Різанина в Смірні

Різанина в Смірні
Основна подія: Греко-турецька війна (1919—1922) та Геноцид греків
Пожежа в Смірні 14 вересня 1922
Дата13—22 вересня 1922
МісцеСмірна (нині Ізмір, Туреччина)
Учасникитурецька армія
Загинуло100—180 тисяч (оцінка)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ізмі́рська різани́на, або Вели́ка Ізмі́рська поже́жа — заключний епізод греко-турецької війни 1919—1922, що стався у вересні 1922. 9 вересня турецькі війська під командуванням Мустафи Кемаля Ататюрка увійшли в Смірну (сучасний Ізмір), після чого почалася дикі звірства та різня християнського населення міста (греків і вірмен)[1][2][3][4][5][6].

13 вересня в Смірні почалася пожежа, що тривала кілька днів і зруйнувала християнську частину міста. У ході різанини та наступних подій загинуло близько 200 тис. осіб. Решта християн була змушена залишити Смірну. Після цього традиційно елліністичний вигляд міста змінився, він став майже повністю турецьким та мусульманським.

Різанина в літературі

  • Події роману «Середня стать» Джеффрі Евгенідіса починаються під час різанини в Смірні[7].
  • Різанина в Смірні займає місце в заключному розділі роману «Синайський гобелен» Едварда Уітмора[8].
  • Ернест Гемінґвей, який був у 1922 кореспондентом американської газети в Європі, описав свої враження від різанини в оповіданні «В порту Смірни»[9], що увійшло до збірки «У наш час».
  • У романі Еріка Емблера «Маска Димитріоса» докладно йдеться про події 1922[10].

Місто

Смірна в кінці XIX — початку XX століття

Смірна — одне зі стародавніх міст Середземноморського басейну. В Османській імперії Смірна була столицею особливого пашалика, а з 1864 року — провінції Айдин. До початку XX століття християни продовжували складати більшість населення міста, тому мусульмани називали його «Гяур Ізмір» («Невірна Смірна»).

1890 року населення Смірни становило 210 тис. осіб, з них 107 тис. — греки, 52 тис. — мусульман (без визначення народностей), 23 тис. євреїв, 12 тис. вірмен, 6,5 тис. італійців, 2,5 тис. французів, 2,2 тис. австрійців, 1,5 тис. англійців (переважно з Мальти) тощо. У місті було більше 40 мечетей, 13 православних, 4 католицьких, 3 протестантських і 3 вірменських церков, 6 синагог, кілька християнських монастирів, безліч училищ, заснованих християнами, з яких найбільшою популярністю користувалася «Євангельська школа» грецького вченого суспільства, яка мала бібліотеку і музей старожитностей.

Смірна ділилася на дві основні частини: франкське (верхнє) місто, що відрізнялось чистотою і впорядкованістю і турецьке (нижнє), зазвичай занедбане. Між ними розташовувався єврейський квартал. Кращою частиною Смірни вважалася її набережна (Marina), забудована багатими будинками європейської архітектури.

Дані про етнічний склад Смірни 1922 році до різанини доволі суперечливі. Греки, за різними даними, становили половину або трохи більше половини населення[11]. Другою за чисельністю етнічною групою були турки. Крім того, в місті проживали вірменська і єврейська громади і тисячі підданих європейських держав.

Факти

Галерея

  • 13—14 вересня 1922 року. Охоплені вогнем будівлі та люди, які намагаються врятуватися
    13—14 вересня 1922 року. Охоплені вогнем будівлі та люди, які намагаються врятуватися
  • Набережна Смірни на початку ХХ століття
    Набережна Смірни на початку ХХ століття
  • Тіла вбитих в Смірні греків
    Тіла вбитих в Смірні греків
  • 1922. Палаюча Смірна
    1922. Палаюча Смірна
  • Біженці зі Смірни
    Біженці зі Смірни

Див. також

Джерела

Класифікація та огляд джерел

Первинні

  • Телеграма Мустафи Кемаля
  • Свідоцтва генерального консула США в Смірні Джорджа Хортона і його книга «Біч Азії»
  • Свідоцтво французької журналістськи
  • Свідоцтво американського інженера Марка Прентісс
  • Свідоцтво глави страхової компанії Павла Грешковіча

Вторинні

Третинні

  • Думка шотландського історика Ніла Фергюсона
  • Думка істориків Лоу і Доккрілла
  • Думка турецьких істориків Фаліх Ріфки Атая і Кирли Біра Колуоглу
  • Думка колишнього губернатора штату Нью-Йорк Джорджа Патакі
  • Глава про пожежу в Смірні в біографії Ататюрка, написаному лордом Кінроссі (1965)
  • «Короткий нарис історії Туреччини» турецького історика Решата Касаба
  • Дослідження Стенфорда Шоу[en], присвячене турецькій війні за незалежність
  • Телевізійний фільм «Онассіс, найбагатша людина в світі» (1988)

Примітки

  1. ↑ Б.Соколов. ГРЕКО-ТУРЕЦКАЯ ВОЙНА
  2. ↑ STEWART LECTURE ON SMYRNA MASSACRE DEEPENS UNDERSTANDING OF SPILEOS SCOTT'S BLOODLINES ART INSTALLATION AT ALMA. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 4 липня 2014.
  3. ↑ Мусский І. А.100 великих диктаторів. М., Віче, 2002. ISBN 5-7838-0710-9 стр. 408
  4. ↑ AT FULLER, LITTLE-KNOWN HORRORS OF SMYRNA COME TO LIFE
  5. ↑ Author Marjorie Dobkin talks at Браун"-- U. about the burning of Smyrna
  6. ↑ Ізмірському погромів 1922 Г.
  7. ↑ Ирина Ковалева «Куда бы я ни пустился, Греция ранит меня…»: странствие Сефериса
  8. ↑ Эдвард Уитмор. Синайский гобелен
  9. ↑ Эрнест Хемингуэй, «В порту Смирны». Архів оригіналу за 26 грудня 2010. Процитовано 4 липня 2014.
  10. ↑ Эрик Амблер. Маска Димитриоса. Архів оригіналу за 19 грудня 2010. Процитовано 4 липня 2014.
  11. ↑ The Ruined City of Smyrna: Giles Milton's 'Paradise Lost' - The New York Sun. www.nysun.com. Архів оригіналу за 15 серпня 2010. Процитовано 19 травня 2017.
  12. ↑ Утраченная Эллада(рос.)

Література

  • Джордж Хортон, «Біч Азії» («The Blight of Asia»), Bobs-Merrill, Нью-Йорк (1926)
  • Джордж Хортон, «Біч Азії» («The Blight of Asia»), Sterndale Classics and Taderon Press, Лондон (2003) ISBN 1-903656-15-X
  • Жиль Мілтон, «Paradise Lost: Smyrna 1922: The Destruction of Islam's City of Tolerance» Лондон: Sceptre; Hodder & Стоутон ТОВ ISBN 978-0-340-96234-3
  • Хіт Лоурі, «Turkish History: On Whose Sources Will it Be Based? A Case Study on the Burning of Izmir», журнал Османських досліджень, IX, 1988