Вид з півдня на декілька найвищих обсерваторій світу — Льяно де Чайнантор та ALMA, з піками Серро Токо (по центру справа) та Серро Чайнантор (справа), які височіють над ними. ЧиліДетектор часток в Астрофізичній обсерваторії Чакалтая, найвищій постійній астрономічній обсерваторії в світі в період з 1940-х по 2009 р.Атакамський космологічний телескоп на Черро Токо, на північ від Llano de Chajnantor.Вид з південного заходу на Льяно де Чайнантор та перші з двох антен ALMA наприкінці 2009, з піком Серро Чайнантор справа.Індійська астрономічна обсерваторія на висоті 4 500 м.н.м. на горі Саравсаті, Індія.Виз з повітря на частину обсерваторії Мауна-Кеа, де видно телескопи Subaru, Keck та IRTF (зліва направо).
Цей Список найвищих астрономічних обсерваторій світу містить лише астрономічні обсерваторії, розміщені на землі на висоті вище 3 000 м.н.м., та впорядкований за висотою над рівнем моря. Основний список статті включає лише постійні обсерваторії, що існують у постійному місці (не пересувні). Додатково також наведений список тимчасових обсерваторій, наприклад, перевізні телескопи або інші інструменти для спостережень.
Для великих обсерваторій, які мають декілька телескопів в одному місці, у списку лише одна позиція, або за основною висотою обсерваторії, або за найвищим інструментом у користуванні (якщо така інформація доступна).
Історія обсерваторій на великих висотах
До кінця 19-го сторіччя майже всі астрономічні обсерваторії в історії були розташовані на невеликих висотах, часто для зручності у безпосередній близькості до міст та навчальних закладів.[1] Коли під час промислової революції суттєво зросли забруднення повітря від індустріалізації та світлове забруднення від штучного освітлення вулиць, астрономи почали шукати місця для обсерваторій у віддалених та ненаселених місцях з чистим та темним небом, що і привело їх у гори. Першою постійною астрономічною обсерваторією на вершині гори стала Лікська обсерваторія, побудована в 1876–1887 рр. на досить невеликій висоті 1 283 м.н.м. на вершині гори Маунт Гамільтон в Каліфорнії, США.[2] Першою високогірною обсерваторією стала Міді-Перинейська обсерваторія на вершині Міді де Бігор висотою 2 877 м.н.м. у французьких Піренеях, будівництво якої розпочалося в 1878, а перший телескоп та купол встановлені в 1904 р.[3] Наприкінці 1880-х років астрономічні спостереження також відбувались з Монблану.[4]
В першій половині 20-го сторіччя були побудовані декілька інших високогірних обсерваторій (наприклад, Ловеллівська обсерваторія в Аризоні, США, та Сфінкс в Швейцарії). Однак дві з найбільш важливих та відомих обсерваторій початку 20-го сторіччя — обсерваторія Маунт-Вілсон та Паломарська обсерваторія, були розташовані на середніх висотах (бл. 1 700 м.н.м.) в південній Каліфорнії.[5] ЇХ вражаючі успіхи та відкриття завдячують використанню найбільших телескопів світу — 100-дюймовому (бл.2,5м) телескопу Хокера та 200-дюймовому телескопу Хейла, і після Другої світової війни до будівництва обсерваторій нового покоління на все вищих висотах та пошуку місць з найкращою астрономічною видимістю по всьому світу.
У другій половині 20-го сторіччя була побудована суттєва кількість високогірних обсерваторій, в тому числі в Аризоні, Гаваях, Чилі та на Канарських островах.[6][7] Спочатку їх будували переважно на висоті 2 000-2 500 м.н.м., але невдовзі почали шукати ще вищі висоти понад 3 000 м.н.м. Серед найбільших, найкраще облаштованих та найбільш значущих з них — обсерваторія Мауна-Кеа, розташована біля вершини вулкана на Гаваях висотою 4 205 м.н.м. На сьогодні обсерваторія має більше дюжини великих телескопів.
А на початку 21-го сторіччя розпочалася нова хвиля будівництва астрономічних обсерваторій на висотах понад 4 500 м.н.м.; такі обсерваторії були побудовані в Індії, Мексиці та найбільш відомі — в пустелі Атакама у північному Чилі, де тепер розташовані декілька з найвищих обсерваторій світу.
Наукові переваги від такого розташування важать більше ніж численні логістичні та фізіологічні виклики, які слід подолати при будівництві та експлуатації обсерваторій у таких віддалених місцях, як пустелі, полярні території чи віддалені тропічні острови. Розташування на великих висотах є ідеальним для оптичної астрономії та надає оптимальну видимість, оскільки є вищим від суттєвого прошарку земної атмосфери з її відповідною погодою, турбулентністю та зниженням прозорості. Зокрема, обсерваторії на вершинах гір на відстані до 80 км від океану часто мають найкращі умови для спостережень над стабільним інверсійним шаром протягом більшої частини року.[8] Високогірні обсерваторії також розташовані вище від більшої частини водяної пари в атмосфері, що робить їх ідеальними місцями для інфрачервоної та субміліметрової астрономії, оскільки ці хвилі сильно поглинаються водяною парою. З іншого боку, великі висоти не надають суттєвої переваги для радіоастрономії на довших хвилях, тому на таких висотах розташовано досить мало радіо-телескопів. На далекому кінці спектру, для надзвичайно коротких довжин хвиль рентгенівської та гамма-астрономії, разом з високоенергетичними космічними променями, великі висоти знову надають суттєві переваги, достатньо значні, щоб багато досліджень на цих довжинах хвиль проводились на повітряних кулях (типу метеорологічних зондів) або навіть космічними телескопами, хоча використовувались і декілька наземних високогірних обсерваторій. До них належать астрофізична обсерваторія Чакалтая в Болівії, яка при висоті 5 230 м.н.м. була найвищою постійною наземною обсерваторією світу[9] з часу будівництва у 1940-ті рр. до 2009 року, коли її перевищила нова Атакамська обсерваторія Токійського університету,[10] оптичний інфрачервоний телескоп на вершині (5 640 м.н.м.) віддаленої гори в Чилі.
Найвищі постійні обсерваторії
Постійні обсерваторії, розташовані на висоті понад 3 000 м.н.м.:
Назва обсерваторії
Висота
Місце
Розташування
Координати
Заснована
Тип обсерваторії
Основні інструменти
Атакамська обсерваторія Токійського університету (TAO)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 24 лютого 2009. Процитовано 12 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Marrone; Blundell; Tong; Paine; Loudkov; Kawamura; Luhr; Barrientos (2005). Observations in the 1.3 and 1.5 THz Atmospheric Windows with the Receiver Lab Telescope. arXiv:astro-ph/0505273. {{cite arXiv}}: Проігноровано |class= (довідка)
