PROFILPELAJAR.COM

Галина Тимофіївна Тарасюк
Галина Тимофіївна Тарасюк
Народилася	26 жовтня 1948 (76 років); Теплицький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	УРСР → Україна
Національність	українка
Діяльність	письменниця
Alma mater	ЧНУ імені Юрія Федьковича
Мова творів	українська
Членство	Національна спілка письменників України
У шлюбі з	Сандига Юрій Григорович
Нагороди
	Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
	Заслужений працівник культури України

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарасюк.

Гали́на Тимофі́ївна Тарасю́к (нар. 26 жовтня 1948, с. Орлівка, Теплицький район, Вінницька область) — українська поетеса, письменниця, редакторка, критикиня, перекладачка. Членкиня Національної спілки письменників України (1977—2009), Асоціації українських письменників (АУП), Національної спілки журналістів України.

Життєпис

Народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області в родині з глибокими національними традиціями. Батько: Тарасюк Тимофій Омелянович — був бібліотекарем, завідувачем сільського клубу. Мати: Тарасюк Ксенія Кирилівна — колгоспниця.

Після закінчення з відзнакою Великомочульської середньої школи Галина Тарасюк працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічної школи та літпрацівницею Теплицької районної газети «Зірка» на Вінниччині.

В 1968 році через гоніння за «націоналістичні погляди» змушена була переїхати на Буковину. У 1974 році закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича^[1]. Жила в Чернівцях. Працювала в Заставнівській районній газеті «Прапор перемоги», обласних та міських часописах «Молодий буковинець», «Буковина», «Чернівці», «Доба», на обласному телебаченні, старшою науковою співробітницею Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Була редакторкою першої в країні демократичної (відродженої) газети «Час», організаторкою прогресивного жіночого руху, головою Жіночої громади Буковини.

Восени 1970 року Галина познайомилася з Володимиром Івасюком. Він присвятив їй свою пісню «Пісня буде поміж нас», закінчену наступного року^[2].

2000 року переїхала в Київ до чоловіка — кінорежисера Володимира Андрощука. Працювала заступницею редактора газети «Слово Просвіти», кореспондентом «Вечірнього Києва», редакторуою відділу «Літературної України», головною редакторкою телестудії «Наше місто» (м. Бровари), заввідділу «Української літературної газети».

В першому шлюбі — з чернівецьким художником Юрієм Сандигою. Вдруге одружилася з режисером Володимиром Андрощуком^[3]. Дочка Олеся Сандига — поетеса, критикиня, перекладачка, викладачка іноземних мов. Син Назар Сандига — програміст, дизайнер.

Творчість

Нині Галина Тарасюк займається творчістю.

Твори (поезія і проза) перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською (сб. «Свет родника». — «Советский списатель». — 1989 г.).

У 2009 році була виключена зі Спілки письменників України через конфлікт з її керівником Володимиром Яворівським. Галина Тарасюк публічно звинуватила голову НСПУ та його команду в «дерибані» спілчанського нерухомого майна — поліклініки, будинків творчості тощо.

На зборах Київської письменницької організації 20 жовтня 2009 року Галину Тарасюк поновили в лавах членів НСПУ, але вона відмовилася.

19 листопада 2011 року на VI з'їзді НСПУ, після переобрання керівництва спілки, Галину Тарасюк одностайно поновлено в лавах Спілки письменників та обрано головою контрольно-ревізійної комісії.

Бібліографія

Збірки поезії

«Смерековий міст» (К.: Рад. письменник, 1976),
«Множина» (К.: «Молодь» 1982),
«Світло джерела» (Ужгород: Карпати, 1984),
«Жайворове поле» (К.: Рад. письменник, 1987),
«Горельєфи» (К.: Молодь, 1988),
«Сотворіння гнізда» (Ужгород: «Карпати», 1989),
«На трійцю дощ» (Чернівці: Місто, 1998),
«Любов і гріх Марії Магдалини» (вибране) (Чернівці: Облдрук, 1995).
«Осінній благовіст» (Київ: «Барми», 2019).

Книги прози

«Дама останнього лицаря» (збірка новел) (Чернівці: «Місто», 2004),
«Між пеклом і раєм» (роман) (Чернівці: «Місто», 2005),
«Жіночі романи» (Бровари: «Відродження», 2006).
«Янгол з України» (Київ: «Либідь», 2006),
«Новели» (Бровари: «Відродження», 2006),
«Храм на болоті» (роман) (Бровари: Відродження, 2007),
«Мій третій і останній шлюб» (Бровари: «Відродження», 2007),
«Цінь Хуань ґонь» (роман) (Біла Церква: «Буква», 2008),
«Короткий танець на Віденськім балу» (Бровари: «Відродження», 2009),
«Ковчег для метеликів» (новели) (Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009),
«Сестра моєї самотності» (роман) (Київ: «Освіта України», 2010),
«Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» (роман), (Київ: Дніпро, 2015).

Публіцистика

«Трепанація» (Бровари: «Відродження», 2006), а також понад 500 публіцистичних статей на захист української мови, духовності, свободи слова та інших демократичних завоювань, надрукованих у різні роки в різних виданнях та ЗМІ.

Упорядниця

Книга прози білоруської письменниці Людмили Рублевської «Гра в Альбарутенію» (Переклад Олесі Сандиги), (Київ: «Золоті ворота», 2012),
Антологія жіночої прози «Острів зимового мовчання», (Київ: Преса України, 2013),
Антологія сучасної української жіночої поезії «Сама!», (Київ: Преса України, 2013),
«Володимир Андрощук: Кіно і доля». Збірник статей, рецензій, спогадів, (Київ — Новоград-Волинський: «НОВОград», 2019).

Перекладачка

З білоруської поезії: Максим Танк, Таццяна Сівєц, Віктор Шніп;
З білоруської прози: Алєсь Бадак, Людміла Рублєвска, Альона Брава, Алєсь Карлюкевич (повість-казка «Пригоди Шубуршуна», К.: «Ярославів вал», 2014);
З російської поезії: Любов Ваганова, Петро Кошель;
З румунської поезії: Міхай Емінеску, Ніколає Лабіш, Іон Ватаману, Георге Воде, Леоніда Ларі, Лео Бутнару, Аркадіє Сучевяну, Ніколає Спатару, Йон Хадирке, Марія Шляхтицькі, Іліє Зеґря, Васілє Ґирнец, Марія Маковей-Брієдіс;
З латвійської поезії: Леонс Брієдіс, Альберт Лочмеліс;
З литовської поезії: Юозас Некрюшюс.

Звання та нагороди

Премії

а також журналів «Жінка», «Німчич», «Березіль». Тричі книжки удостоювалися звання «Найкраща книга року». Багаторазово висувалася на здобуття Шевченківської премії.

Нагороди

«Орден княгині Ольги» III ст.
Медаль «Незалежність України» Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна»,
відзнака Міжнародного лицарського ордену Архистратига Михаїла.

Звання

Заслужений працівник культури України.

Примітки

↑ Жінки України: Біографічний енциклопедичний словник / Головний редактор Марія Орлик. Київ: Фенікс, 2001. С. 443. ISBN 966-651-002-2.
↑ "ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС": ХІТИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА, ЩО СТАЛИ ЧАСТИНОЮ ЙОГО БЕЗСМЕРТНОЇ ІСТОРІЇ. 5.ua. 27.04.2020. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]