PROFILPELAJAR.COM

Сулук-чор
Сулук-чор
Народився	7 століття
Помер	738 ; Суяб, Династія Тан
Посада	хан
Конфесія	тенгріанство
У шлюбі з	Ashina Shid
Діти	Кут-чор
	; ; ;

Сулук (Сулу)-чор (д/н — 738) — 4-й володар Тюргеського каганату у 716—738 роках. Держава досягла найбільшого піднесення. Загалом успішно протистояв Імперії Тан й Арабському халіфату.

Життєпис

Син Сакла-кагана. Відомості про молоді роки обмежена. 711 року після загибелі батька втік до вірних тюргешів (кара-тюргеш) в області Жетису.

716 року з початком боротьби за владу в Східнотюркському каганаті виступив проти стрийка Чжену, що втратив підтримку тюрків. Того ж року повалив того й до кінця 716 року відновив єдність Тюргеського каганату. У відповідь танський уряд призначив Ашину Сяняшісінь-каганом, тобто правителем земель колишнього Західнотюркського каганату, а Сулука — дзуо-юлін джуньда-дзяньдчунь (великим генералом лівого крила Лісової армії).

У червні-липні 717 року завдав поразки Ашину Сяню, що намагався здобути фактичну владу. Відтак захопив Уч-Турфан, а потім з'єднався біля міста Бохуан з тибетським загоном і арабською армією на чолі з Аль-Яшкурі. Проте ця коаліція зазнала поразки в битві проти таннсько-карлуко-тюркського війська на чолі із Танн Цзянхуеєм і Ашиною Сянєм.

За цим Сулук оголосив себе каганом, а танський імператор Сюань-цзун не бажаючи подальшого протистояння визнав такий факт, надавши Сулуку титул Шунго-гуна. 719 року танський посланець Ван Хой привіз Сулукові грамоту щодо надання титулу чжуншун-кагана (вірного та слухняного кагана) і посаду дзіньлб-даші цзіньфан (великим військовим комісаром Цзіньфана, а також парчевий каптан, перламутровий ніж, шагріновий сагайдак. Для зміцнення свого становища оженився на доньці Ашини Хуайдо (номінального шісінь-кагана) — Чжоха-хотай.

Невдовзі губернатору Ду Сянюй образив дружину кагана. У відповідь Сулук почав таємні перемовини з тибетським імператором Меагцомом. Але тут зіткнувся з новим арабським наступом в Фергані. Спочатку відкинув спроби посланців халіфа навернути себе до ісламу, зберігши вірність маніхейству.

Протягом 720-х років фактично підтримував напади тибетців на китайські залоги. З 721 року Сулук надав допомогу согдійцям, що повстали проти арабського панування. Тюргеши почали здійснювати рейди в землі Дамаскського халіфату. У наступні роки зумів об'єднати навколо себе согдійську та тохаристанську знать. 724 року в Битві Спраги завдав поразки арабам на чолі із Муслімом аль-Кілабі. 726 року сплюндрував Таримську оазу, що належала китайцям. 728 року відвоював Бухару.

Навесні 731 року взяв в облогу Самарканд, але проти нього виступило арабське військо на чолі із Юнаїдом аль-Муррі. В битві на перевалі Тахтакарача знищив більшу частину війська супротивника, що намагався прорватися до Самарканду. Невдовзі останній капітулював. У жовтні того року змусив арабів залишити Балх, де знаходилася ставка їх військового командування. Розвинув успіх для відвоювання Хорасану.

Але в цей час почалася війна з імперією Тан. Тому довелося протистояти двом ворогам. 732 року внаслідок двох запеклих кампаній було втрачено Самарканд, а 733 року тюргеши залишили Бухару. 735 року Сулук-чор спробував захопив Башбалик, але зазнав поразки від танського війська. Відправив посланця Улу-Тархана для укладання миру з імператором Сюань-цзуном.

У 737 році він спалив 4 фортеці і взяв в облогу місто Аньсічен, де завдав поразки губернатору Чжа Ічжену. За цим відправив сановника Єчжи Абуси до імператора СЧюань-цзуна щодо укладання миру. В цей час спалахнула ворожнеча між кара і сари-тюргешами, оскільки останні були невдоволені привілейованим становищем перших при дворі кагана.

737 року Сулук підтримав антиарабське повстання в Хорасанні на чолі з аль-Харісом. Втім у битві біля Харистану зазнав поразки від халіфських військ на чолі з Асадом аль-Касрі.

738 року очільники сара-тюргешів Кюль й Думочжи напали на ставку кагана й вбили Сулука. Владу перебрав син загиблого Кут-чор.

Джерела

Beckwith, Christopher I. (1993). The Tibetan Empire in Central Asia: A History of the Struggle for Great Power Among Tibetans, Turks, Arabs, and Chinese During the Early Middle Ages. Princeton University Press. ISBN 0691024693.
Hasan Celāl Güzel, Cem Oğuz, Osman Karatay (ed.), The Turks: Middle Ages, Yeni Türkiye, 2002