* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Валерій Валентинович Шмаров (рос. Валерий Валентинович Шмаров, нар. 23 лютого 1965, Воронеж) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції нападника.
Виступав, зокрема, за «Спартак» (Москва), а також національну збірну СРСР.
Починав займатися футболом у Воронезькій спортшколі у тренера Володимира Євгеновича Никитенко. 1982 року дебютував у «Факелі» у Першій лізі, будучи курсантом Воронезького військового авіатехнічного училища, в матчі проти костромського «Спартака». У наступній грі проти «Гурії» забив 1-й м'яч у професійній кар'єрі.
1984 року на гравця звернув увагу тренер «Спартака» Костянтин Бєсков (особливо після гри на Кубок СРСР, коли «Факел» переграв москвичів). Проте в тому ж році Шмаров був призваний в армію і згідно з директивою відправлений у Хабаровськ. П'ять місяців провів у хабаровському СКА, грав за дубль під чужим прізвищем — Ігор Протасов (який у той час був травмований), забив 11-12 м'ячів, що допомогло Протасову стати третім бомбардиром турніру[1].
1985 року виступав за ЦСКА, що вилетів з Вищої ліги роком раніше. У тому сезоні став найкращим бомбардиром, відзначившись 29 разів в 40 матчах. Проте, команді не вдалося напряму вийти у вищу лігу, і необхідно було грати у перехідному турнірі. Після провалу двох перших ігор Шмарова відрахували з команди та відправили в казарму. Армійську службу проходив до 31 грудня 1985, після чого демобілізувався.
Після ЦСКА на рік повернувся до Воронежа. Разом з командою повинен був повернутися у вищу лігу, але в одній з вирішальних ігор проти московського «Локомотива» команда була «вбита» суддями — «Факелу» не зарахували 3 забитих м'ячі, і воронежці програли 0:2[1].
1987 року Валерій зважився на перехід в московський «Спартак», в якому успішно відіграв 5 років, двічі ставши чемпіоном, відзначившись у заключному матчі чемпіонату 1989 року на останній хвилині «золотим голом» у ворота київських «динамівців»[2].
1991 року виїхав до Німеччини, де три сезони відіграв за «Карлсруе СК». Грав спочатку в нападі, потім — ліворуч в півзахисті. З його передач часто забивав Сергій Кір'яков. В останній рік Вінфрід Шефер ставив Шмарова вже в оборону, що, внаслідок, призвело до відходу гравця з команди. 1995 року перейшов в «Армінію» (Білефельд), яка за підсумками сезону вийшла з регіональної оберліги в другу Бундеслігу. Однак сезон нічого не дав, і після цього Шмаров вирішив повернутися в Росію.
1995 року московський «Спартак» викупив контракт гравця і оперативно заявив його на чемпіонат. Сезон 1995 в «Спартаку» видався вдалим: 16 м'ячів в 20 матчах (3-тє місце в суперечці бомбардирів і національне чемпіонство). Проте в наступному сезоні 1996 року після кількох ігор сезону, не знайшовши порозуміння з новим головним тренером Георгієм Ярцевим, поїхав грати в Південну Корею в «Чоннам Дрегонс», де провів всього 3 місяці (хоча контракт уклав на 1,5 року)[3].
З 1997 по 2001 рік виступав за рідний клуб, який балансував між першим та вищим дивізіоном. Закінчив свою кар'єру 2002 року в тульському «Арсеналі» у Другому дивізіоні, причому в «Арсеналі» одночасно виступав і його 17-річний син Денис Шмаров. 25 травня 2003 року у Воронежі відбувся прощальний матч між «Факелом» та «Спартаком». Відіграв за обидві команди по тайму та відзначився чотирма голами[4].
23 серпня 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної Польщі (1:1), відігравши перший тайм. Наступного року зіграв ще у двох товариських матчах.
Після закінчення кар'єри гравця протягом трьох місяців керував новосибірським «Чкаловцем-1936», пройшов навчання у Вищій школі тренерів (ВШТ).
З 2006 по 2008 рік керував воронезькою командою «ФЦШ-73», яка провела спочатку два сезони в ЛФЛ (МОА Чорнозем'є), потім один сезон у Другому дивізіоні (зона «Центр») першості Росії. З листопада 2008 року по червень 2009 року був головним тренером клубу «Факел-Воронеж».
Кисельов (1952–1955) · Забродін (1957–1960) · Фомічов (1971–1972) · Костилєв (1973) · Б. Єркович (1973–1978) · Тягусов (1979) · Б. Єркович (1981) · Пічугін (1982) · Сичов (1983) · Хасаншин (1984) · В. Єркович (1987–1993) · Шевченко (1994–1996) · Забурдаєв (1996) · В. Єркович (1997) · Іромашвілі (1998–2002) · В. Єркович (2002–2003) · Шмаров (2003) · Пузанов (2004–2005) · Давидов (2005–2006) · Радюкін (2006–2007) · Файзулін (2007–2008) · Оборін (2008) · Кривушенко (2008–2011) · Радюкін (2011–2012) · Міллер (2012) · Кубицький (2012) · Юран (2012–2013) · Кірсанов (2013) · Кубицький (2013) · Кірсанов (2013) · Балахнін (2013–2014) · Кірсанов (2014) · Гордєєв (2014–2015) · Єрохін (2015) · Стукалов (2015–2016) · Перевертайло (2016) · Кірсанов (2016–2018) · Обгольц (2018) · Чугайнов (2018–2019) ·
Антонов (1947) · Захаров (1950–1952) · Піскарьов (1952) · Синяков (1953–1954) · Щербаков (1955) · Гуляєв (1956) · Костилєв (1957–1959) · Зонін (1960–1961) · Бєлов (1961–1963) · Костилєв (1963) · Сальников (1964) · Синяков (1965) · Коротков (1966–1967) · Бєлов (1968–1969) · Чернишов (1970) · Синяков (1970) · Васильєв (1971) · Синяков (1972–1973) · Васильєв (1974–1977) · Яковлєв (1978–1981) · Проскурін (1981) · Мар'єнко (1982–1987) · Папаєв (1987–1988) · Полосін (1988–1989) · Шевченко (1990) · Савченков (1990–1991) · Новиков (1991–1992) · Нененко (1992–1993) · Савченков (1993–1998) · Нененко (1999–2001) · Авер'янов (2001) · Лосєв (2001) · Саєнко (2002) · Гусєв (2002) · Савченков (2002–2003) · Сошенко (2003) · Савченков (2003) · Булавін (2003) · Малофєєв (2003) · Крестененко (2003) · Ірхін (2004–2005) · Нененко (2006) · Лушин (2006) · Крестененко (2007–2008) · Сьомін (2008) · Шмаров (2008–2009) · Якунін (2009) · Ямліханов (2009–2010) · Сошенко (2010) · Сарсанія (2010) · Сарсанія і Байдачний (2011) · Сарсанія (2012) · Савченков (2012) · Щоголєв (2013) · Муханов (2013) · Корешков (2014) · Гусєв (2014–2018) · Волгін (2018–2019) · Пивін (2019) · Булатов (2019) · Оборин (2019) · Бесчастних (2019–2020) · Бородкін (2020) · Василенко (2020–2022) · Пятибратов (2022–2023) · Євсєєв (2023) · Ташуєв (2023–)
Lokasi Pengunjung: 3.139.72.164