Тепловий шум (або джонсонівський[1]) — рівноважний шум, обумовлений тепловим рухом носіїв заряду в провіднику, в результаті чого на кінцях провідника виникає флуктуаційна різниця потенціалів.
Історія
У 1928 у Джон Б. Джонсон вперше експериментально встановив закономірності цього виду шуму в Bell Labs[2]. Потім він описав своє відкриття Гаррі Найквісту, який зміг пояснити отримані результати[3].
Виникнення
Тепловий шум виникає в будь-якому провіднику електричного струму і пов'язаний з хаотичним рухом рухомих носіїв заряду, у результаті якого на контактах зразка з'являються флуктуації напруги. Реактивні кола не мають теплового шуму.
Напруга
Середній квадрат напруги цього шуму залежить тільки від активного опору і температури зразка і може бути розрахований за формулою Найквіста:
де — стала Больцмана, — смуга частот, в який проводиться вимір.
Спектральна густина потужності
Спектральна густина теплового шуму:
не залежить від частоти, тому тепловий шум можна розглядати в широкому діапазоні частот як білий шум, і залишається постійною аж до частоти:
де — стала Планка.
При 300 К
Гц.
Інтенсивність
У металах через велику концентрацію електронів провідності і малу довжину вільного пробігу теплові швидкості електронів у багато разів перевершують швидкість спрямованого руху в електричному полі (швидкість дрейфу). Тому інтенсивність теплових шумів не залежить ні від прикладеної напруги, ні від струму, ні від частоти (а тільки від ширини смуги частот, в якій відбувається вимір шумів). При кімнатній температурі інтенсивність на одиничний інтервал частот залишається постійною до
Гц.
Див. також
Посилання
- ↑ в зарубіжній літературі
- ↑ J. Johnson, "Thermal Agitation of Electricity in Conductors", Phys. Rev. 32, 97 (1928)
- ↑ H. Nyquist, "Thermal Agitation of Electric Charge in Conductors", Phys. Rev. 32, 110 (1928)