PROFILPELAJAR.COM

Тоцький Леонід Григорович
Тоцький Леонід Григорович
Народження	12 лютого 1932; Лехнівка, Баришівський район, Київська область, СРСР
Смерть	5 лютого 2022 (89 років)
	Київ, Україна
Країна	СРСР; Україна
Навчання	Київський державний художній інститут (1965)
Діяльність	художник
Вчитель	Вітковський Лев Іванович
Член	Спілка радянських художників України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Тоцький.

Леонід Григорович Тоцький (12 лютого 1932, Лехнівка — 5 лютого 2022, Київ) — український реставратор, художник-монументаліст; член Спілки радянських художників України (1987), дійсний член Української академії архітектури^[1]. Заслужений художник України (2016)^[2]^[a].

Життєпис

Народився 12 лютого 1932 року в селі Лехнівці (нині Броварський район Київської області, Україна). Навчавсяв в Київському училищі прикладного мистецтва. Його педагогами були Володимир Бондаренко, Григорій Довженко, Дмитро Шавикін, Григорій Синиця. Після закінчення училища почав працювати в команді реставраторів під керівництвом Луки Петровича Калениченка, які виконували роботу з рятування й реставрації мозаїк і фресок ХІ століття Софійського собору у Києві^[1].

У 1965 році закінчив Київський державний художній інститут, де навчався зокрема у Лева Вітковського. Працював у Київському творчо-виробничому комбінаті «Художник» Національної спілки художників України.

Жив у Києві, в будинку на вулиці Празькій, № 32, квартира 35^[3], потім в будинку на проспекті Петра Григоренка, № 3а, квартира 24^[4].

Помер 5 лютого 2022 року^[5].

Творчість

Працював в галузі монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

оформлення вестибюля і фасадів Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України (1970)^[1];
розписи, мозаїка, вітражі, ковка у санаторіях «Бердянськ», «Лазурний» (1972—1978);
оформлення церкви Благовіщення в павільйоні над Золотими воротами (1983)^[1];
реставрація картин Сергія Васильківського в будинку Полтавського земства (1991—1997);

Був головним художником з відновлення мозаїк і розписів центрального нефу Михайлівського Золотоверхого собору (1999)^[6].

За його участю виконані:

мозаїка склепіння вестибюля Київського залізничного вокзалу (2003);
оздоблення фасаду нової будівлі Академічного лялькового театру (2005);
оздоблення фасаду дитячої лікарні Печерського району (12 мозаїчних композицій і герб Печерського району) (2005);
мозаїки «Андрій Первозваний» і «Святий Володимир» на фасаді Покровського храму на Оболоні (2005);
мозаїка «Святий Миколай» на східному фасаді церкви Святого Миколи на воді біля Річкового вокзалу (2006);
ковані ворота для Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (2006);
два пам'ятники чорнобильцям у меморіальному комплексі в Дарниці (2006);
мозаїчні розписи храму Миколи Святоші неподалік станції метро «Лісова» (2012).

У 2016 році працював над відновленням-реконструкцією мозаїчної підлоги Михайлівського собору Видубицького монастиря кінця ХІ століття^[1].

Створив серію мозаїчних портретів історичних діячів України — великих київських князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, гетьмана Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Лесі Українки^[1].

Увічнення пам’яті

Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України у партнерстві з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського та за підтримки Українського культурного фонду розробив проєкт «Дослідження культурної спадщини українського художника Леоніда Тоцького» — перше ґрунтовне студіювання мистецьких робіт майстра^[7]. Результати дослідження викладено у монографії Наталії Кондель-Пермінової «Мозаїка життя Леоніда Тоцького» та каталозі його програмних творів «Українські апостоли»^[8]. Оприлюднення підсумків проєкту відбулися в жовтні 2023 року у Києві та Полтаві^[9].

Документальні фільми про Леоніда Тоцького

«Світоч». Творче об’єднання «Вежа». Укртелефільм, 1997. Хр: 20’33”.
«З одвічністю на “ти”. Художник-реставратор Краєзнавчого музею Леонід Тоцький». ОДТРК «Лтава», 2008. Хр: 19’47”.
«З одвічністю на “ти”. Ротонда пам’яті». ОДТРК «Лтава», 2009. Хр: 30’00”.
«Українські апостоли Леоніда Тоцького». ДТРК «Культура», 2010. Хр: 40’58”.
«Мрійник та романтик Леонід Тоцький». ДТРК «Культура», 2012. Хр: 25’45”.

Зауваги

↑ За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально- економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Митець, рукою якого водять янголи / Музей історії Десятинної церкви.
↑ Указ Президента України № 276/2016 від 25 червня 2016 року.
↑ Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, чторінка 148.
↑ Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 247.
↑ https://np.pl.ua/2022/02/pishov-z-zhyttia-kolyshniy-restavrator-poltavskoho-kraieznavchoho-muzeiu/
↑ Тоцький Леонід Григорович // Київська організація Національної спілки художників України.
↑ Завершено вивчення й систематизацію рукописів Леоніда Тоцького, які охоплюють значний проміжок його життя. Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. 25 серпня 2023. Процитовано 15 квітня 2024.
↑ Мистецька спадщина Леоніда Тоцького: оприлюднення результатів дослідження. Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Процитовано 15 квітня 2024.
↑ Ягольник, Альона (20 жовтня 2023). Реставрував Софію Київську та краєзнавчий музей у Полтаві: презентували дослідження про художника Леоніда Тоцького. ЗМІСТ. Процитовано 15 квітня 2024.

Джерела

Кондель-Пермінова Н. М. Мозаїка життя Леоніда Тоцького / Н. М. Кондель-Пермінова ; Інститут проблем сучасного мистецтва НПМ України ; Український культурний фонд. — Одеса : ВД «Гельветика», 2023. — 320 с. : іл.
«Українські апостоли» Леоніда Тоцького : [каталог] / упоряд., переднє слово Н. М. Кондель-Пермінова ; Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. — Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2023. — 48 с. : іл.