Талпакоті малий

Талпакоті малий

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Талпакоті (Columbina)
Вид: Талпакоті малий
Біноміальна назва
Columbina minuta
(Linnaeus, 1766)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Columba minuta Linnaeus, 1766
Chaemepelia minuta (Linnaeus, 1766)
Columbigallina minuta (Linnaeus, 1766)
Посилання
Вікісховище: Columbina minuta
Віківиди: Columbina minuta
ITIS: 177159
МСОП: 22690779
NCBI: 115617

Талпако́ті малий[2] (Columbina minuta) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Мексиці, Центральній і Південній Америці.

Опис

Малий талпакоті є найменшим голубом у світі і одним з найлегших голубів у світі, хоча карликові тілопо є дещо важчими за них. Його довжина становить 14-16 см, а вага 24-26 г. Голова і шия сизувато-сірі, верхня частина тіла тьмяно-сірувато-коричнева, крила більш руді. Нижня частина тіла світло-бордова. Дзьоб чорний, лапи червонуваті.

Таксономія

Малий талпакоті
Гніздо малого талпакоті

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис малого талпакоті до своєї книги «Ornithologie», описавши птаха за зразком, який, як він помилково вважав, походив із Санто-Домінго (Домініканська республіка). Він використав французьку назву La petite tourterelle brune d'Amérique та латинську назву Turtur parvus fuscus americanus[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[4]. Одним з цих видів був малий талпакоті, для якого Лінней придумав біномінальну назву Columba minuta[5]. Згодом малого талпакоті перевели до роду Талпакоті (Columbina), введеного німецьким натуралістом Йоганном Баптистом фон Спіксом у 1825 році[6]. Типова місцевість цього виду пізніше була виправлена на Каєнну у Французькій Гвіані[7][8].

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:[9]

  • C. m. interrupta (Griscom, 1929) — від південно-східної Мексики до Белізу, Гватемали і Нікарагуа;
  • C. m. elaeodes (Todd, 1913) — від Коста-Рики до заходу центральної Колумбії;
  • C. m. minuta (Linnaeus, 1766) — від східної Колумбії через Венесуели і Гвіану до південної Бразилії і північно-східної Аргентини;
  • C. m. amazilia (Bonaparte, 1855) — узбережжя південно-західного Еквадору і північно-західного Перу (на південь до Ліми).

Поширення і екологія

Малі талпакоті мешкають в Мексиці, Гватемалі, Белізі, Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, Колумбії, Еквадорі, Перу, Венесуелі, Гаяні, Суринамі, Французькій Гвіані, Бразилії, Болівії, Парагваї і Аргентині. Вони живуть в сухих саванах і чагарникових заростях, на луках, зокрема на заплавних, на полях, переважно на висоті до 1400 м над рівнем моря, в Центральній Америці на висоті до 750 м над рівнем моря, в Перу місцями на висоті до 2100 м над рівнем моря.

Малі талпакоті ведуть переважно наземний спосіб життя. Більшу частину часу вони проводять на землі, ночують на деревах. Основою їх раціону є насіння. Початок сезону розмноження у малих талпакоті різниться в залежності від регіону, у Венесуелі гніздування триває протягом всього року з піком з квітні-листопаді. Гніздо розміщується на землі або в заростях низько над землею. В кладці 2 білих яйця. Інкубаційний період триває 13-14 днів, пташенята покидають гніздо через 12-14 днів після вилуплення.

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція малих талпакоті становить від 500 тисяч до 5 мільйонів дорослих птахів.

Примітки

  1. ↑ BirdLife International (2016). Columbina minuta: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 22 листопада 2022
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. 1. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 116—117, Plate 8 fig 2.
  4. ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678.
  5. ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 285.
  6. ↑ von Spix, Johann Baptist (1825). Avium species novae, quas Brasiliam anus MDCCCXVII - MDCCCXX (Latin) . Т. 2. Monachii [Munich]: Franc. Seraph. Hübschmanni. с. 57—58.
  7. ↑ Berlepsch, Hans von; Hartert, Ernst (1902). On the birds of the Orinoco region. Novitates Zoologicae. 9: 1–135 [119].
  8. ↑ Peters, James Lee, ред. (1937). Check-List of Birds of the World. Т. 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 108.
  9. ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2022.

Джерела

  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
  • David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
Птах Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.