу на рік. Коксівне вугілля надходило з шахт, розташованих на острові Кюсю, пізніше – також з Китаю. До 1911 року кількість мартенівських печей зросла до 11 з загальною річною продуктивністю 230 тис. т на рік. 2 конвертери місткістю 10 т кожний давали 150 тис. т сталі на рік. Комбінат мав власний завод вогнетривів. Комбінат випускав різноманітний прокат, зокрема, залізничні рейки, а також залізні вироби – болти, гайки, цвяхи.^[7]

1912 року на завод припадало 80 % виплавки чавуну^[8] та 80-90 % сталі Японії.^[6]^[7] 1914 року завод виплавляв 73 % чавуну і 81 % сталі Японії.^[9] Перед Другою світовою війною завод давав 25 % чавуну і 30-40 % сталі.^[10]

Під час Другої світової війни комбінат майже не постраждав. Нальот американських бомбардувальників на комбінат 15 червня 1944 року був невдалим. ^{[джерело?]} Завод розглядався США як одна з цілей для скинення другої атомної бомби. Основною ціллю стало місто Кокура (тепер у складі Кітакюсю), розташоване у кількох кілометрах від комбінату. Димова завіса, створена на комбінаті спалюванням вугільної смоли, і хмарність стали причиною того, що 9 серпня 1945 року атомне бомбардування було здійснене не на Кокуру, а на запасну ціль — Хіросіму. ^{[джерело?]}

У середині 20 століття «Явата» був найбільшим металургійним підприємством Японії, на ньому працювало 39 тис. робітників і службовців, що становило понад 12 % зайнятих у чорній металургії країни у 1958 році. На комбінаті у 1961 році виробництво чавуну становило 27,1 % загальної виплавки в країні, сталі – 22,3 %, металопрокату – 27,2 %.^[11]

1970 року компанія «Явата сейтецу» була об'єднана з іншою провідною монополією країни – компанією «Фудзі сейтецу», внаслідок чого було утворено компанію «Ніппон стіл» – найбільшу металургійну компанію капіталістичного світу останньої чверті 20 століття.

Сучасний стан

Посилання

↑ Нестеренко О. О. Економіка капіталістичних країн у період імперіалізму. — К.: Видавництво Академії Наук УРСР, 1961. С. 127.
↑ Кітакюсю. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
↑ http://www.crossroadfukuoka.jp/en/event/?mode=detail&id=4000000001452&isSpot=1
↑ http://www.gururich-kitaq.com/en/search/category/detail.php?id=37
↑ ^а ^б ^в Finn, Dallas (1995). Meiji Revisited: the Sites of Victorian Japan. Weatherhill. pp. 128—129 ISBN 0-8348-0288-0. (англ.)
↑ ^а ^б ^в ^г Ken'ichi Iida. The iron and steel industry [Архівовано 28 січня 2016 у Wayback Machine.]. // The Developing Economies. Volume 17, Issue 4, December 1979. Pages 444—460. (англ.)
↑ ^а ^б ^в ^г Norikazu Shimizu. The Establishment of the State-Owned Yawata Steel Works (1) [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.] P. 109—145. (англ.)
↑ Inkster, Ian (2001). Japanese Industrialisation: Historical and Cultural Perspectives. Routledge. p. 66. ISBN 978-0-415-24444-2. (англ.)
↑ Л. Мендельсон. Теория и история экономических кризисов и циклов, Том 3. – М.: Изд-во социалńо-экон. лит-ры, 1984. Стр. 210. (рос.)
↑ П. Топеха. Рабочее движение в Японии. (1945—1971). – М.: "Наука, ", 1973. Стр. 19. (рос.)
↑ Краткие сообщения Института народов Азии, Том 50. – М.: Изд-во Восточной лит-ры, 1962. С. 59. (рос.)