PROFILPELAJAR.COM

	Проєктне креслення корабля
Історія
Радянський Союз
Назва:	Ульяновськ (рос. Ульяновск)
Будівник:	Чорноморський суднобудівний завод, Миколаїв
Закладений:	25 листопада 1988
Статус:	будівництво припинене 1 листопада 1991
Основні характеристики
Клас і тип:	важкий атомний авіаносний крейсер
Водотоннажність:	стандартна — 62 580 т,; повна — 79 758 т;
Довжина:	по ватерлінії — 302,6 м,; максимальна — 323,7 м;
Ширина:	по ватерлінії 39,5 м,; по злітній палубі — 75,5 м;
Висота:	65,5 м (від киля до клотика)
Осадка:	~10,7 м
Двигуни:	ГЕУ 4 ядерних реактори КН-3-43 тепловою потужністю по 305 МВт на 4 ППУ ОК-900 загальною потужністю 280 000 к.с. (4×70000);; два парові котли КВГ-4 паротурбінна допоміжна ЕУ мала забезпечувати хід 10 вуз. при заглушеному реакторі.; ЕЕУ турбогенератори загальною потужністю 27000 кВт;
Швидкість:	30 вузлів (повного ходу)1
Дальність; плавання:	не обмежена
Автономність:	автономність по запасам провіанту — 120 діб
Екіпаж:	3800 чол. (у тому числі 1500 — авіагрупа)
Озброєння:	2×2 76-мм АУ АК-726; 2 ПУ ПЧРК РПК-5; 2×10 РБУ-12000; 12 ПУ ПКРК П-700 «Граніт»; 4×6 ПУ ЗРК СМ-9 (4 ЗРК «Кинжал»),; 8 ЗРАК «Кортик» («Палаш»),; 8×6 30-мм ЗАК АК-630М;
Авіаційна група:	70 літальних апаратів:; 20 винищувачів МіГ-23K, 25 штурмовиків Су-25K, 8 Як-44 радіолокаційного дозору,; 15 гелікоптерів Ка-27ПЛ і 2 Ка-25ПС (20 МіГ-29К, 25 Су-33, 8 Як-44, 15 Ка-27ПЛ, 2 Ка-27ПС);

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ульяновськ.

Ульяновськ (рос. Ульяновск) — недобудований радянський важкий атомний авіаносний крейсер проєкту 1143.7 (шифр «Кречет»), який мав стати першим повноцінним «радянським атомним авіаносцем»^[1]. 4 жовтня 1988 року зарахований до списків кораблів ВМФ і 25 листопада того ж року закладений на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві під заводським № 107. 1 листопада 1991 року при 18% технічної готовності виключений зі списків кораблів ВМФ СРСР і знятий з будівництва. Утилізований згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України № 69-р від 4 лютого 1992 року^[2].

Історія проєктування. Проєкт 1143.7

Проєктування авіаносного корабля з ядерною силовою установкою і катапультним зльотом літаків велися з кінця 1960-х років за шифром «Орел». Був розроблений аванпроєкт 1160, а з 1976 року розпочалися роботи за проєктом 1153 «великого крейсера з авіаційним озброєнням», який передбачав базування літаків, що запускаються за допомогою катапульти — винищувачів МіГ-23K і штурмовиків Су-25K. Водотоннажність корабля мала становити 80 000 тонн, а розмір авіакрила — 70 літаків. Однак проєкт був заморожений в 1983 році^[3].

Розробка важкого атомного авіаносного крейсера проєкту 1143.7 «Ульяновськ», почалася в Невському проєктно-конструкторському бюро в Ленінграді у 1984 під керівництвом Лева Васильович Бєлова (заступник генерального конструктора Микола Федорович Жуков). Пізніше їх змінили Ю. М. Варфоломєев і К. П. Загородній). При проєктуванні враховувався досвід розробки проєктів 1160 і 1153. Основні тактико-технічні елементи атомного важкого авіаносного проєкту 1143.7 були затверджені постановою Ради міністрів СРСР в жовтні 1987 року. Корабель нового покоління, хоча й проходив по шифру «Кречет», являв собою нове покоління радянських авіаносних крейсерів — з ядерною енергетичною установкою, стартовими катапультами, трампліном і базуванням багатофункціонального авіакрила чисельністю до 70 літальних апаратів^[2].

Зовні «Ульяновськ» нагадував збільшену копію копією авіансоного крейсера проєкту 1143.5, мав ті ж стрімкі форми та зберігав його компоновку. У спадок від 1135.5-го проєкту «Ульяновську» дісталися носовий трамплін, надбудова-острів з встановленою РЛС «Марс-Пасат» та подібний набір ракетного озброєння. Але були й відмінності, головне з яких — «Ульяновськ» приводився в рух чотирма ядерними реакторами сумарною тепловою потужністю 305 мегават: енергетична установка складалася з 4 турбін і 4 реакторів. Передбачалися допоміжні котли, здатні при заглушених реакторах забезпечити кораблю хід в 10 вузлів. Джерелом електроенергії служив генератор потужністю 27 000 кВт. Довжина корабля сягала 320 метрів, повна водотоннажність — 79 000 тонн, екіпаж — 3800 осіб. Корабель мав високобортний корпус, виготовлений зі сталі по поздовжній системі набору. Від попередніх авіаносних крейсерів проєкту «Ульяновськ» відрізнявся збільшеними розмірами польотної палуби, трампліном з кутом сходу 14° і двома паровими катапультами довжиною 90 м. Корпус мав розділятися на 20 водонепроникних відсіків. Надбудова («острів») розміщувалася по правому борту. Система бронювання включала коробчату захист сховищ боєзапасу та протиторпедний захист^[4].

Замовлення С-107. Будівництво і утилізація

«Ульяновськ» (будівельний номер № С-107) був закладений 25 листопада 1988 року на стапелі «0» миколаського Чорноморського суднобудівного заводу. При проєктуванні і будівництві корабля широко застосовувалися технологічні і конструктивні елементи апробовані на двох останніх авіаносних крейсерах проєкту 1143.5 («Тбілісі», «Рига»), а також на важких атомних крейсерах типу «Кіров» (пр. 1144). Особливою специфікою корабля була наявність ядерної енергетичної установки і значно більші в порівнянні з попередниками головні розміри. Існуючі на той час заводські достроєчні набережні ЧСЗ не забезпечували будівництво такого корабля — паралельно здійснювався намив «атомної» достороєчної набережної з цехами поряд з Великим ковшем^[2].

Наявність на кораблі атомної парогенераторної установки, яких раніше не виробляли на ЧСЗ також потребували нових інженерних рішень. На «Ульяновську» мали встановити чотири ядерних реактори КН-3, які встановлювались на такр проєкту 1144, але форсованого типу — КН-3-43, об'єднані в два зональні блоки кормового і носового ешелонів ядерної енергоустановки. Інтегрована в корпус корабля АПГУ монтувалася безпосередньо на заводі. Крім реакторів і систем автоматичного управління, АПГУ включала 400-тонні баки металоводного захисту з пластмасовим і свинцевим конструктивним захистом. Керченський суднобудівний завод «Залив», який на той час мав досвід будівництва суден з ЯЕУ, передав ЧСЗ плавучий контрольно-дозиметричний пункт і ряд технологічних стендів. Для збирання атомної парогенеруючої установки на заводі був побудований плавучий цех, встановлений на жорсткі опори на дні Бузького лиману. В 1990–1991 роках завод отримав від контрагентів корпуси реакторів, парогенераторів, трубні системи, насоси й розпочали монтаж парогенераторної установки^[2].

Станом на 1991 рік на стапелі був сформований нижній ярус блоків корпусу корабля до шостої палуби (по ватерлінію), в кормі розпочато монтаж верхнього ярусу блоків до польотної палуби. ВМФ СРСР оплатив будівельні роботи до грудня 1991 року. Станом на кінець року технічна готовність корпусу «Ульяновська» сягала 70%, загальна готовність корабля становила близько 18%. Чорноморським заводом було перероблено 29000 тон корпусної сталі, з них 25000 тон були вже зібрані на стапелі. На корабель була завантажена частина механізмів. Однак надалі ні Головне управління кореблебудування ВМФ РФ Росії, ні вище військово-політичне керівництво РФ в особі міністра оборони Євгена Шапошникова і президента Бориса Єльцина зацікавленості в добудові корабля не проявили. Україні корабель такого класу також потрібен не був^[2].

1 листопада 1991 року «Ульяновськ» виключений зі списків кораблів ВМФ СРСР. 4 лютого 1992 року перший віце-прем'єр-міністр України Костянтин Масик підписав розпорядження про утилізацію корабля, а 5 лютого був підписаний наказ по заводу про зупинення будівництва замовлення № 107^[2]. До 29 жовтня розділаний на метал на стапелі^[3].

Примітки

↑ ТАКР — тяжелые авианесущие крейсеры. Официальный статус советских авианосцев. на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 2 квітня 2013. [Архівовано 2013-08-18 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев : Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
↑ ^а ^б Проєкт 11437 — тяжелый авианесущий крейсер «Ульяновск» (рос.) . Военное обозрение. 24.05.2011. Процитовано 19 грудня 2013.
↑ Авианосец «Ульяновск» — каким бы он был? (рос.) . Военное обозрение. 26.05.2012. Процитовано 19 грудня 2013.

Література

Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев : Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев : Атолл, 2003. — 544 с. с. — ISBN 966-7726-69-X.
Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М. : ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5.
Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М. : Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0.