Флорімон Клод де Мерсі-Аржанто

Флорімон Клод де Мерсі-Аржанто
нім. Florimond Claude von Mercy-Argenteau
Народився20 квітня 1727(1727-04-20)[1][2][4]
Льєж, Священна Римська імперія[5][2]
Помер25 серпня 1794(1794-08-25)[1][2][3] (67 років)
Лондон, Королівство Велика Британія[3]
Країна Габсбурзька монархія
Діяльністьдипломат, посол
Галузьдипломатія[6]
Знання мовфранцузька[7][6] і німецька[7][6]
Титулграф[d]
Посадапосол Австрії у Франціїd
РідDe Mercyd
БатькоAnton Ignaz Graf von Mercy-Argenteaud[8]
МатиThérèse Henriette de Rouvroy de Berlus et de Pondromed[8]
Нагороди
Королівський угорський орден Святого Стефана Орден Золотого руна
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мерсі.

Флорімон Клод граф де Мерсі-Аржанто (фр. Florimond de Mercy-Argenteau, нім. Florimond Claude von Mercy-Argenteau; 20 квітня 1727(17270420) Льєж — 25 серпня 1794, Лондон) — австрійський дипломат.

Життєпис

Народився в родині фельдмаршала графа Антуана де Мерсі-Аржанто (1692—1767). Вступив до австрійської дипломатичної служби при посольстві Кауніца[9] у Франції. 1754 року призначений австрійським представником при Сардинському дворі в Турині. Потім став послом у Санкт-Петербурзі (1761).

Дипломатична місія в Росії для австрійців була серед найважливіших. Росія разом з Францією виступила основним союзником Відня в Семилітній війні (1756-1762). Російська місія графа Мерсі-Аржанто припала на час чергових палацових переворотів. Після смерті імператриці Єлизавети Петрівни 25 грудня 1761 (5 січня 1762) року новий імператор Петро III з першого дня царювання[10] зібрався примиритися з Пруссією та розірвати союз із Австрією та Францією. Через такі обставини місія Мерсі виявилась невдалою в порівнянні з його попередником графом Міклошом Естергазі[11].

1764 року Мерсі-Аржанто призначений послом у Варшаві в період міжкоролів'я між Августом ІІІ і Станіславом Понятовським.

1766 року Мерсі-Аржанто став австрійським міністром у Парижі. Йому довелось завершувати справу Кауніца: 1770 року донька імператриці Марії Терезії Марія Антуанетта одружилася з дофіном, майбутнім французьким королем Людовиком XVI. В результаті союз між Бурбонами та Габсбургами остаточно укріпився. Флорімон мав слідкувати за поведінкою дофіни (1770 року їй було 14 років) та бути її наставником. Листування Мерсі-Аржанто стало важливою хронікою життя Марії Антуанетти[12].

Коли Марія Антуанетта посіла трон (1774), Мерсі-Аржанто став однією з найвпливовіших персон при французькому дворі. Він утримався в Парижі до революційних подій. Посол сприяв Етьєну Брієнну та Жаку Неккеру[13].

1789 року Мерсі-Аржанто залишає Париж. 1792 року стає представником імператора Йосипа ІІ в Брюсселі (Австрійські Нідерланди).

1794 року графа призначили австрійським посланцев у Лондоні, де він невдовзі помер.

Примітки

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в Dr. Constant v. Wurzbach Mercy d’Argenteau, Florimund Graf // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 17. — S. 391.
  4. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  5. ↑ Geni.com — 2006.
  6. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
  9. ↑ Будучи послом у Франції в 1750-1753 роках, намагався примирити Бурбонів з Габсбургами задля утворення союзу, направленого проти Фрідріха ІІ. Своєю діяльністю спричинив «Дипломатичну революцію 1756 року»
  10. ↑ Додатк. див. про поїздку Андрія Гудовича до Фрідріха ІІ
  11. ↑ Микола-Йосип (Міклош) Естергазі (1714—1790) — австрійський дипломат угорського походження, 1756 року успішно сприяв укладенню російсько-французького союзу (31 грудня 1756 (10 січня 1757)), направленого проти Пруссії. 1 травня 1756 року був підписаний Версальський австро-французький трактат, який разом з тогорічним російсько-французьким та австро-російським союзом 1746 року утворили австро-російсько-французький союз проти Пруссії. У результаті була завершена «дипломатична революція 1756 року»
  12. ↑ протягом 1770—1793 років — від одруження до смерті
  13. ↑ Жак Неккер (1732—1804) і Етьєн Шарль де Ломені де Брієнн (1727—1794) були міністрами фінансів часів Людовика XVI, які намагалися вивести королівство з фінансової кризи, але безрезультатно, що прискорило початок Французької революції