Фінал ATP

Фінал ATP
Інформація
Назва подіїNitto Фінал ATP
Засновано1970
РозташуванняЛондон
Велика Британія Велика Британія
АренаО2 Арена
КатегоріяФінал ATP
ПокриттяХард — криті корти
Турнірна сітка8 О / 8 П
ПризовіUS$9,000,000 (2019)
СайтОфіційний сайт
CMNS: Фінал ATP у Вікісховищі

Фінал ATP (англ. ATP Finals), або Підсумковий турнір — щорічний тенісний турнір серед чоловіків, який завершує професійний сезон. У турнірі беруть участь гравці та пари, які показали найкращі результати в поточному році. Проводиться спільно ATP та ITF. П'ятий, після турнірів Великого шлему, за значимістю особистий турнір у чоловічому тенісі.

Історія

Офіційна історія турніру бере початок від 1970 року, коли Міжнародна федерація тенісу (ITF) почала проводити турнір «Мастерс» (англ. The Masters). На турнір потрапляли вісім найкращих (6 в 1970 та 7 в 1971 роках[1]) тенісистів за підсумками серії турнірів «Гран-прі».

Перший турнір відбувся в Токіо, і першим переможцем став американець Стен Сміт, який випередив австралійця Рода Лейвера за результатами особистої зустрічі[1]. Род Лейвер, єдиний володар Великого шлему (за часів відкритої ери), який невдовзі після цього завершив кар'єру, так і не вигравши Мастерс.

Емблема Кубка Мастерс

1990 року Асоціація тенісистів-професіоналів, до якої на той час перейшла головна роль в організації чоловічого професійного туру, повідомила про створення «Чемпіонату світу туру АТР» (англ. ATP Tour World Championship), склад учасників якого визначався відповідно до рейтингу АТР. Одночасно ITF, яка в ті роки намагалася суперничати з АТР за роль головної організаційної структури тенісу, спробувала створити альтернативний турнір, який отримав назву Кубок Великого шлему (англ. Grand Slam Cup); до участі в турнірі допускалися 16 (а в 1998 та 1999 — 12) гравців, які показали найкращі результати на турнірах Великого шлему за рік. Кубок Великого шлему розглядали як спробу ITF, яка раніше входила до складу Ради чоловічого професійного тенісу, що керувала скасованим від 1990 року туром Гран-прі, вставити палку в колеса тільки що сформованого АТР-туру[2].

У 1999 році організації остаточно домовилися про розмежування повноважень та співробітництво. Одним із результатів домовленостей стало прийняття 9 грудня 1999 рішення про возз'єднання двох конкурентних турнірів в один — Кубок Мастерс[3][4]. Однією з умов угоди був допуск до участі в Кубку Мастерс тенісистів, які виграли протягом сезону один з турнірів Великого шлему, але закінчили рік нижче восьмого місця в рейтингу ATP. Це правило було застосовано 2004 року в індивідуальному розряді (допущений до участі переможець Відкритого чемпіонату Франції Гастон Гаудіо, який займав у рейтингу десяте місце[5]) і 2007 року в парному розряді (в турнір допущено дев'яту пару світу Арно Клеман — Мікаель Льодра, яка виграла перед цим Вімблдонський турнір[6]).

Перший об'єднаний турнір за сучасним форматом проведено в листопаді 2000 року в Лісабоні, Португалія. Чемпіоном став бразильський тенісист Густаво Куертен, який переміг у фіналі турніру американця Андре Агассі. Здобувши перемогу, Куертен закінчив рік як перша ракетка світу. Це був єдиний випадок в історії, коли доля першого місця в рейтингу вирішувалася в останньому матчі сезону — якби Куертен програв у фіналі, то перше місце рейтингу дісталось би росіянину Маратові Сафіну[7].

У 2009 році турнір перейменовано у Фінал Світового туру ATP (англ. ATP World Tour Finals); був підписаний спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого з того часу включається в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals)[8].

У 1977—1985 років турнір проводився у січні наступного року, всі інші — наприкінці того самого року[1][9].

Турнір у парному розряді впродовж тривалого часу був окремим змаганням, а в сезонах 2001 та 2002 років не проводився взагалі. Від 2003 року проходить одночасно зі змаганнями в індивідуальному розряді.

2009 року турнір перейменували на Фінал Світового Туру АТР (англ. ATP World Tour Finals). Підписано спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого відтоді входить в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals)[8]. З 2017 року турнір називається Nitto Фінал ATP (англ. Nitto ATP Finals).

Місце проведення

Стадіон О2 в Лондоні, місце проведення турніру від 2009 року

На відміну від більшості турнірів Кубок Мастерс не має постійного місця проведення, за право прийняти турнір конкурує багато міст і країн. У 2005—2008 роках турніри проходили в Шанхаї на кортах нового Палацу спорту Цічжун Сенлінь (кит.: 上海旗忠森林体育城网球中心).

У 2009—2012 роках місцем проведення змагань обрано стадіон O2 в Лондоні, генеральним спонсором турніру став Barclays — один з найбільших банківських конгломератів світу[10]. У листопаді 2012 року оголошено про те, що турнір залишиться в Лондоні ще на три роки, також на три роки продовжено спонсорський контракт з Barclays[11].

Найбільша кількість турнірів — 13 — відбулось у Нью-Йорку (1977—1989), Франкфурті — шість (1990—1995), по п'ять у Шанхаї (2002, 2005—2008) та Лондоні (2009—2013), чотири в Ганновері (1996—1999).

Місце Роки Покриття Стадіон Місткість
Токіо 1970 Килим Токійський палац спорту 6,500
Париж 1971 Стадіон П'єр де Кубертен 5,000
Барселона 1972 Палац спорту Блауграна 5,700
Бостон 1973 Бостон-гарден 14,900
Мельбурн 1974 Трава Стадіон Куйонг 8,500
Стокгольм 1975 Килим Тенісний стадіон Кунгліга 6,000
Х'юстон 1976 Самміт 16,300
Нью-Йорк 1977–1989 Медісон-сквер-гарден 18,000
Франкфурт-на-Майні 1990–1995 Фестгалле Франкфурт 12,000
Гановер 1996–1999 Килим (1996)
Закритий хард (1997–99)		 Гановерська ярмаркова площа 15,000
Лісабон 2000 Закритий хард Атлантичний павільйон 12,000
Сідней 2001 Ейсер Арена 17,500
Шанхай 2002 SNIEC  
Х'юстон 2003–2004 Відкритий хард Тенісний клуб Вестсайд 5,240
Шанхай 2005–2008 Килим (2005)
Закритий хард (2006–08)		 Qizhong City Arena 15,000
Лондон 2009–2020 Закритий хард О2 Арена[12] 20,000

Сучасний регламент

Критерії участі

Згідно з регламентом в турнірі бере участь 8 гравців в індивідуальному розряді й 8 пар. Відбір відбувається на підставі Рейтингу ATP (до 2009 року — на підставі результатів Перегонів ATP), але за одним з переможців турнірів Великого шлему того ж сезону резервується місце в турнірній сітці, якщо він посів у рейтингу місце нижче восьмого, але не нижче двадцятого, тому лише потрапляння в першу сімку рейтингу гарантує участь у турнірі. Якщо таких спортсменів два і більше, то місце в сітці дістається тому, хто має вищий рейтинг. Спортсмен і пара, які посіли місця безпосередньо за тими, що дають право на участь, запрошуються як запасні (англ. alternate). Вони мають право вступити в боротьбу при відмові від участі одного з основних гравців, але не пізніше завершення відбіркового етапу[13].

Система розіграшу

Формула розіграшу відрізняється від прийнятої в інших тенісних змаганнях. Турніри 1970 і 1971 проводилися за круговою системою[1]. Від 1972 року турнір проводиться за змішаною системою: на першому етапі проводяться матчі за круговою системою у двох підгрупах (на останньому турнірі вони називалися Червона і Золота). Тенісисти, посіяні під першими двома номерами, розводяться по різних групах. Тенісисти, посіяні під номерами 3 і 4, 5 і 6, 7 і 8 відповідно утворюють три пари, в яких проводиться жеребкування — за її результатами вони розподіляються за групами. Спортсмени, які посіли перші два місця у своїй групі, виходять до півфіналу[14]. Вважають, що така система, де програш одного матчу не означає вибування з турніру, дозволяє отримати більш об'єктивні результати.

Кожен спортсмен грає по три матчі на груповому етапі. У разі рівного розподілу перемог для розподілу місць у групі враховуються такі показники (в порядку черговості):

  • Найбільша кількість перемог
  • Найбільша кількість зіграних матчів (2-1 краще, ніж 2-0; 1-2 краще, ніж 1-0)
  • Результат особистої зустрічі (якщо два гравці мають однакові попередні показники)[14]
  • Якщо троє тенісистів мають однакові показники, то:
    • якщо три учасники мають по одній перемозі, то гравець, який провів менш як три гри, вибуває автоматично, а з двох інших далі проходить той, що переміг в особистій зустрічі
    • найбільший відсоток виграних сетів
    • найбільший відсоток виграних геймів
    • місце в рейтингу АТР після останнього турніру календарного сезону АТР-туру
  • Якщо після будь-якого етапу порівнянь вдається виділити одного гравця з трьох, що має кращий чи гірший показник, а між іншими двома як і раніше зберігається рівність, то розподіл місць між цими двома визначається за результатом особистої зустрічі[15].

У півфіналі переможець Червоної групи грає з суперником, який посів друге місце в Золотій і навпаки. Переможці півфіналів зустрічаються в фінальному матчі. Третє місце не розігрується[14].

Всі матчі тривають до перемоги у двох сетах (до 2008 року фінальний матч тривав до перемоги одного з гравців у трьох сетах). За рахунку в сеті 6:6 за геймами для визначення переможця використовується тай-брейк. У парному розряді третій сет розігрується в форматі супертайбрейку — до десяти виграних очок або до переваги у два очки після рахунку 9:9[14].

Від 2006 року на турнірі офіційно діє система електронного суддівства Hawk-Eye[en].

Грошові призи та рейтингові очки

Переможець турніру отримує до 1500 очок у рейтингу ATP (за умови перемоги в усіх матчах групового раунду), зокрема за кожну перемогу на груповому етапі по 200 очок, за перемогу в півфіналі 400 і за перемогу у фіналі 500[16]. Більшу кількість балів (2000) приносять лише турніри Великого шлему.

Грошовий приз переможцю — понад два мільйони доларів США — є одним з найбільших у професійному тенісі[16] (за перемогу на турнірі Великого шлему виплачують від мільйона доларів і більше[17], а рекордна сума на Відкритому чемпіонаті США 2013 року становила 3,6 мільйона, включаючи мільйон доларів у вигляді бонусу за успішні виступи на турнірах, що передували чемпіонату[18]).

Призові, індивідуальний розряд

Наведено дані на 2019 рік[16]

  • Гонорар запасного — 116 000 доларів США
  • Гонорар учасника — 215 000 доларів
  • Перемога в матчі відбіркового етапу — 215 000 доларів
  • Перемога в півфінальному матчі — 657 000 доларів
  • Перемога у фіналі — 1 354 000 доларів
  • Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — $ 2 871 000 доларів

Призові, парний розряд

Наведено дані на 2019 рік[16]

  • Гонорар запасного — 40 000 доларів
  • Гонорар учасника — 103 000 доларів
  • Перемога в матчі відбіркового етапу — 40 000 доларів
  • Перемога в півфінальному матчі — $ 106 500 доларів
  • Перемога в фіналі — 204 000 доларів

Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — 533 000 доларів

Фінали

Індивідуальний розряд

Місце Рік Чемпіон Фіналіст Рахунок
↓ Мастерз Гран-прі ↓
Токіо 1970 США Стен Сміт Австралія Род Лейвер Круговий турнір
Париж 1971 Румунія Іліє Настасе (1/4) США Стен Сміт Круговий турнір
Барселона 1972 Румунія Іліє Настасе (2/4) США Стен Сміт 6–3, 6–2, 3–6, 2–6, 6–3
Бостон 1973 Румунія Іліє Настасе (3/4) Нідерланди Том Оккер 6–3, 7–5, 4–6, 6–3
Мельбурн 1974 Аргентина Гільєрмо Вілас Румунія Іліє Настасе 7–6(8–6), 6–2, 3–6, 3–6, 6–4
Стокгольм 1975 Румунія Іліє Настасе (4/4) Швеція Б'єрн Борг 6–2, 6–2, 6–1
Х'юстон 1976 Іспанія Мануель Орантес Польща Войцех Фібак 5–7, 6–2, 0–6, 7–6(7–1), 6–1
Нью-Йорк 1977 США Джиммі Коннорс Швеція Б'єрн Борг 6–4, 1–6, 6–4
1978 США Джон Макінрой (1/3) США Артур Еш 6–7(5–7), 6–3, 7–5
1979 Швеція Б'єрн Борг (1/2) США Вітас Ґерулайтіс 6–2, 6–2
1980 Швеція Б'єрн Борг (2/2) Чехословаччина Іван Лендл 6–4, 6–2, 6–2
1981 Чехословаччина Іван Лендл (1/5) США Вітас Ґерулайтіс 6–7(5–7), 2–6, 7–6(8–6), 6–2, 6–4
1982 Чехословаччина Іван Лендл (2/5) США Джон Макінрой 6–4, 6–4, 6–2
1983 США Джон Макінрой (2/3) Чехословаччина Іван Лендл 6–3, 6–4, 6–4
1984 США Джон Макінрой (3/3) Чехословаччина Іван Лендл 7–5, 6–0, 6–4
1985 Чехословаччина Іван Лендл (3/5) ФРН Борис Бекер 6–2, 7–6(7–4), 6–3
1986 Чехословаччина Іван Лендл (4/5) ФРН Борис Бекер 6–4, 6–4, 6–4
1987 Чехословаччина Іван Лендл (5/5) Швеція Матс Віландер 6–2, 6–2, 6–3
1988 ФРН Борис Бекер (1/3) Чехословаччина Іван Лендл 5–7, 7–6(7–5), 3–6, 6–2, 7–6(7–5)
1989 Швеція Стефан Едберг ФРН Борис Бекер 4–6, 7–6(8–6), 6–3, 6–1
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Франкфурт-на-Майні 1990 США Андре Агассі Швеція Стефан Едберг 5–7, 7–6(7–5), 7–5, 6–2
1991 США Піт Сампрас (1/5) США Джим Кур'є 3–6, 7–6(7–5), 6–3, 6–4
1992 Німеччина Борис Бекер (2/3) США Джим Кур'є 6–4, 6–3, 7–5
1993 Німеччина Міхаель Штіх США Піт Сампрас 7–6(7–3), 2–6, 7–6(9–7), 6–2
1994 США Піт Сампрас (2/5) Німеччина Борис Бекер 4–6, 6–3, 7–5, 6–4
1995 Німеччина Борис Бекер (3/3) США Майкл Чанг 7–6(7–3), 6–0, 7–6(7–5)
Гановер 1996 США Піт Сампрас (3/5) Німеччина Борис Бекер 3–6, 7–6(7–5), 7–6(7–4), 6–7(11–13), 6–4
1997 США Піт Сампрас (4/5) Росія Євген Кафельников 6–3, 6–2, 6–2
1998 Іспанія Алекс Корретха Іспанія Карлос Моя 3–6, 3–6, 7–5, 6–3, 7–5
1999 США Піт Сампрас (5/5) США Андре Агассі 6–1, 7–5, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
Лісабон 2000 Бразилія Густаво Куертен США Андре Агассі 6–4, 6–4, 6–4
Сідней 2001 Австралія Ллейтон Г'юїтт (1/2) Франція Себастьян Грожан 6–3, 6–3, 6–4
Шанхай 2002 Австралія Ллейтон Г'юїтт (2/2) Іспанія Хуан Карлос Ферреро 7–5, 7–5, 2–6, 2–6, 6–4
Х'юстон 2003 Швейцарія Роджер Федерер (1/6) США Андре Агассі 6–3, 6–0, 6–4
2004 Швейцарія Роджер Федерер (2/6) Австралія Ллейтон Г'юїтт 6–3, 6–2
Шанхай 2005 Аргентина Давід Налбандян Швейцарія Роджер Федерер 6–7(4–7), 6–7(11–13), 6–2, 6–1, 7–6(7–3)
2006 Швейцарія Роджер Федерер (3/6) США Джеймс Блейк 6–0, 6–3, 6–4
2007 Швейцарія Роджер Федерер (4/6) Іспанія Давид Феррер 6–2, 6–3, 6–2
2008 Сербія Новак Джокович (1/7) Росія Микола Давиденко 6–1, 7–5
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон 2009 Росія Микола Давиденко Аргентина Хуан Мартін дель Потро 6–3, 6–4
2010 Швейцарія Роджер Федерер (5/6) Іспанія Рафаель Надаль 6–3, 3–6, 6–1
2011 Швейцарія Роджер Федерер (6/6) Франція Жо-Вілфрід Тсонга 6–3, 6–7(6–8), 6–3
2012 Сербія Новак Джокович (2/7) Швейцарія Роджер Федерер 7–6(8–6), 7–5
2013 Сербія Новак Джокович (3/7) Іспанія Рафаель Надаль 6–3, 6–4
2014 Сербія Новак Джокович (4/7) Швейцарія Роджер Федерер walkover
2015 Сербія Новак Джокович (5/7) Швейцарія Роджер Федерер 6–3, 6–4
2016 Велика Британія Енді Маррей Сербія Новак Джокович 6–3, 6–4
↓ Фінал ATP ↓
Лондон 2017 Болгарія Григор Димитров Бельгія Давід Ґоффен 7—5, 4—6, 6—3[19]
2018 Німеччина Александр Зверєв Сербія Новак Джокович 6–4, 6–3
2019 Греція Стефанос Ціціпас Австрія Домінік Тім 6–7(6–8), 6–2, 7–6(7–4)
2020 Росія Данило Медведєв Австрія Домінік Тім 4–6, 7–6(7–2), 6–4
Турин 2021 Німеччина Александр Зверєв (2/2) Росія Данило Медведєв 6–4, 6–4
2022 Сербія Новак Джокович (6/7) Норвегія Каспер Рууд 7:5, 6:3
2023 Сербія Новак Джокович (7/7) Італія Яннік Сіннер 6:3, 6:3
2024 Італія Яннік Сіннер США Тейлор Фріц 6:4, 6:4

Парний розряд

Місце Рік Чемпіон Фіналіст Рахунок
↓ Masters Grand Prix ↓
Токіо 1970 США Стен Сміт
США Артур Еш		 Круговий турнір
1971
–
1974		 Не проводився
Стокгольм 1975 Іспанія Хуан Гісберт
Іспанія Мануель Орантес		 Круговий турнір
Х'юстон 1976 США Фред Макнеер
США Шервуд Стюарт		 США Браян Готтфрід
Мексика Рауль Рамірес		 6–4, 5–7, 5–7, 6–4, 6–4
Нью-Йорк 1977 ПАР Боб Г'юїтт
ПАР Фрю Макміллан		 США Боб Лутц
США Стен Сміт		 7–5, 7–6, 6–3
1978 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 Польща Войцех Фібак
Нідерланди Том Оккер		 6–4, 6–2, 6–4
1979 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 Польща Войцех Фібак
Нідерланди Том Оккер		 6–3, 7–6, 6–1
1980 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 Австралія Пітер Макнамара
Австралія Пол Макнамі		 6–4, 6–3
1981 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 ПАР Кевін Каррен
США Стів Дентон		 6–3, 6–3
1982 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 США Шервуд Стюарт
США Ферді Тейган		 7–5, 6–3
1983 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 Чехословаччина Павел Сложил
Чехословаччина Томаш Шмід		 6–2, 6–2
1984 США Пітер Флемінг
США Джон Макінрой		 Австралія Марк Едмондсон
США Шервуд Стюарт		 6–3, 6–1
1985 Швеція Стефан Едберг
Швеція Андерс Яррід		 Швеція Йоакім Нюстром
Швеція Матс Віландер		 6–1, 7–6(7–5)
Лондон 1986 Швеція Стефан Едберг
Швеція Андерс Яррід		 Франція Гі Форже
Франція Яннік Ноа		 6–3, 7–6(7–2), 6–3
1987 Чехословаччина Мілослав Мечирж
Чехословаччина Томаш Шмід		 США Кен Флек
США Роберт Сегусо		 6–4, 7–5, 6–7(5–7), 6–3
1988 США Рік Ліч
США Джим П'ю		 Іспанія Серхіо Касаль
Іспанія Еміліо Санчес Вікаріо		 6–4, 6–3, 2–6, 6–0
1989 США Джим Грабб
США Патрік Макінрой		 Австралія Джон Фіцджеральд
Швеція Андерс Яррід		 7–5, 7–6(7–4), 5–7, 6–3
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Голд-Кост 1990 Франція Гі Форже
Швейцарія Якоб Гласек		 Іспанія Серхіо Касаль
Іспанія Еміліо Санчес Вікаріо		 6–4, 7–6(7–5), 5–7, 6–4
Йоганнесбург 1991 Австралія Джон Фіцджеральд
Швеція Андерс Яррід		 США Кен Флек
США Роберт Сегусо		 6–4, 6–4, 2–6, 6–4
1992 Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Марк Вудфорд		 Австралія Джон Фіцджеральд
Швеція Андерс Яррід		 6–2, 7–6(7–4), 5–7, 3–6, 6–3
1993 Нідерланди Якко Елтінг
Нідерланди Паул Гаргейс		 Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Марк Вудфорд		 7–6(7–4), 7–6(7–5), 6–4
Джакарта 1994 Швеція Ян Апелль
Швеція Йонас Бйоркман		 Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Марк Вудфорд		 6–4, 4–6, 4–6, 7–6(7–5), 7–6(8–6)
Ейндговен 1995 Канада Грант Коннелл
США Патрік Гелбрайт		 Нідерланди Якко Елтінг
Нідерланди Паул Гаргейс		 7–6(8–6), 7–6(8–6), 3–6, 7–6(7–2)
Гартфорд 1996 Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Марк Вудфорд		 Канада Себастьян Ларо
США Алекс О'Браєн		 6–4, 5–7, 6–2, 7–6(7–3)
1997 США Рік Ліч
США Джонатан Старк		 Індія Магеш Бгупаті
Індія Леандер Паес		 6–3, 6–4, 7–6(7–3)
1998 Нідерланди Якко Елтінг
Нідерланди Паул Гаргейс		 Багамські Острови Марк Ноулз
Канада Деніел Нестор		 6–4, 6–2, 7–5
1999 Канада Себастьян Ларо
США Алекс О'Браєн		 Індія Магеш Бгупаті
Індія Леандер Паес		 6–3, 6–2, 6–2
Бенгалуру 2000 США Доналд Джонсон
ПАР Піт Норвал		 Індія Магеш Бгупаті
Індія Леандер Паес		 7–6(10–8), 6–3, 6–4
↓ Світовий Парний Кубок Виклику ATP[20] ↓
Бенгалуру 2001
(пройшов
2002 року)		 ПАР Елліс Феррейра
США Рік Ліч		 Чехія Петр Пала
Чехія Павел Візнер		 6–7(6–8), 7–6(7–2), 6–4, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
2002 Не проводився
Х'юстон 2003 США Боб Браян
США Майк Браян		 Франція Мікаель Льодра
Франція Фабріс Санторо		 6–7(6–8), 6–3, 3–6, 7–6(7–3), 6–4
2004 США Боб Браян
США Майк Браян		 Зімбабве Вейн Блек
Зімбабве Кевін Ульєтт		 4–6, 7–5, 6–4, 6–2
Шанхай 2005 Франція Мікаель Льодра
Франція Фабріс Санторо		 Індія Леандер Паес
Сербія та Чорногорія Ненад Зімоньїч		 6–7(6–8), 6–3, 7–6(7–4)
2006 Швеція Йонас Бйоркман
Білорусь Макс Мирний		 Багамські Острови Марк Ноулз
Канада Деніел Нестор		 6–2, 6–4
2007 Багамські Острови Марк Ноулз
Канада Деніел Нестор		 Швеція Сімон Аспелін
Австрія Юліан Ноул		 6–2, 6–3
2008 Канада Деніел Нестор
Сербія Ненад Зімоньїч		 США Боб Браян
США Майк Браян		 7–6(7–3), 6–2
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон 2009 США Боб Браян
США Майк Браян		 Білорусь Макс Мирний
Ізраїль Енді Рам		 7–6(7–5), 6–3
2010 Канада Деніел Нестор
Сербія Ненад Зімоньїч		 Індія Магеш Бгупаті
Білорусь Макс Мирний		 7–6(8–6), 6–4
2011 Білорусь Макс Мирний
Канада Деніел Нестор		 Польща Маріуш Фирстенберг
Польща Марцін Матковський		 7–5, 6–3
2012 Іспанія Марсель Гранольєрс
Іспанія Марк Лопес		 Індія Магеш Бгупаті
Індія Роган Бопанна		 7–5, 3–6, [10–3]
2013 Іспанія Давід Марреро
Іспанія Фернандо Вердаско		 США Боб Браян
США Майк Браян		 7–5, 6–7(3–7), [10–7]
2014 США Боб Браян
США Майк Браян		 Хорватія Іван Додіг
Бразилія Марсело Мело		 6–7(5–7), 6–2, [10–7]
2015 Нідерланди Жан-Жульєн Роєр
Румунія Горія Текеу		 Індія Роган Бопанна
Румунія Флорін Мерджа		 6–4, 6–3
2016 Фінляндія Генрі Контінен
Австралія Джон Пірс		 ПАР Равен Класен
США Ражів Рам		 2–6, 6–1, [10–8]
↓ Фінал ATP ↓
Лондон 2017 Фінляндія Генрі Контінен
Австралія Джон Пірс		 Польща Лукаш Кубот
Бразилія Марсело Мело		 6–4, 6–2
2018 США Джек Сок
США Майк Браян		 Франція П'єр-Юг Ербер
Франція Ніколя Маю		 5–7, 6–1, [13–11]
2019 Франція П'єр-Юг Ербер
Франція Ніколя Маю		 ПАР Равен Класен
Австралія Майкл Вінус		 6–3, 6–4
2020 Нідерланди Веслі Колгоф
Хорватія Нікола Мектич		 Австрія Юрген Мельцер
Франція Едуар Роже-Васслен		 6–2, 3–6, [10–5]
2021 Франція П'єр-Юг Ербер (2/2)
Франція Ніколя Маю (2/2)		 США Ражів Рам
Велика Британія Джо Солсбері		 6–4, 7–6(7–0)
Турин 2022 США Ражів Рам (1/2)
Велика Британія Джо Солсбері (1/2)		 Хорватія Нікола Мектич
Хорватія Мате Павич		 7–6(7–4), 6–4
2023 США Ражів Рам (2/2)
Велика Британія Джо Солсбері (2/2)		 Іспанія Марсель Гранольєрс
Аргентина Орасіо Себальйос		 6–3, 6–4
2024 Німеччина Кевін Кравіц
Німеччина Тім Пюц		 Сальвадор Марсело Аревало
Хорватія Мате Павич		 7–6(7–5), 7–6(8–6)

Кількість титулів в індивідуальному розряді

Титулів Гравець Роки перемог Роки фіналів
6 Швейцарія Роджер Федерер 2003, 2004, 2006, 2007, 2010, 2011 2005, 2012, 2014, 2015
5 Чехословаччина Іван Лендл 1981, 1982, 1985, 1986, 1987 1980, 1983, 1984, 1988
Сербія Новак Джокович 2008, 2012, 2013, 2014, 2015 2016, 2018
США Піт Сампрас 1991, 1994, 1996, 1997, 1999 1993
4 Румунія Іліє Настасе 1971, 1972, 1973, 1975 1974
3 Німеччина Борис Бекер 1988, 1992, 1995 1985, 1986, 1989, 1994, 1996
США Джон Макінрой 1978, 1983, 1984 1982
2 Швеція Б'єрн Борг 1979, 1980 1975, 1977
Австралія Ллейтон Г'юїтт 2001, 2002 2004
1 США Андре Агассі 1990 1999, 2000, 2003
США Стен Сміт 1970 1971, 1972
Росія Микола Давиденко 2009 2008
Швеція Стефан Едберг 1989 1990
США Джиммі Коннорс 1977
Іспанія Алекс Корретха 1998
Бразилія Густаво Куертен 2000
Велика Британія Енді Маррей 2016
Аргентина Давід Налбандян 2005
Іспанія Мануель Орантес 1976
Німеччина Міхаель Штіх 1993
Аргентина Гільєрмо Вілас 1974
Болгарія Григор Димитров 2017
Німеччина Александр Зверєв 2018
Греція Стефанос Ціціпас 2019
0 США Джим Кур'є 1991, 1992
США Вітас Ґерулайтіс 1979, 1981
Іспанія Рафаель Надаль 2010, 2013
США Артур Еш 1978
США Джеймс Блейк 2006
США Майкл Чанг 1995
Аргентина Хуан Мартін дель Потро 2009
Іспанія Давид Феррер 2007
Іспанія Хуан Карлос Ферреро 2002
Польща Войцех Фібак 1976
Франція Себастьян Грожан 2001
Росія Євген Кафельников 1997
Австралія Род Лейвер 1970
Іспанія Карлос Моя 1998
Нідерланди Том Оккер 1973
Франція Жо-Вілфрід Тсонга 2011
Швеція Матс Віландер 1987
Бельгія Давід Ґоффен 2017
Австрія Домінік Тім 2019

Кількість титулів у парному розряді

Титулів Гравець Роки перемог Роки фіналів
7 США Пітер Флемінг 1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
США Джон Макінрой 1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
5 США Майк Браян 2003, 2004, 2009, 2014, 2018 2008, 2013
4 США Боб Браян 2003, 2004, 2009, 2014 2008, 2013
Канада Деніел Нестор 2007, 2008, 2010, 2011 1998, 2006
3 Швеція Андерс Яррід 1985, 1986, 1991 1989, 1992
США Рік Ліч 1988, 1997, 2001
2 Австралія Тодд Вудбрідж 1992, 1996 1993, 1994
Австралія Марк Вудфорд 1992, 1996 1993, 1994
Білорусь Макс Мирний 2006, 2011 2009, 2010
Нідерланди Якко Елтінг 1993, 1998 1995
Нідерланди Паул Гаргейс 1993, 1998 1995
Сербія Ненад Зімоньїч 2008, 2010 2005
Швеція Стефан Едберг 1985, 1986
Швеція Йонас Бйоркман 1994, 2006
Фінляндія Генрі Контінен 2016, 2017
Австралія Джон Пірс 2016, 2017
1 США Шервуд Стюарт 1976 1982, 1984
Австралія Джон Фіцджеральд 1991 1989, 1992
Багамські Острови Марк Ноулз 2007 1998, 2006
США Стен Сміт 1970 1977
Чехословаччина Томаш Шмід 1987 1983
Франція Гі Форже 1990 1986
Канада Себастьян Ларо 1999 1996
США Алекс О'Браєн 1999 1996
Франція Мікаель Льодра 2005 2003
Франція Фабріс Санторо 2005 2003
Франція П'єр-Юг Ербер 2019 2018
Франція Ніколя Маю 2019 2018
США Артур Еш 1970
Іспанія Хуан Гісберт 1975
Іспанія Мануель Орантес 1975
США Фред Макнеер 1976
ПАР Боб Г'юїтт 1977
ПАР Фрю Макміллан 1977
Чехословаччина Мілослав Мечирж 1987
США Джим П'ю 1988
США Джим Грабб 1989
США Патрік Макінрой 1989
Швейцарія Якоб Гласек 1990
Швеція Ян Апелль 1994
Канада Грант Коннелл 1995
США Патрік Гелбрат 1995
США Джонатан Старк 1997
США Доналд Джонсон 2000
ПАР Піт Норвал 2000
ПАР Елліс Феррейра 2001
Іспанія Марсель Гранольєрс 2012
Іспанія Марк Лопес 2012
Іспанія Давід Марреро 2013
Іспанія Фернандо Вердаско 2013
Нідерланди Жан-Жульєн Роєр 2015
Румунія Горія Текеу 2015
США Джек Сок 2018

Рекорди

Участь у найбільшій кількості розіграшів:

  1. Швейцарія Роджер Федерер — 17 (2002—2015, 2017—2019)
  2. США Андре Агассі — 13 (1988—1991, 1994, 1996, 1998—2003, 2005)
  3. Чехословаччина Іван Лендл — 12 (1980—1991)
    Сербія Новак Джокович — 12 (2007—2016, 2018—2019)
  4. Німеччина Борис Бекер — 11 (1985—1992, 1994—1996)
    США Джиммі Коннорс — 11 (1972—1973, 1977—1984, 1987)
    США Піт Сампрас — 11 (1990—2000)

Примітки

  1. ↑ а б в г Архів результатів: 1970—1999 [Архівовано 26 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. ↑ Thomas Bonk. (12 листопада 1989). New Men's Pro Tour Having Difficult Time Getting Started. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2014.
    Merrell Noden. (24 грудня 1990). Grand Sham. Sports Illustrated. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. [Архівовано 2014-04-13 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Історія змагань на офіційному сайті [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  4. ↑ New look: Professional men's tennis to undergo changes in 2000. Sports Illustrated. 10 грудня 1999. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014. [Архівовано 2014-04-13 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Masters Cup field. BBC. 14 листопада 2004. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2014.
    Henman, Safin, Coria clinch trips to Houston. ESPN. 1 листопада 2004. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  6. ↑ Fernando Gonzalez Clinches Tennis Masters Cup Berth. Tennisnews.com. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  7. ↑ Kuerten Wins Masters Cup and Top Ranking for 2000 (англ.). Tennis.about.com. 3 грудня 2000. Архів оригіналу за 9 липня 2009. Процитовано 17 серпня 2010. [Архівовано 2009-07-09 у Wayback Machine.]
  8. ↑ а б Masters Cup final moving to London from Shanghai in 2009. ESPN. 18 червня 2008. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 11 квітня 2014.
  9. ↑ Архів результатів від 2000 року [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Countdown To Barclays ATP World Tour Finals At London’s O2 Arena Begins (англ.). ATP. 25 листопада 2008. Процитовано 17 серпня 2010.
  11. ↑ BARCLAYS ATP WORLD TOUR FINALS TO REMAIN IN LONDON THROUGH 2015 (англ.). ATP. 07 листопада 2012. Архів оригіналу за 10 травня 2015. Процитовано 13 листопада 2012.
  12. ↑ O2, The. Event space capacities, The O2. www.theo2.co.uk. AEG, 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016. [Архівовано 2016-12-20 у Wayback Machine.]
  13. ↑ World Championships // The 2014 ATP Official Rulebook. — ATP, 2014.
  14. ↑ а б в г Rules and format. Barclays ATP World Tour Finals. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 11 квітня 2014.
  15. ↑ Semi-final qualifying procedure. Barclays ATP World Tour Finals. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2014.
  16. ↑ а б в г Points and prize money. Nitto ATP Tour Finals. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 17 серпня 2020.
  17. ↑ Jeff Cooper. The Structure of Men's Professional Tennis Competition. About.com. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 15 квітня 2014. [Архівовано 2016-10-13 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Not the real prizemoney: Rafael Nadal and Serena Williams lament tax impact on record purse. Agence France Presse. 10 вересня 2013. Архів оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 15 квітня 2014.
  19. ↑ Дімітров виграв підсумковий турнір АТР в Лондоні. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 20 листопада 2017.
  20. ↑ ATP sets Double Challenge Cup for Jan. 29-Feb. 2 in Bangalore. Associated Press AP. 16 січня 2002. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 3 листопада 2008. [Архівовано 2012-11-04 у Wayback Machine.]

Посилання