Серви

Серви
АреалУкраїна, Росія
Мовациганська мова, українська мова
Релігіяправослав'я

Серви (Сервуря) — циганська етногрупа, що входить до західної групи циган (ромів).

Історія

Серви сформувалася в Україні з румунських та/або сербських циган, що іммігрували в країну на початку XVII століттія[1][2]. Крім України, поширені в європейській частині Росії. Обрядовість частково запозичена у слов'янського населення.

Традиційно займалися торгівлею та обміном кіньми, ковальством, ворожінням. Певний час молоді серви служили в козацьких військах.

Нині серви — одна з найбільш освічених циганських етногруп з широким спектром професій. Помітно відзначилися в музичній сфері. Сервів часто плутають з халадітка рома; в артистичному середовищі йде зближення цих двох етногруп. У публікаціях Ілони Махотіної та Януша Панченко виділено шість підгруп сервів, котрі мають деякі відмінності у мові та культурі: тавричани, задніпряни, полтавці, воронізьскі (ханджарі) та поволзькі серви й килмиші. Дані дослідження також відмічають так званих городських сервів, предки яких вели осілий спосіб життя, як мінімум з кінця XIX ст.[3] і на даний момент є найбільш інтегрованою ромською групою.

Мова

Серви розмовляють власним ділектом ромської мови сервіцьким. Проте велика частина сервів не говорить циганською мовою.

Віросповідання

За віросповідання серви переважно православні. Ховають небіжчиків у саркофагах[4]. Головні свята — Різдво, Трійця, Великдень[5]. Дітей хрестять в обов'язковому порядку[6].

Пігрупи

Таврійські серви (самоназва тавричани) — одна з 6 відомих підгруп, яка має деякі відмінності у культурі та мові у порівнянні з іншими сервами. До даного підрозділу відносяться патрироди: панченки, щербати, їкгале, дашки/дашківські, косьтівськи, грицьки и т.д. Тавричани сформувались як окрема підгурпа на території Таврійської губернії, від чого й походить їхня самоназва. Один з найбільш консервативних територіальних підрозділів, вели навіпосілий спосіб життя до 1956 року. Переважно погано володіють ромською мовою і користуються у побуті українською. В даний час проживають на Півдні Росії й України. Традиційно займались лимарством, гендлярством, чоботарством й ковальством[7][8].

Відомі серви

Див. також

Джерела

Примітки

  1. Тетяна Сторожко, Наталія Зіневич. Цигани Охтирщини (за матеріалами усних джерел та родинних фотоархівів) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  2. Зіневич Н. О. «Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела)». HAH України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. К., 2005.
  3. Панченко Я. Основные статистические показатели цыган Херсонской области 2016—2017 гг. (опыт этносоциологического исследования) / Научный редактор к.ф.н. Махотина И. — Днепр: Середняк Т.K. — 54 с.
  4. Релігійні вірування циган [Архівовано 28 червня 2018 у Wayback Machine.] «Релігійно-інформаційна служба України»
  5. Данілкин О. Релігійний чинник в житті циган // Етнос і релігія. — К., 1998.
  6. Беліков О. Релігійні вірування українських циган // Історія релігії України. — Львів, 1996.
  7. Махотина И., Панченко Я. Календарная обрядность цыган-влахов и сэрвов во второй половине ХХ - начале ХХІ века (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2020. Процитовано 16 грудня 2020.
  8. Махотина И., Панченко Я. Традиционное жилище и элементы неоседлого быта цыган-влахов и сэрвов (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2020. Процитовано 27 грудня 2020.

Посилання