Серви (Сервуря) — циганська етногрупа, що входить до західної групи циган (ромів).
Історія
Серви сформувалася в Україні з румунських та/або сербських циган, що іммігрували в країну на початку XVII століттія[1][2]. Крім України, поширені в європейській частині Росії. Обрядовість частково запозичена у слов'янського населення.
Традиційно займалися торгівлею та обміном кіньми, ковальством, ворожінням. Певний час молоді серви служили в козацьких військах.
Нині серви — одна з найбільш освічених циганських етногруп з широким спектром професій. Помітно відзначилися в музичній сфері. Сервів часто плутають з халадітка рома; в артистичному середовищі йде зближення цих двох етногруп.
У публікаціях Ілони Махотіної та Януша Панченко виділено шість підгруп сервів, котрі мають деякі відмінності у мові та культурі: тавричани, задніпряни, полтавці, воронізьскі (ханджарі) та поволзькі серви й килмиші. Дані дослідження також відмічають так званих городських сервів, предки яких вели осілий спосіб життя, як мінімум з кінця XIX ст.[3] і на даний момент є найбільш інтегрованою ромською групою.
Мова
Серви розмовляють власним ділектом ромської мови сервіцьким. Проте велика частина сервів не говорить циганською мовою.
Віросповідання
За віросповідання серви переважно православні. Ховають небіжчиків у саркофагах[4]. Головні свята — Різдво, Трійця, Великдень[5]. Дітей хрестять в обов'язковому порядку[6].
Пігрупи
Таврійські серви (самоназва тавричани) — одна з 6 відомих підгруп, яка має деякі відмінності у культурі та мові у порівнянні з іншими сервами. До даного підрозділу відносяться патрироди: панченки, щербати, їкгале, дашки/дашківські, косьтівськи, грицьки и т.д. Тавричани сформувались як окрема підгурпа на території Таврійської губернії, від чого й походить їхня самоназва. Один з найбільш консервативних територіальних підрозділів, вели навіпосілий спосіб життя до 1956 року. Переважно погано володіють ромською мовою і користуються у побуті українською. В даний час проживають на Півдні Росії й України. Традиційно займались лимарством, гендлярством, чоботарством й ковальством[7][8].
Відомі серви
- Микола Сліченко, актор театру і кіно, керівник театру «Ромен»
- Микола Ерденко, співак, музичний керівник театру «Ромен», творець ансамблю «Джанг»
- Олександр Колпаков, гітарист-віртуоз
- Януш Панченко, дослідник, громадський діяч
- Сергій Ерденко, скрипаль, один із засновників групи «Лойко»
- Вадим Колпаков, гітарист-віртуоз
- Розалія, Радда і Леонсіо Ерденко, співачки
- Ігор Крикунов, український режисер, актор театру і кіно, педагог, громадський діяч та народний артист України
- Євген Гудзь, музикант, актор, ді-джей, засновник американського гурту Gogol Bordello
- Наталія Томенко - правозахисниця.
Див. також
Джерела
- Yanush Panchenko, Mykola Homanyuk. (2023). Servur'a and Krym'a (Crimean Roma) as indigenous peoples of Ukraine // Etnografia Polska, 67(1–2). p. 155-173.
- Махотина И., Панченко Я. Традиционный костюм цыган-сэрвов и влахов // Scriptorium nostrum. — 2019. — No 1 (12). p. 254—267.
- Баранніков, О.П. Українські цигани / Етнографічна комісія Всеукраїнської Академії наук; Ред. серії Андрей Митрофанович Лобода. Київ: Видавництво Всеукраїнської АН, 1931. – 60 с.
- До проблеми вивчення циганського етносу (історіографічний огляд) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Т.4. Київ:Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, 1999.
- Традиційне житло циган України // Пам'ять століть. 2000. № 3. С.93-102.
- Історіографія циганського етносу в Україні: проблеми і перспективи // Вісник Київського інституту «Слов'янський університет». Вип. 7, історія. К., 2000.
- Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // «Український історичний журнал». 2001. № 1.
- До питання історії українських циган (серви і влахи) // Література і культура Лівобережної України. 2001. С. 46–49.
- Родильна обрядовість циган України // Буковинський історико–етнографічний вісник. Вип. 3. Чернівці: «Золоті литаври», 2001. С. 30-32.
- Дещо про життя циган в Галичині / Рукопис М. Зубрицького; Фонд рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології НАН України.
Примітки
Посилання