Білоруська соціалістична громада (до червня 1918), Білоруська соціал-демократична партія (з червня 1918), Білоруська селянсько-робітнича громада (з 24 червня 1925)
Народився у багатодітній білоруській родині Олеся і Марцели (до шлюбу Рудь) Михайловських[1]. Сім'я мала селянське походження й була православною[2]. Подвійне прізвище взяв лише Симон; вважається, що він знайшов певні документи, котрі свідчили про те, що саме так звучало прізвище його далекого предка[3]. У віці десяти років Симон залишився без батька, тому з раннього віку йому довелося працювати найманим пастушком[2]. По досягненню 14 років працював лісорубом у панському лісі біля Семкового Городка[2].
1900 року завершив початкову школу в Радошковичах. Протягом 1900-1904 навчався в Молодечненській учительській семінарії[4]. У 1904-1909 роках учителював у школах Свенцянського і Вілейського повітів, займався культурно-просвітницькою діяльністю, збирав і записував народні пісні, легенди й казки, вивчав білоруські народні звичаї та обряди[5]. Упродовж революції 1905 року пропагував ідеї соціального і національного визволення, обирався селянами представником до Державної думи[5]. 1906 року Рак-Михайловський потрапив під 3-місячний адміністративний арешт за розповсюдження соціал-демократичних листівок й прокламацій, покарання відбував у Вілейській в'язниці. Юний Симон прагнув продовжити освіту у Віленському учительському інституті (за іншими відомостями — в котромусь із вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга), проте не був прийнятий через «неблагонадійність»[6]. Урядові переслідування змусили оселитись в Криму[5]. 1912 року закінчив Педагогічний Інститут у Феодосії[4]. Обіймав посаду викладача чотирикласного вищого початкового училища жіночої гімназії в місті Карасубазар[6]. У Феодосії одружився з молодою вчителькою — грекинею Надією Мусолавою. В 1912 народився син, який отримав ім'я Рогволод[6]. Сімома роками пізніше в шлюбі народилася донька Рогнеда[6].
Улітку 1914 Рак-Михайловського мобілізували до російської армії. У фронтові окопи не потрапив, мабуть, через проблеми зі здоров'ям[6]. До вересня 1917 служив писарем у канцелярії 24-го транспорту 5-го обозного батальйону 10-ї армії[6]. Вів революційну агітацію серед солдатів[5]. Почав публікуватися в 1915 році (стаття «З думок в поході» в «Нашій Ниві»)[4].
Початок діяльності в білоруському русі
2-я сесія Центральної ради білоруських організацій (15 (28) жовтень 1917 року, Мінськ). Симон Рак-Михайловський сидить четвертий з правого боку Симон Рак-Михайловський, близько 1919 року
Після Лютневої революції повернувся до Мінську й долучився до політичного життя[4]. На початку 1917 року вступив до Білоруської соціалістичної громади (БСГ)[5]. У березні того ж року брав участь у З'їзді білоруських національних організацій[5]. Був організатором й учасником проведеного в жовтні з'їзду воїнів-білорусів Західного фронту, очолив створену на ньому Центральну білоруську військову раду[5]. На 3-му з'їзді БСГ Симона обрали членом Центрального комітету[5]. Паралельно займався справою розвитку білоруської національної освіти, обіймаючи посаду секретаря білоруської шкільної підкомісії при Мінській міській думі[7].
На Першому Загальнобілоруському конгресі 1917 року в Мінську увійшов до президії, керував засіданнями, виступав з питання організації білоруських військових формувань[5]. Після розгону конгресу увійшов до підпільного Виконкому його Ради, спільно з Олександром Цвікевичем і Яном Середою був спрямований на мирні переговори у Бересті[5]. Як зазначає Олександр Бергман, до міста довелося добиратися пішки[7]. Більшовики затримали білоруську делегацію перед лінією фронту, тому та потрапила до Бересті окружною дорогою через Україну. Втім, участі у перемовинах делегати не взяли, Лев Троцький обґрунтовував відмову тим, що Радянська Росія не визнала Білорусь, а отже вона становить частину Росії[8]. Білоруські представники змогли взяти участь у конференції лише як спостерігачі з української сторони[8]. 25 лютого 1918 року Рак-Михайловський й Цвікевич надали представнику німецької делегації Шиллеру коротку довідку про історію білоруського руху та про становище білоруського питанням до лютого 1918[7]. Втім, Брестський мирний договір підписали без урахування їхньої думки, що стало наслідкомполітичної слабкості Виконкому Ради Всебілоруського з'їзду й відсутності у нього реальної влади[7].
Після проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки25 березня1918 року Рак-Михайловський та Олександр Цвікевич виїхали на переговори до Києва з урядом Української Народної Республіки[7]. Делегація мала офіційно повідомити УНР, а через її радіотелеграф й народам Європи про проголошення незалежності БНР, з'ясувати можливості для отримання грошової позики білоруському уряду, налагодити торговельний обмін між двома країнами й постійний прямий зв'язок між їхніми столицями[7]. Окрім того, передбачалося вирішити питання щодо двостороннього кордону на основі етнографічного принципу й досягти міжнародної підтримки України у визначенні західних і північних кордонів Білорусі на тих же засадах[9].
Представникам БНР не вдалося реалізувати більшості завдань, головним чином у світлі тодішнього геополітичного становища. Українська сторона, виходячи з передусім стратегічних міркувань, прагнула провести кордони якомога північніше, зберігаючи за собою Полісся й залізничну колію Брест-Брянськ. Представники УНР обґрунтовували свою позицію Брест-Литовським договором, слабкістю БНР та необхідністю межування з Росією або Польщею у випадку падіння останньої. 10 червня 1918 року білоруську делегацію відкликали з Києва до Мінська. Рак-Михайловський повернувся на батьківщину дещо пізніше, восени 1918, оскільки перед остаточним завершенням роботи він виїхав до Криму, щоб забрати до Мінська сім'ю[10].
Рак-Михайловський висловлював протест проти спрямованої 26 квітня1918 року німецькому кайзеру вітальної телеграми[5]. Як прихильник народницького крила БСГ він виступав за створення власної держави, спираючись на білоруський трудовий народ. Після розколу в червні 1918 року Білоруської соціалістичної громади на 3 частини, Симон Рак-Михайловський став одним із творців, а відтак і членом ЦК Білоруської соціал-демократичної партії. Підтримував тісні зв'язки з Білоруською партією соціалістів-революціонерів[5]. Після повернення до Мінська займався організацією білоруських початкових шкіл[5]. У вересні 1918 — травні 1919 року працював директором Мінських перших білоруських учительських курсів, які були створені Секретаріатом освіти БНР з дозволу командування німецької 10-ї армії і після приходу радянської влади були перетворені в 1 Мінські білоруські педагогічні курси при Мінському білоруському педагогічному інституті[11].
Продовжував діяльність у білоруському національному русі і в часи польської окупації Білорусі 1919-1920 років. 10 серпня1919 року в зайнятому поляками Мінську виник представницький орган білоруських національних організацій — Тимчасовий білоруський національний комітет (ТБНК), до складу якого серед інших діячів, як представник Ради БНР, увійшов Рак-Михайловський. Очолив Білоруську центральну шкільну раду, одночасно працюючи інструктором білоруської секції шкільного відділу Мінського магістрату, директором курсів білорусознавства[5][12].
У жовтні 1919 року згідно з декретом Юзефа Пілсудського було почато створення білоруського національного війська і заради цього була затверджена Білоруський військова комісія (БВК), Рак-Михайловський був включений до її складу як голова культурно-освітньої комісії[12]. У березні 1920 року ввійшов до організаційного комітету створеного в Мінську Білоруського православного народного братства імені Святих Кирила і Лаврента Туровських, метою якого було поставлено «об'єднання православних білорусів для захисту Святої православної Віри на Білоруській землі і розширення національної свідомості серед білоруського народу і зміцнення між братчиками основ християнської моралі, доброго християнського життя і взаємної допомоги»[12]. Увійшов до складу делегації на чолі з Вацлавом Івановським, яка 20 — 24 березня проводила переговори з головою комісії для розробки проекту врегулювання польсько-білоруських відносин Леоном Василевським. В результаті переговорів білоруській стороні вдалося домогтися виділення поляками деяких субсидій на розвиток білоруського національної освіти[12].
У грудні 1919 року в Мінську стався розкол Ради БНР, в результаті якої Рак-Михайловський увійшов до утвореної 13 грудня Вищої Раду БНР, яка виступала за подальше виконання обов'язків прем'єра Ради БНР Антоном Луцкевичем. Різниця двох Рад (Найвища і Народна Рада БНР) полягала в тому, що прихильники Вищої ради стояли на більш помірних пропольських позиціях, в той час як їхні опоненти — на антипольських[12]. Входження Рак-Михайловського, який до сих пір дотримувався радикальних соціалістичних поглядів, до Вищої Ради було не дуже логічним[13]. Польські спецслужби в міжвоєнний період пояснювали це тим, що Рак-Михайловський та інші близькі йому ідейні діячі входили до полонофільських структур із завданням підриву цих структур зсередини[13].
Після початку наступу Червоної Армії на Варшаву в 1920 році Рак-Михайловський покинув Мінськ, спочатку перебрався у Київ, а в липні до Гродно. У короткий період існування радянської влади в місті, Рак-Михайловський працює шкільним інструктором відділу народної освіти і займається організацією шкіл у Гродненському повіті. З родиною Аркадія Смолича, з якою він в той час жив в одній квартирі, Рак-Михайловський вирішує залишитися в місті і після відступу Червоної Армії 17 липня1920 року. За Володимиром Адамушком, він був змушений так зробити тому, що в цей час важко хворіли на дизентерію його діти[13]. Викладав у Гродненській білоруській гімназії, брав участь у роботі Білоруського національного комітету в Гродно, співпрацював з газетою «Білоруське слово»[5].
Діяльність у Західній Білорусі
Будівля, в якому розміщувалася вчительська семінарія в Борунах, колишній монастир василіан, 2014 рік Білоруський посольський клуб. Сидять (зліва направо): в 1-му ряду — А. Овсяник, Ф. Єремич, П. Волошин; у 2-му ряду — В. Богданович, М. Каханович , Б. Тарашкевич, А. Назаревський, А. Власов; стоять: В. Рогуля, С. Якавюк, А. Станкевич, С. Рак-Михайловський, П. Мітла, Варшава1923 рік Симон Рак-Михайлівський з дружиною Надією, дочкою Рогнідою і сином Рогволодом. У дворі Віленської білоруської гімназії, 1923 рік Симон Рак-Михайловський
З кінця вересня 1920 роки Рак-Михайловський все більше часу проводить у Варшаві і Вільнюсі, а в кінці січня 1921 року його сім'я остаточно перебирається до Вільно, де в жовтні 1920 року було створено маріонеткове державне утворення Серединна Литва[14]. У Департаменті освіти Середньої Литви був створений білоруський відділ, завідувачем якого став Броніслав Тарашкевич[14]. У 1920–1921 роках Рак-Михайловський працює директором і вчителем Білоруської учительської семінарії в Борунах[5].
У травні 1921 року семінарія в Борунах була закрита польською владою, після чого Рак-Михайловський остаточно перебрався до Вільно[14]. 3 літа 1921 року завідував білоруськими учительськими курсами у Вільнюсі, одночасно з осені викладаючи математику у Віленській білоруській гімназії[14][5].
Член Білоруського національного комітету у Вільнюсі, один з керівників Білоруського товариства допомоги постраждалим від війни і Білоруського видавничого товариства, член Товариства білоруської школи, засновник Білоруської партії незалежних соціалістів (1922-1925)[5].
При організації білоруської школи мав розчарування через зіткнення з несхвальною до всього білоруського позицією польського керівництва Середньої Литви. У зв'язку з цим ще більше радикалізується його власна політична позиція. 30 березня1921 року Янка Черепука писав до Вацлава Ластовського, що «Симон Рак каже: одно треба робити, за бомби і револьвери треба взятися»[15]. Вступив до створеного 17 квітня1921 року пропольського Білоруського державного комітету, але розчарувався в ньому одним з перших, разом з Максимом Горецьким вийшов з нього після кількох зборі [16][15]. Починає відкрито висловлюватися за відновлення порушеної в грудні 1919 року єдності Ради БНР. 10 липня1921 роки Рак-Михайловський разом з Кузьмою Терещенком у листі до Броніслава Тарашкевича оголосили про припинення навіть формального існування Найвищої Ради БНР[15]. У 1921 році Рак-Михайловський був одним із тих, хто виступав за порозуміння Віленського БНК з ковенським урядом БНР на чолі з Вацлавом Ластовським[15].
Наприкінці 1921 року активно підтримав ідею бойкоту білоруськими національними організаціями виборів до Сейму Серединної Литви, які були призначені польською владою на 8 січня1922 року і фактично грали роль плебісциту, який повинен був розв'язати суперечку між Польщею і Литвою про майбутню державну приналежність Віленської землі[15]. Більшість білоруських діячів в той час стояла на боці Литви, яка пообіцяла білорусам автономію. У виборах взяли участь 64,4 % всіх виборців, таким чином білоруським діячам не вдалося досягти своєї мети[15]. 20 лютого1922 року Віленський сейм, обраний без їхньої участі, ухвалив рішення про приєднання Віленщини до Польщі, а 28 березня Сейм був розпущений, 6 квітня був прийнятий закон про передачу влади над Віленщиною делегату польського уряду[15].
У серпні 1922 року білоруські організації активно включилися у виборчу кампанію в польський парламент. Симон Рак-Михайловський офіційно увійшов до складу Білоруського центрального виборчого комітету (БЦВК) і був поставлений другим після Антона Овсяника місці у списку Блоку національних меншин (БНМ) в Лідському окрузі[17]. Під час виборчої кампанії не брав у ній активної участі, є факти його таємного співробітництва з віленськими комуністами[17]. У листопаді 1922 року обраний послом сейму Польської Республіки.
Не брав активної участі в парламентській роботі, займаючись контактами з білоруськими радянськими властями в Мінську і урядом БНР в еміграції[18]. За 4 роки виконання посольських обов'язків всього 4 рази (12 лютого1924 року, 6 липня та 12 грудня1925 року 21 липня1926 року) виступив з трибуни Сейму і подав від свого імені тільки 4 запити, які в основному стосувалися прав білоруського населення у справі отримання освіти рідною мовою (з них 3 — на початку 1926 року)[19]. Формально входячи в комісії Сейму (охорони здоров'я, правову комісію, комісію суспільної опіки) активної участі в їхній роботі не брав[19]. Часто їздив по Західній Білорусі (в основному Віленщиною і північній Новогрудщині) й проводив так звані «звітні мітинги», які користувалися великою популярністю серед населення. Посольська недоторканність дозволяла Рак-Михайловському відкрито і більш радикально висловлювати свої думки, ніж тим діячам, що не мали посольського мандата[19]. Разом з деякими однодумцями брав участь у підготовці на території Західної Білорусі антипольського повстання, таємно відвідував місця формування партизанських загонів[19]. Сергій Хмара, один з організаторів партизанського руху на Слонімщині, згадував часті таємні відвідуванні Рак-Михайловського[19] .
На початку 1925 року керівництво компартій Західної Білорусі та Польщі визнала помилковим курс на підготовку збройного повстання. Центральні комітети КПРП і КПЗБ закликали комуністів і партизанів припинити збройну боротьбу як несвоєчасну і акцентувати увагу на широкій політмасовій і організаційній роботі серед жителів Західної Білорусі[20]. Для виконання цих завдань було вирішено заснувати масову білоруську радикальну організацію — Білоруську селянсько-робітничу громаду (БКРГ). Першим кроком у цьому напрямку став розкол Білоруського посольського клубу і створення окремої білоруського парламентської фракції в сеймі Польщі — посольського клубу Білоруської селянсько-робітничої громади (БКРГ, червень 1925) [5] . Рак-Михайловський — заступник голови ЦК БКРГ, організатор Центрального секретаріату БКРГ, керівник її редакційного комітету. Редактор «Бюлетеня посольського клубу БКРГ»[4] . Рак-Михайловський був головою Наочною ради Білоруського кооперативного банку, через який проходила значна частина фінансових коштів з БССР для організації роботи БКРГ[20]. З 1926 р. голова Наочної ради Товариства білоруської школи[5]. У багатьох джерелах написано, що Рак-Михайловський у 1926 році вступив до КПЗБ[5] . Історик Олександр Пашкевич зазначає, що точних відомостей про вступ Рак-Михайловського до КПЗБ немає[21].
Під час розгрому БКРГ заарештований польською владою. Був затриманий 15 січня1927 року на вокзалі в Вільнюсі[22]. Наступні три місяці провів у вільнюській Лукицькій в'язниці, а потім у в'язниці для політичних в'язнів у Вронках[22]. Вільнюським окружним судом 22 травня1928 року на «процесі 56-і» за «комуністичну пропаганду» засуджений до 12 років ув'язнення[5]. Був направлений разом з Максимом Бурсевичем у Караново Познанського воєводства[22]. У січні 1929 року апеляційний суд зменшив термін до 6 років ув'язнення, навесні 1930 року достроково звільнений[5].
Переїзд до БРСР, репресії і смерть
Тодішній Другий будинок Рад (історичний Будинок Свентицького, нинішня адреса — ріг вул. К. Маркса і Леніна 30/13), в якому Симон Рак-Михайловський був заарештований 16 серпня 1933 року
З іншими білоруськими діячами у жовтні 1930 року переїжджає до Мінська[5]. По приїзду до Мінська Рак-Михайловський та інші громадівці помістили свої підписи на комуністичних передвиборних прокламаціях (вибори до польського парламенту відбувалися в листопаді 1930 року) Центрального білоруського селянсько-робітничого комітету «Змагання», на що, за Мухою-Мухновським, не погодилися у Вільнюсі[23]. У прокламації поливалися брудом усі білоруські національні діячі некомуністичної орієнтації.
Заарештований ГПУ БССР 16 серпня1933 року в Мінську за адресою: вул. К. Маркса, 2-й Будинок Рад, у справі «Білоруського Національного центру»[24]. Півроку провів у в'язниці мінського ГПУ[23]. Рішенням судової колегії ОГПУ СРСР від 9 січня1934 роки як «організатор і керівник контрреволюційної організації БНЦ», засуджений до розстрілу; вирок замінено на 10 років таборів[24]. Покарання відбував у Соловецьких таборах, куди був направлений з іншими фігурантами справи (Петром Мятлом, Гнатом Дворчанином, Йосипом Гавриликом, Максимом Бурсевичем, Флегонтом Волинцем) [25][4]. Український діяч Семен Підгайний, який в той час відбував ув'язнення на Соловках, у своїх спогадах «Недостріляні» писав про громадівців[25][26]:
Няшчасныя і зблажэлыя прыбылі на Салаўкі гэтыя валадары, што сталіся апошнімі нявольнікамі. З іх найвыдатнейшым і найбадзёршым быў Рак-Міхайлоўскі. Не ведаю пра ягонае мінулае, не ведаю і пра ягоную дзейнасць у савецкай Беларусі. Магу сцвердзіць толькі толькі адно, што гэты чалавек сапраўды адкрыта і без жаднага жалю сказаў «Так нам і трэба». Мне давялося колькі разоў размаўляць з Рак-Міхайлоўскім, і ён зрабіў на мяне добрае ўражанне. Здавалася, што чалавек, у якога галава была набіта ўшчэнт усялякім саветафільскім мэтлахам, не можа гэтак хутка прыйсці да памяці, але ў Рак-Міхайлоўскага гэты чад хутка развеяўся. Ён рашуча і катэгарычна асуджаў усё, ува што так слепа паверыў, і так ён караў сябе за мінулае. На Салаўках ён трымаў сябе незалежна, працаваў на цяжкіх фізічных працах, скрозь і заўсёды падкрэсліваў сваю нянавісць на бальшавізму і Масквы, і ўрэшце неяк у 1936 годзе трапіў у адзін з салавецкіх ізалятараў. Адтуль пра яго я не меў ніводных вестак.
Оригінальний текст (укр.)
Нещасні й жалюгідні прибули на Соловки ці володарі, що стали найупослідженішими рабами. 3 усіх цих найвидатнішим та найбадьорішим був Рак-Михайловський. Не знаю про його минуле, не знаю й про його діяльність на совєтській Білорусі. Можу ствердити тільки одне, що ця людина справді одверто й без найменшого жалю казала: «Так нам і треба». Мені довелося кілька разів розмовляти з Рак-Міхайловським, і він на мене справив хороше враження. Здавалось, що людина, у якої голова була набита вщерть всяким совєтофільським мотлохом, не може так швидко прийти до пам'яти, але у Рак-Міхайловського цей чад швидко розвіявся. Він рішучо і категорично засуджував усе, у що так сліпо повірив, і картав себе за минуле. На Соловках тримався незалежно, працював на важких фізичних роботах, скрізь і завсіди підкреслював свою ненависть до большевизму, до Москви, і зрештою десь у 1936 році потрапив до одного з соловецьких ізоляторів. Відтоді про нього я не мав жодних відомостей.
5 вересня 1937 року етапований до Мінська; 14 листопада1938 року «особливою трійкою» НКВС УРСР як «агент 2-го відділу польського генштабу» засуджений до розстрілу. Розстріляний у Мінську[4] . Реабілітований військовим трибуналом Білоруського військового округу 18 квітня1956 року. Особиста справа Рак-Михайловського № 10182-с (припинено 16 серпня1956) зберігається в архіві КДБ Білорусі[4].
Публіцистика
Першу статтю «3 думок у поході» надрукував у газеті «Наша нива»5 червня1915. Публікації 1917—1918 років («До білоруської інтелігенції і сільських вчителів», «Зберігайте нашу пісню»), брошура «Розмова про білоруську мову» (1919) пройняті стурбованістю автора проблемою збереження мови, культурної спадщини білоруського народу[5].
Регулярну публіцистичну творчість почав у 1919 році на сторінках газет «Білорусь», «Дзвін», журналу «Рідний край» та інших західнобілоруських видань національно-визвольного напрямку. Друкувався під псевдонімами: Бавтручонак,Білорус,Бутрим Коляда,Симон Михалков,Симон Рак; Криптоніми: С. Г.,Р.-М. , Симон Р.,Симон Р-к. У численних статтях виступав на захист білоруських шкіл, за соціальну справедливість, проти грабунку польською владою природних багатств Західної Білорусі[5].
Редакторські здібності особливо проявилися у пресі БКРГ. Підготував текст організаційного статуту БКРГ (опублікований разом з програмою у 1926 році у Вільнюсі), редагував «Бюлетень посольського клубу Білоруської селянсько-робітничої громади» та інші видання[5]. У виступах на вільнюському процесі 56-і над членами громади Рак-Михайловський не відмовився від попередньої своєї діяльності, дав високу оцінку національно-визвольного руху:
Громада потрясли наш народ і це — її велика заслуга .
У публікаціях в БРСР він захищав політв'язнів, ТБШ, білоруські гімназії в Західній Білорусі[27].
Автор «Арифметичного задачника для початкових шкіл» (ч. 2, 1923), брошури «Страшний ворог: (Книжка про горілку)» (1924)[27].
Поетична і музична творчість
Пам'ятна дошка на колишньому будинку монастиря василіан в Борунах, в якому в 1920—1922 роках діяла білоруська вчительська семінарія, директором якої був Симон Рак-Михайловський
Симон Рак-Михайловський написав музику до романсу на слова Максима Богдановича «Зорка Венера»[27]. Через те, що С. Рак-Михайловський був репресований, авторство романсу в довідковій літературі подавалася як народне, а після використання музики в опері «Зорка Венера» автором помилково вважали Юрія Семеняка.
Рак-Михайлівський приписують авторство дуету-балади «Що за хлопець, що за дівчина?»[5].
Вшанування пам'яті
У 1982 році на пам'ять Симона Рак-Михайловського в центрі села Максимівка Молодечненського району встановлено меморіальний знак[28].
Бібліографія
Гутарка аб беларускай мове. Мн., 1919;
Страшны вораг: Кніжка пра гарэлку. Вільня, 1924;
Прамовы дэпутатаў Беларускага пасольскага клубу ў Польскім Сойме. Паводле соймавых стэнаграм. Вільня, 1924;
Прамовы дэпутатаў соймавага клубу Беларускай сялянска-работніцкай грамады. Вільня, 1926.
Адамушка У. Сацыял-дэмакрат Сымон Рак-Міхайлоўскі // Сыны і пасынкі Беларусі. — Мінськ, 1996.
Бобер М., Ватковіч Г. У памяць аб С. А. Рак-Міхайлоўскім // Помнікі гісторыі і культуры Беларусі. — 1984. — № 3.
Бергман А. Сымон Рак-Міхайлоўскі: (Кароткі біягр. нарыс) // Беларускі каляндар, 1980. — Беласток, 1980.
Bergman A. Szymon Rak-Michajłowski // Bergman A. Sprawy białoruskie w II Rzeczypospolitej. — Warszawa, 1984.
Вабішчэвіч А.М. Сымон Аляксандравіч Рак-Міхайлоўскі // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл / рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн. : БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. с. — 10000 прим. — ISBN 985-11-0214-8.
Латышонак А. Жаўнеры БНР. — 3-е. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — 373 с. — 500 прим. — ISBN 978-5-00076-003-1.
Міхалюк Д. Беларуская Народная Рэспубліка ў 1918—1920 гг. Ля вытокаў беларускай дзяржаўнасці. — Смаленск : Інбелкульт, 2015. — 496 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-00076-016-1.
.jpg)
