Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(травень 2018)
Перший костел у Бучачі було фундовано 1373[1] (старіші дані 28 липня1379[2] тепер трактують як повторний фундуш) року, одночасно зі створенням римо-католицької парафії[3].
Правдоподібно, храм був збудований або в останній чверті XIV-го, або у XV ст.[4] На думку Михайла Станкевича, кам'яним храм став наприкінці XV ст.[5]
Власник міста Миколай Бучацький-Творовський — зять протестанта Радзивілла Миколи Христофора «Чорного» — був кальвіністом, сприяв поширенню цієї течії християнства, перетворив фарний костел на кальвінський збір за свого життя.[6] У руках кальвіністів будівля перебувала до кінця XVI ст.[4] Для використання римо-католикам фарний костел повернула, за одними даними, донька М. Бучацького-Творовського Катажина[7], за іншими, його син Ян Кшиштоф «Збожний», який свого часу змінив обряд на католицький, а ставши дідичем Бучача, також запровадив у костелі «набоженство» святого Розарію.[8]
Від 1663 року при фарному костелі діяла препозитура з упосаженням[11] 10000 флоринів. Занотовано, що 1667 року (володіння містом Яном Потоцьким[12]) при храмі діяли школа, яка мала ректора, шпиталь (ним опікувався препозит) на 8 осіб водночас.[13]
Храм сильно постраждав після турецько-татарських нападів 1672, 1676 років, зокрема, втратив склепіння. Відновлення було проведене у 1709—1710 роках.[4]
Костел (велика ймовірність, що він був ґотичним) перед його розбиранням був кам'яним, тинькованим, однонавним, з двома бічними каплицями (справа — каплиця святої Анни, яка мала двері й три вікна, зліва — каплиця Пречистої Діви Марії з гори Кармель[14]) вежею від фронту. Вівтарі та решта предметів культу були зроблені здебільшого на початку XVIII ст.[4]
У записах метричних книг хрещень і поховань бучацьких костелів можна довідатись, що неодноразово хресними батьками були дідичі міста (зокрема, фундатор Бучацького монастиря ЧСВВ Стефан Александер Потоцький, його син Микола Василь), гості (генерал-ад'ютант короля Швеції Карла ХІІ Андерс (Єнджей)[15] Тиллденкрон, львівський староста Йоахім Потоцький та інші).[16]
У костелі працювали ксьондзи: о. Станіслав Рикала, о. Стефан Броньовський,[18] о. Томаш Пашковський (з 1674), о. Павел Розмисловський, о. Станіслав Мрочек (з 1702),[19] о. Єжи Якуб Стронкевич (з 1704), о. Александер Юзеф Млодкевич (з 1711, перед цим пробощ у Бариші, з 1716 — теребовельський декан РКЦ, помер 28 липня 1740), о. Антоній Вілінський (з грудня 1740, до кінця існування храму),[20] о. Томаш Венгерський.
1715 року кс. Александер Юзеф Млодкевич заснував «Шкаплірне братство» (або «Братство святого Скапулярію», пол.Bractwo Szkaplierza Matki Najświętszej), його протекторами зі шляхетського стану стали дідичі міста. Перші вибори у братстві відбулися 20 липня того року. 20 жовтня 1740 року канонічну візитацію мав львівський латинський архієпископ Миколай Вижицький. У жовтні 1760 року тут мали місію оо. місіонери з Городенки, під час якої дві вдови — Барбара Коваліха та Маріанна Ґуттерська — змінили обряд з лютеранського. Десь тоді М. В. Потоцький розпорядився розбирати храм, на місці якого мали будувати новий його коштом. З цього приводу 21 березня 1761 року в Бучачі, після дозволу В. Г. Сераковського, видав привілей,[21] в якому записав фундуш для будівництва нового парафіяльного костелу.[4]
Фарний костел вирішили замінити на новий кам'яний на початку XVIII ст., однак розбирати його почали восени 1760 р. за вказівкою канівського старости Миколи Василя Потоцького[22] після того, як отримали дозвіл львівського латинського архієпископа Вацлава Героніма Сєраковського з Богуславиць. За сприяння М. В. Потоцького новий костел збудували у 1761–1763 роках, на думку З. Горнунга, за планом Мартина Урбаніка[23] (також припускають, що це міг бути його компаньйон Бернард Меретин). У фундаційній грамоті на новий костел М. В. Потоцький не згадує грамоту М. Абданка.[24]14 серпня1763 року В. Г. Сераковський під час канонічної візитації освятив (консекрував) костел[25] та п'ять вівтарів.[26]
Збережена до наших днів стара брама в мурі довкола території костелу була споруджена у XVII—XVIII ст.[27] На її таблиці зберігся напис латиною: TE DECET HYMNUS DEUS IN SION ET TIBI REDDETUR VOTUM IN IERUSALEM Ps. 64.
↑Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu / Seria «Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju». Seria C, zeszyt 3. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 118 il. — S. 16. — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
↑Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — S. 15—16.
↑Ostrowski J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 8. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
↑Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 232. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
Aneks I, aneks II // Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Secesja», 1993. — Cz. I. — T. 1. — 126 s., 364 il. — S. 26—28. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (лат.)
Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. (пол.)
Ostrowski Jan K. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Secesja», 1993. — T. 1. — 126 s., 364 il. — S. 15—26. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)