PROFILPELAJAR.COM

Анатолій Самійлович Щербатюк
Анатолій Самійлович Щербатюк
Народився	18 березня 1955 (69 років); Пологи
Громадянство	Україна
Національність	Українець
Діяльність	письменник, публіцист, політичний діяч
Мова творів	українська

~~|Lib=~~ ~~|Член КПРС=~~

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щербатюк.

Анатолій Самійлович Щербатюк (*18 березня 1955, Пологи) — український політичний діяч націоналістичного напрямку, публіцист, письменник.

Народився 18 березня 1955 р. в с. Пологи, Теплицького району Вінницької області в сім'ї пасічника. Українець. Освіта середня спеціальна — медична, закінчив Гайсинське медичне училище Вінницької області. Навчався в Київському державному педагогічному інституті (1979-1981, неповна вища).

Політична та творча діяльність

У 1988–1990 рр. — член Української Гельсинської Спілки^[1] 1988 року в складі організації брав участь у вшануванні жертв Биківнянської трагедії та в зустрічі з Боженою Ольшанівською, головою правозахисної організації «Американці в обороні людських прав України», під час Маршу миру в Києві.^[2]

З 1990 р. — референт Головного проводу Української республіканської партії (УРП) з питань ідеології (на 1994 рік). Потім вийшов з УРП і вступив до націоналістичної партії «Державна самостійність України» (ДСУ), де став заступником голови.^[3] З 1996 року був заступником редактора газети ДСУ «Незборима нація».

Член Міжнародного ПЕН-клубу^[1]. Засновник релігійного вчення «Теономія»^[4]. Автор збірки есеїв «Повернення Пожади» (1994), «Нова теономія» (1997), збірка теологічних текстів «Вітер осяянь» (2000).

«Вітер осяянь» цікавий передусім мовою, яка домінує, веде і захоплює. Книга не має нічого спільного із «традиційною фанерною українською белетристикою», оскільки сповнена формулювань на кшталт «профетичної метафори», «гіпермістеріального проекту», «психоонтологічної глибини» і «ритуально-телеологічної органіки». Проте Анатолій Щербатюк запевнив, що у книзі немає жодного слова, якого би він сам не розумів.[1]^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

Вважається найдовершенішим стилістом сучасної української прози[2]. Щербатюк «спромігся отримати визнання як неперевершений майстер стилю і найглибший український філософ зламу століть. Його проза, єдиним справдешнім персонажем є сам автор, новітній Сковорода, що мандрує українськими гуртожитками, великими містами і загубленими гуцульськими селами, аби потім назавше розчинитися серед левад і мочар своєї Гайщини, вабить і лякає небаченим досі в літературі рівнем монструозної глибинності. Показовий факт: Щербатюк не має епігонів. І пояснення тут досить просте — аби стати його епігоном, треба бути принаймні напівгенієм».[3]

Наразі не є політиком. Фермер, пасічник.

Проблеми із законом

1992 року в газеті «Слово» надруковано статтю Щербатюка «Дух крові», що призвело до звернення Голови Ради національностей Руху Олександра Бураковського та активістів гебрейських організацій до прокуратури. Остання порушила кримінальну справу за ст. 66-1 КК України «Розпалювання міжнаціональної ворожнечі».^[5] Щербатюка заарештували, проте згодом звільнили. Таким чином він став єдиним українським націоналістом 90-х років, ув'язненим через зміст своїх публікацій.^[6]

1993 року відкрито справу за статтю «Основи санації», що вийшла в газеті ДСУ «Нескорена нація». Політики й громадські діячі виступили як на захист, так і за покарання. Щербатюк пробув за ґратами понад місяць. На початку 1994 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд.^[6]

Примітки

↑ ^а ^б Юрчишина, О. А. (2019). Вінниччина медична – 2020: календар знаменних і пам’ятних дат Вінниця (PDF). Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова. с. 26. Процитовано 12 грудня 2024.
↑ Українська Гельсінська Спілка (1988—1990 р.) у світлинах і документах. Смолоскип. 2009. с. 34, 83. ISBN 978-966-2164-26-8. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
↑ Андрющенко, Едуард (2010). Об'єднання «Державна самостійність України» у політичному житті (1989-2003 рр.) (PDF). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету (XXIX): 177. Процитовано 11 грудня 2024.
↑ Хто є хто в Україні. 2001, с. 524
↑ Кулик, Володимир (1993). Новий український націоналізм: три поверхи вертепу (PDF). Сучасність: 154. Процитовано 11 грудня 2024.
↑ ^а ^б Андрющенко, Едуард (2012). Правові наслідки радикальної діяльності українських націоналістичних організацій (1991-2001 рр.) (PDF). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету (XXXIII): 173. Процитовано 11 грудня 2024.