PROFILPELAJAR.COM

Шафійський мазгаб, Шафіїти (араб. شافعي) — одна з чотирьох правових шкіл (мазгаб) у сучасному ортодоксальному сунітському ісламі, названа за іменем засновника Магомета ібн Ідріса аш-Шафії (767—820). Шафійський мазгаб еклектичний, бо сформувався під сильним впливом ганафійського та малікійського мазгабів та увібрав їх особливості.

Особливості Шафійського мазгабу

Основні принципи:

Коран і сунна розглядаються як єдине джерело, сунна лише доповнює Коран, а не дає матеріал для порівняння і виведення середнього рішення. При цьому хадиси, передані мединцями, приймаються беззастережно
Іджма (єдність думок минулих і сучасних муджтахідів (богословів) з приводу якоїсь проблеми) розглядається як доповнення до Корану і суни, та приймаються до уваги лише рішення муджтахідів-мединців
Кияс (судження за аналогією) широко використовується лише для вибору потрібного матеріалу із попередніх джерел. Якщо хадиси чи іджма мединців містить матеріал достатній для прямої аналогії, подальша інтерпретація припиняється
Істихсан (перевага) відкидається повністю. Та з малікійського мазгабу запозичений принцип виведення рішення виходячи з суспільної користі (істислах), що дозволяє ухвалювати рішення як на основі вільного судження, так і на основі звичаєвих норм, які самі по собі не визнаються джерелом права

Таким чином, порівняно з ганафійським мазгабом шафаїзм дозволяв ухилятися від складного логічного аналізу, приймаючи судження за прямою аналогією. У порівнянні з малікійським мазгабом — шафаїзм не потребував дуже докладного знання правового комплексу мединської общини на рівні з текстами Корану і суни, що для більшості факіхів було просто неможливо

Поширення Шафійського мазгабу

Завдяки своїй спрощеності шафаійський мазгаб досить швидко потіснив ганафійський та малікійський у Сирії й Іраку, посів міцні позиції у Єгипті. Сьогодні він є домінуючим у Сирії, Лівані, Палестині та Йорданії, має численних послідовників у Іраку, Пакистані, Індії, Малайзії та Індонезії. Шафаїти становлять більшість сунітів в Ірані та Ємені

Джерела

Hallaq, Wael B. (2009). An Introduction to Islamic Law. Cambridge University Press. ISBN 9780521678735.
Hashim Kamali, Mohammad (2008). Shari'ah Law: An Introduction. Oneworld Publications. ISBN 978-1851685653.
Yahia, Mohyddin (2009). Shafi‘i et les deux sources de la loi islamique, Turnhout: Brepols Publishers, ISBN 978-2-503-53181-6
Rippin, Andrew (2005). Muslims: Their Religious Beliefs and Practices (3rd ed.). London: Routledge. pp. 90–93. ISBN 0-415-34888-9.
Calder, Norman, Jawid Mojaddedi, and Andrew Rippin (2003). Classical Islam: A Sourcebook of Religious Literature. London: Routledge. Section 7.1.
Schacht, Joseph (1950). The Origins of Muhammadan Jurisprudence. Oxford: Oxford University. pp. 16.
Khadduri, Majid (1987). Islamic Jurisprudence: Shafi‘i's Risala. Cambridge: Islamic Texts Society. pp. 286.
Abd Majid, Mahmood (2007). Tajdid Fiqh Al-Imam Al-Syafi'i. Seminar pemikiran Tajdid Imam As Shafie 2007.
al-Shafi‘i, Muhammad b. Idris, "The Book of the Amalgamation of Knowledge" translated by A.Y. Musa in Hadith as Scripture: Discussions on The Authority Of Prophetic Traditions in Islam, New York: Palgrave, 2008
Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 293—294 (рос.)
С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. Географія релігій. — К., 1999. С. 144
А. Али-заде. Шафиитский мазхаб. Исламский энциклопедический словарь (рос.)