12 травня 1963 року дебютував у першій команді «армійців» в матчі проти «Хіміка» (Димитровград), зберігши свої ворота в недоторканності (4:0). Він залишався в ЦСКА до 1977 року, провівши за клуб 241 матч в елітному чемпіонаті і став за цей час є 7-разовим чемпіоном Болгарії та 5-разовим володарем Кубка Болгарії[1]. У сезоні 1966/67 він був частиною команди, яка дійшла до півфіналу Кубка європейських чемпіонів. Утримує рекорд найдовшої серії без пропущених голу в групі А — у сезоні 1970/71 Йорданов залишав свої ворота «сухими» протягом 1202 хвилин[2].
Протягом сезону 1977/78 років захищав кольори клубу «Слівен», а завершив ігрову кар'єру у команді «Черно море», за яку провів 3 гри у чемпіонаті в сезоні 1978/79.
10 квітня 1968 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Болгарії в грі відборі на Олімпійській ігри 1968 року проти ФРН (4:1). Пройшовши німців, болгари кваліфікувались у фінальну частину Олімпійських ігор у Мексиці, де здобули срібні медалі. На турнірі Йорданов зіграв у 5 іграх, в тому числі і у програному фінальному матчі[3].
Згодом у складі збірної Йорданов був учасником чемпіонату світу 1970 року у Мексиці[4]. Він був запасним воротарем і відіграв лише останню гру проти Марокко (1:1), після того, як основний голкіпер Сімеон Сімеонов пропустив вісім голів у перших двох матчах і болгарська команда програвши ті матчі вже втратила шанси на вихід з групи.
Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 25 матчів[1].
Тренерська кар'єра
По завершенні кар'єри гравця повернувся в ЦСКА (Софія), де працював тренером воротарів періоди з літа 1979 по 1983, з 1984 по 1985, з 1990 по 1994, з 2000 по 2003, в 2005 і з 2007 по 2008 роки, а в травні 2002 року недовго був в.о. головного тренера ЦСКА після уходу італійця Луїджі Сімоні[1].
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
