З 1975 року працює в НДІ астрономії Харківського національного університету молодшим науковим співробітником, з 1979 — старшим науковим співробітником. В 1980 захистив дисертацію кандидата наук «Деякі оптичні характеристики Місяця: спостереження та інтерпретація». В 1987—1990 за сумісництвом був головою лабораторії Інституту геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського. В 1993 захистив дисертацію доктора наук за темою «Зворотне розсіювання неполяризованого світла випадково-неоднорідними поверхнями»[1]. В 1993—2002 завідував відділом дистанційного зондування планет НДІ астрономії ХНУ, а в 2004—2014 був директором НДІ астрономії.
З 2002 року — професор кафедри астрономії фізичного факультету, а з 2012 — завідувач кафедри астрономії та космічної інформатики[2].
Праці
Шкуратов зробив визначальний внесок в теорію розсіювання світла реголітом, зокрема створив теорію когерентного підсилення під час зворотного розсіяння.
Провів дослідження Місяця за даними космічних апаратів «Галілео», «Клементина», «Лунар Проспектор». Працював у науковій групі з обробки поляриметричних спостережень Марса космічним телескопом «Габбл» і у групі з аналізу даних європейського космічного проєкту з дослідження Місяця «Smart-1»[1]. Займався розробкою нереалізованої української наукової місії до Місяця[3].
Член редакційних колегій журналів «Journal of Quantitative Spectroscopy and Radiative Transfer» і «Кінематика та фізика небесних тіл»[2]. Член вчених рад ГАО, РІАН, ХНУ. Член робочої групи Міжнародного астрономічного союзу з номенклатури Місяця[1].
↑ абвгБакіров В. С. (ред.). Шкуратов Юрій Григорович // Професори Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Біобібліографічний довідник. — Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. — С. 342. — 700 прим.
Бакіров В. С. (ред.). Шкуратов Юрій Григорович // Професори Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Біобібліографічний довідник. — Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. — С. 342. — 700 прим.
