Російський історик Василь Васильєвський ототожнював Тугоркана із командувачем куманського війська Тогорта́ком (грец.Τογορτάκ) / Того́ртою (грец.Τογορτᾶ), який згадується у творі візантійської царівни Анни Комніни«Алексіада» (Книга Х. ч. 3, с. 228)[6].
Біографія
Вперше згадується в 1091 році — як один з очільників половецького війська, що прийшло на допомогу візантійському імператору Олексію I Комніну і розгромило печенігів в битві при Левуніоні. Проте вбивство візантійцями полонених налякало Тугоркана і він поквапився повернутися з одноплеміниками на батьківщину[7].
В 1093 році спільно з Боняком вів війну з Святополком Ізяславичем, яка закінчилася повною поразкою київського князя, який був змушений укласти в 1094 році мир і одружитися з дочкою Тугоркана[3].
В 1095 році разом з Боняком вирушив в похід до Візантії на підтримку претендента Псевдо-Костянтина Діогена, який скінчився невдачею: там загинула більша частина воїнів (7 тис. з 12 тис.), які взяли участь в поході, а вся здобич була віднята в одній з битв з переслідуючим їх військом імператора Візантії Олексія Комніна.
Святополк визнав своїм обов'язком знайти на полі битви труп свого тестя і поховати його «на могилі» поблизу від Берестова — можливо, на цьому наполягала дружина князя, Олена Тугорканівна[7].
Від Тугоркана виводили свій рід князі Половці-Рожиновські зі Сквири[2], які в XV—XVI ст. були останньою князівською династією, що залишилась на Київщині після занепаду Київської Русі[2].
Фольклорний образ
В українському фольклорі пам'ять про Тугоркана, як і про Боняка, збереглася у вкрай негативному образі. Вважають, що він став прототипом казкового персонажа Тугарина (Змія Тугарина, Тугарина Змієвича), який іноді ототожнюється із Змієм Гориничем, а іноді виступає як цілком самостійний персонаж, злий богатир. Тугарин перетворився на уособлений образ кочовика, що постійно загрожує нападами на мирне осіле населення Русі[9].
↑ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — Стлб. 285. — л. 106об.
↑ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — Стлб. 222. — л. 85.
↑Васильевский В. Г. Византия и печенеги (1048—1094) [Архівовано 16 травня 2017 у Wayback Machine.] // Труды В. Г. Васильевского. — Санкт-Петербург.: Типография Императорской Академии Наук, 1908. — Т. 1. — Ч. VII. (прим. 191): «Что Тогортак иди Тогорта (ср. варианты Τογορτὰν, Τογορτοῦ, Τογορτᾶ р. 277В) у византийской писательницы и Тугоркань, Турткань и Тугторакань русских летописей — одно и то же лицо, это не требует доказательств»